Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ---

Марксистська концепція держави і права 

Марксизм як самостійна доктрина склався наприкінці 40-х — початку 50-х pp. XIX ст. Його основоположниками виступили Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820—1895). Вони виступили з різкою критикою існуючих суспільних порядків, вважаючи їх нерозумними і не відповідними часу.

В основі життя суспільства, стверджували основоположники марксизму, лежить виробництво матеріальних благ, необхідних для існування людей. Люди насамперед вимушені їсти, мати жи­тло, вдягатись, тільки потім вони вже можуть займатися політи­кою, мистецтвом, науками і т.п. Тому виробництво матеріаль­них засобів до життя й економічний лад суспільства складають основу, базис, на яких розвиваються державні, правові та інші установи й ідеї — надбудова. Держава і право як частини надбу­дови завжди виражають волю й інтереси класу, що економічно панує при даній системі виробництва.

Економічна основа визначає історичний тип, характер і осо­бливості суспільства, тієї чи іншої суспільної формації. Абстрак­тного суспільства не буває. Історія суспільства є природно-істо­ричний процес розвитку і зміни суспільно-економічної формації. Первісне суспільство, античне, феодальне, буржуазне, соціалісти­чне суспільство — кожна формація являє собою певну ланку в єдиному всесвітньо-історичному процесі розвитку суспільства по висхідній лінії. Загальним законом суспільного розвитку є закон боротьби антагоністичних класів як рушійної сили такого розвитку.

Походження держави, за Марксом і Енгельсом, обумовлено утворенням антагоністичних класів. Держава, писав Енгельс у книзі «Походження сім´ї, приватної власності і держави» (1864 p.), виникла в результаті появи приватної власності і зв´язаного з цим розколом суспільства на класи з непримиренними інтере­сами. Вона — сила, що стоїть над суспільством і примирює зітк­нення класових інтересів. Панівний клас складається з представ­ників нової «аристократії багатства», відтісняючих на задній план стару родову знать.

Ознаки держави: «у порівнянні зі старою родовою організа­цією, — писав Енгельс, — держава відрізняється, по-перше, по­ділом підданих держави за територіальним діленням,... друга від­мінна риса — встановлення публічної влади...» її відмінність від суспільної влади, по-перше, полягає у класовому характері; по-друге, вона відособлена,відділена від народу; по-третє, вона «скла­дається не тільки з озброєних людей, але і з матеріальних при­датків, в´язниць і примусових установ усякого роду, що були невідомі родовому устрою»; по-четверте, «для утримання цієї публічної влади необхідні внески громадян — податки»; по-п´яте, володіючи владою і правом стягнення податків, особлива група осіб, особливий апарат управління і примусу стає, як орган су­спільства, над суспільством.Безпосереднім втіленням, особливою організацією цієї влади і є держава.

Сутність держави, пояснювали основоположники марксизму, це — суспільний інститут, за допомогою якого економічно пані­вний клас стає також політично пануючим, набуваючи тим самим нові засоби для реалізації своїх класово-історичних задач. На їх думку, будь-яка експлуататорська держава «в усі типові періоди є державою виключно пануючого класу і у всіх випадках залиша­ється, власне кажучи, машиною для придушення пригноблено­го, експлуатованого класу». Вона виступає як політична органі­зація панівних класів, що служить для утримання в покорі експлуатованої більшості. Така сутність держави зберігається у всіх історичних типів державності — рабовласницької, феодаль­ної, капіталістичної. Сучасна держава, писав Маркс у «Капіта­лі», — «сукупний капіталіст загальних справ». Або: «Сучасна дер­жавна влада — це тільки комітет, керуючий загальними справами всього класу буржуазії».

К. Маркс і Ф. Енгельс стверджували, що капіталізм вже в сере­дині XIX ст. став гальмом суспільного розвитку,громадянського суспільства. Силою, здатною вирішити протиріччя між зростаю­чими продуктивними силами і гальмуючими їх зріст капіталісти­чними відносинами, вони вважали пролетаріат. Він «за допомо­гою насильницького повалення буржуазії» здійснить всесвітню комуністичну революцію, побудує нове, прогресивне суспільст­во без класів і політичної влади. «Першим кроком у робітничій революції є перетворення пролетаріату в панівний клас, завою­вання демократії». Пролетаріат, вказували основоположники ма­рксизму, використає своє політичне панування для того, щоб вирвати в буржуазії крок за кроком весь капітал, централізувати всі знаряддя виробництва в руках пролетарської держави, як мо­жна швидше збільшити суму продуктивних сил, що уможливить перехід до безкласового, комуністичного суспільства.

Політична влада робітничого класу — диктатура пролетаріа­ту, були переконані Маркс і Енгельс, — вищий тип демократії, яка виражає інтереси і спирається на підтримку величезної більшості народу. Пролетарська демократія буде відповідати історич­ному періоду соціалізму — першій фазі комуністичного суспіль­ства. Прикладом і формою такої демократії вони називали Па­ризьку комуну 1871 р. Відзначаючи ряд особливостей Комуни, властивих їй як традиційному органу міського самоврядування (право відкликання депутатів, їх обов´язок звітувати перед ви­борцями, виборність і змінюваність посадових осіб, поєднання в ній законодавчої і виконавчої функцій та ін.), Маркс писав, що «Комуна повинна була бути не парламентарною, а працюю­чою корпорацією... вона була, по суті справи, урядом робітни­чого класу...вона була відкритою, нарешті, політичною формою, при якій могло здійснитись економічне звільнення праці». Маркс і Енгельс допускали можливість мирного, ненасильницького розвитку пролетарської революції в Англії, Франції і США. Ен­гельс в останні роки життя писав про можливість використання робітничим класом представницьких установ і загального вибор­чого права для боротьби проти буржуазії.

Комунізм, підготовлений соціалістичними перетвореннями, були впевнені основоположники марксизму, назавжди покін­чить з експлуатацією, соціальним, національним і колоніаль­ним гнітом, кривавими війнами. Соціалістичний принцип «ко­жному за працею» він замінить принципом розподілу «за потребами». При комунізмі відпадає потреба в праві і державі.

«Маніфест Комуністичної партії» закінчується словами: «Не­хай панівні класи здригаються перед Комуністичною Револю­цією. Пролетарям нічого в ній втрачати, крім своїх кайданів. Придбають же вони увесь світ.

Пролетарі всіх країн, єднайтеся!»

Свої надії на майбутню комуністичну революцію Маркс і Енгельс пов´язували, головним чином, із заснованим ними Ін­тернаціоналом, новими соціалістичними партіями і зростаючим робочим і національно-визвольним рухом.

За марксистським вченням, право теж має класовий харак­тер. Звертаючись до буржуазії, автори «Маніфесту» писали: «Ваше право є лише возведена в закон воля вашого класу, воля, зміст якої визначається матеріальними умовами життя вашого класу». Вони стверджували: право було, є і залишиться насамперед зброєю в руках економічно і політично пануючого класу.

Держава і право в марксистському вченні — надбудовні яви­ща, дві сторони одного й того ж феномена: політичної влади. У «Німецькій ідеології» підкреслюється: «Крім того, що пануючі при даних відносинах індивіди повинні конституювати свою силу у вигляді держави, вони повинні додати своїй волі, обумовленій цими певними відносинами, загальне вираження у вигляді дер­жавної волі, у вигляді закону...». Політичне панування, консти­туйоване в державі, повинне одержати і своє правове закріплен­ня, прийняти тим самим «форму пануючої волі».

Тезу про єдність держави і права, права і закону, про особли­вий взаємозв´язок політичної і юридичної надбудов конкретизо­вано у Маркса і Енгельса рядом важливих теоретичних положень: 1) держава і право разом з´являються на історичній арені і разом зійдуть з неї. 2) Кожному історичному типу держави відповідає свій, адекватний йому тип права. 3) Право не може розвиватися і функціонувати без держави, тому що держава є той політичний організм, що переводить соціальне в правове і стежить за тим, щоб розвиток суспільних відносин відповідав праву. 4) Держава, в свою чергу, немислима без права. По-перше, тому що «сама ор­ганізація державного механізму повинна одержати своє оформ­лення в праві». По-друге, веління державної влади повинні бути обов´язковими для населення всієї країни, а це неможливо, го­вориться в «Німецькій ідеології», якщо не виражати державні веління у вигляді загальнообов´язкових правил поведінки, в нор­мах права. Саме державна охорона, можливість державного при­мусу, які стоять за правовою нормою, і є основна специфічна риса, що відрізняє правові норми від інших соціальних норм.

Основоположники марксизму робили висновок про все зрос­таючу роль правотворчості держави, особливо як законодавст­ва, судової правотворчості.

Право захищає інтереси пануючого класу від злочинів. Зло­чини, пояснюється в марксизмі, коріняться в матеріальних умо­вах життя індивідів. Злочини в капіталістичному суспільстві — це боротьба індивіда проти існуючих капіталістичних відносин, відносин приватної власності і гніту. Існуюча система законів і покарань не враховує цих обставин.

Перехід від капіталістичного до соціалістичного суспільства, за Марксом і Енгельсом, — перехід від одного класового типу права до іншого, більш високого типу і відмирання права, тому що відпадає потреба в примусовій системі соціальних норм. Відми­рання права в майбутньому комуністичному суспільстві не озна­чає відмови цього суспільства від соціального нормування. Але воно стане загальним, гуманним, добровільним (із загальної зго­ди), заснованим на принципах моралі. Таким чином, відмиран­ня права похідне від відмирання держави, політичної влади.

Марксизм уник долі інших соціалістичних і комуністичних док­трин, що стали надбанням вузького кола однодумців. У XX ст. він стане могутньою ідейною зброєю комуністів за «перебудову світу».

Теорія насильства

Теорія насильства  виникла в XIX ст. Її представниками були  Л. Гумплович, К.Каутсткий, Е. Дюрінг і інші. Вони пояснювали виникнення держави і права факторами військово-політичного характеру: завоюванням одним плем'ям (союзом племен) іншого. Для придушення поневоленого племені і створювався державний апарат, приймалися закони. Виникнення держави, таким чином, розглядається як реалізація закономірності підпорядкування слабкого сильному. Історія не пред'являє нам жодного прикладу, — міркував у зв'язку з цим Л.Гумплович у своїй фундаментальній роботі “Загальне навчання про державу”, — де б держава виникала не за допомогою акта насильства, а якось інакше. Крім того, це завжди було насильством одного племені над іншим, воно виражалося в завоюванні і поневоленні більш сильним чужим плем'ям більш слабкого, вже осілого населення.

Посилаючись на приклад утворення держав у Європі та Азії, що виникли, на думку вченого, не інакше, як шляхом насильства, Л.Гумплович робив остаточний висновок. Відповідно до  його теорії в наслідок підпорядкування одного класу людей іншому утвориться держава, а з потреби переможців володіти “живими знаряддями” виникли економічна основа античної родини, відносини володарювання, що існували між паном і його слугою.

Оцінюючи цю теорію, слід зазначити, для того щоб могла виникнути держава, необхідний такий рівень економічного розвитку суспільства, що дозволив би містити державний апарат. Якщо цього рівня буде досягнуто, то ніякі завоювання самі по собі не можуть привести до виникнення держави. І для того, щоб держава з'явилася в результаті завоювання, до цього часу повинні дозріти внутрішні умови, що мали місце при виникненні німецьких і угорських держав.

Категорія: ---
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter