Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ---

Державна територія

Державна територія - це частина земної кулі, що належить певній державі на законних підставах, у межах якої вона здійснює суверенітет. З одного боку, державна територія виступає як об'єкт права власності, а з іншого боку - вона визначає просторову межу державної влади.

Державна територія є матеріальною базою існування відповідної держави і на неї поширюється її територіальне верховенство. Правовий режим таких територій визначається насамперед національним законодавством кожної держави, а також двосторонніми чи багатосторонніми угодами (договірне проходження державного кордону, визначення прикордонного режиму і т.д.).

У Конституції України закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні й інші природні ресурси, що знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виняткової (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції 1996 р.). Отже, передбачене право народу на володіння, користування і розпорядження як самою територією, так і всіма її природними ресурсами і багатствами без шкоди для будь-яких зобов'язань, що випливають з міжнародного співробітництва держав. Як об'єкт права власності державна територія може бути предметом цивільно-правових угод: купівлі-продажу, міни, дарування, оренди тощо.

У межах державної території держава здійснює своє територіальне верховенство і національну юрисдикцію.

Територіальне верховенство держави прямо зв'язане з державним суверенітетом і виступає в якості одного з його складових елементів. Недарма стаття 2 Конституції України проголошує, що суверенітет України поширюється на всю її територію. У міжнародному праві, відповідно до визначення Міжнародного суду, територіальне верховенство розуміється як територіальний суверенітет.

Територіальний суверенітет можна визначити як право держави здійснювати виняткову юрисдикцію стосовно всіх осіб і предметів на своїй території. Отже, правовий режим усіх суб'єктів і об'єктів, що знаходяться на території держави, визначається і регулюється винятково її законами, і держава вправі не допускати на своїй території діяльності будь-якої іншої держави або організації.

Державну територію утворює: сухопутна територія (уся суша, розташована в межах кордонів даної держави, острови, квазі-державна територія); водна територія (усі водойми, розташовані на сухопутній території і частині вод морів і океанів, що примикають до берегів - територіальне море, внутрішні води, морські води, у тому числі води держав-архіпелагів; води портів, води заток), повітряна територія (весь повітряний простір заввишки 100-110 км, розташований над сухопутною і водною поверхнями); надра (простори під сухопутною і водною територіями, що простягаються до глибин, технічно доступних геологічному вивченню й освоєнню).

Державний кордон

В ЗУ «Про державний кордон України» визначено загальні положення про державний кордон України:

-  Державний кордон України є лінія і вертикальна  поверхня,  що проходить по цій лінії, які визначають межі  території  України  - суші, вод, надр, повітряного простору.

-  Охорона державного кордону України  є  невід'ємною  складовою загальнодержавної  системи  захисту державного кордону і полягає у здійсненні Державною прикордонною службою України на  суші,  морі, річках, озерах та інших водоймах, а також Збройними Силами України у повітряному та підводному  просторі  відповідно  до  наданих  їм повноважень   заходів   з   метою   забезпечення   недоторканності державного кордону України.

-  Кабінет Міністрів України у межах  своїх  повноважень  вживає заходів  щодо забезпечення захисту та охорони державного кордону і території України.

Встановлення державного кордону України

Державний  кордон  України встановлюється:

1) на суші - по характерних точках і лініях рельєфу або  ясно видимих орієнтирах;

2) на морі - по зовнішній межі територіального моря України;

3) на судноплавних річках; на  озерах  та інших водоймах

4) на залізничних і автодорожніх  мостах,  греблях  та  інших спорудах, що проходять через прикордонні  ділянки  судноплавних  і несудноплавних річок.

Територіальне море України

До територіального моря України належать  прибережні  морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії  найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що  належать  Україні, або від прямих вихідних ліній,  які  з'єднують  відповідні  точки. Географічні координати цих точок затверджуються  в  порядку,  який встановлюється Кабінетом Міністрів  України.

Автономна Республіка Крим - територіальна автономія у складі України

Україна, будучи унітарною державою, має складний територіальний устрій, оскільки до її складу входить територіальна автономія - Автономна Республіка Крим. Під автономією в юридичній науці прийнято розуміти відносно самостійне у здійсненні державної влади або місцевого самоврядування територіальне утворення у складі держави.

Автономна Республіка Крим є територіальною автономією у складі України, невід'ємною частиною України, складовою системи адміністративно-територіального устрою нашої держави.

Надання АРК відповідного статусу також має свою Історію. Вперше статус автономії Крим отримав у першій половині XX ст., коли 18 жовтня 1921 р. було утворено Кримську Автономну Радянську Соціалістичну Республіку у складі РРФСР, яка проіснувала до 1945 року і була перетворена на Кримську область у складі РРФСР. Цьому передувала примусова депортація з півострова кримських татар та жителів інших національностей у віддалені регіони СРСР.

У 1954 році Кримську область було передано до складу УРСР. 

Після розпаду СРСР, за ініціативою жителів Криму, відбувся загальнокримський референдум щодо поновлення автономії Криму. Більшість жителів Криму підтримала питання референдуму. За результатами загальнокримського референдуму Верховна Рада Української РСР прийняла Закон України "Про відновлення Кримської Автономної Радянської Соціалістичної Республіки" за яким Кримській області було надано статус автономної республіки.

Верховною Радою України  було прийнято Закон України "Про статус Автономної Республіки Крим", який законодавчо визначив новий конституційно-правовий статус Криму як автономної республіки у складі України.

Остаточне закріплення конституційного статусу АРК відбулося після прийняття 28 червня 1996 р. Конституції України, яка визначила, що АРК входить до системи адміністративно-територіального устрою України (ст. 133) і залишається невід'ємною часткою України (ст. 134) з наданням їй особливих повноважень порівняно з іншими адміністративно-територіальними одиницями.

21 жовтня 1998 р. Верховна Рада АРК прийняла Конституцію АРК, а 23 грудня 1998 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про затвердження Конституції Автономно! Республіки Крим", який надав чинності Конституції АРК як законодавчого акта.

Конституцією України 1996року(ст. 138) до відання АРК віднесене широке коло питань політичного, соціально-економічного, екологічного, культурного та іншого характеру.

У політичній сфері АРК сприяє реалізації політичних прав і свобод громадян України та вирішує інші питання політичного характеру, зокрема, стосовно організації та проведення місцевих референдумів; призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, та ін.

У соціально-економічній сфері управління майном, що належить АРК; розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України; тощо.

У культурній, екологічній та інших сферах - забезпечення функціонування і розвитку державної і національних мов та культур на території АРК;

АРК має Конституцію АРК та здійснює нормативне регулювання низки питань соціального та господарського значення. Нормативно-правові акти Верховної Ради АРК та рішення Ради міністрів не можуть суперечити Конституції АРК і законам України.

Автономна Республіка Крим має відповідні органи влади і місцевого самоврядування, які здійснюють визначені Конституцією України, Конституцією АРК та Іншими законами України функції і повноваження АРК.

Поняття і принципи місцевого самоврядування

У Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. зазначено: "Місцеве самоврядування в Україні, - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України".

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ і міст.

Сутність і зміст місцевого самоврядування визначають його принципи - основні засади організації та здійснення місцевого самоврядування.

Істотними принципами місцевого самоврядування, закріпленими у ст. 4 Закону про місцеве самоврядування, є принципи народовладдя; законності; гласності; колегіальності; поєднання місцевих і державних інтересів; виборності; правової, організаційної та матеріальної самостійності в межах повноважень, визначених законодавством України; підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їхніх органів і посадових осіб; державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування; судового захисту прав місцевого самоврядування.

Основним принципом, що визначає сутність місцевого самоврядування в Україні, є принцип народовладдя, який є похідним від фундаментального принципу народного суверенітету, закріпленого у ст. 5 Конституції України. Умовно можна стверджувати, що народ України, як сукупність територіальних громад, реалізує народний суверенітет у формі місцевого самоврядування.

Реалізація принципу народовладдя передбачає, що територіальні громади, відповідно до Конституції та законів України, здійснюють свою владу на місцях безпосередньо (місцеві референдуми, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцеві Ініціативи тощо) та через представницькі органи (місцеві ради, сільські, селищні міські голови).

Принцип законності передбачає, що місцеве самоврядування в Україні ґрунтується виключно на положеннях Конституції, законів України та підзаконних нормативно-правових актів, у межах і порядку, визначених чинним законодавством України. Порушення законодавства України про місцеве самоврядування має наслідком настання конституційної, адміністративної, кримінальної, іноді - цивільної та дисциплінарної відповідальності.

Значущим для організації та діяльності місцевого самоврядування в Україні є принцип гласності, який передбачає, що всі суб'єкти місцевого самоврядування здійснюють свої повноваження публічно, відкрито. їх діяльність висвітлюється місцевими, а іноді й загальнодержавними ЗМІ.

Принцип колегіальності відображується в організаційно-правових формах діяльності органів місцевого самоврядування. Так, сільські, селищні та міські ради є колективними (колегіальними) виборними і змінюваними органами місцевого самоврядування, їх правові акти є результатом колегіальної роботи, зокрема пленарних засідань.

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні - також встановлює принцип виборності органів місцевого самоврядування, який передбачає, що депутати місцевих рад, а також сільські, селищні та міські голови є виборними та змінними.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 6 квітня 2004 p., депутати сільських, селищних рад, а також сільські, селищні, міські голови обираються за мажоритарною виборчою системою; депутати міських, районних у містах, районних, обласних рад і рад міст Києва і Севастополя проводяться за пропорційною виборчою системою.

Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради і гарантії його діяльності

Статус депутата   місцевої   ради  визначається  Конституцією
України , ЗУ «Про статус депутатів місцевих рад» та іншими законами України.

Депутат сільської,  селищної,  міської,  районної у місті,  районної,   обласної   ради  є  представником інтересів територіальної громади села, селища, міста  чи   їх   громад,   який   відповідно   до   Конституції України і Закону України  "Про  вибори  депутатів  місцевих  рад та сільських, селищних, міських голів" обирається  на основі загального, рівного, прямого  виборчого   права   шляхом  таємного  голосування на строк, встановлений Конституцією України"

Депутат    місцевої    ради   як   представник   інтересів  територіальної громади,   виборців   свого   виборчого    округу  зобов'язаний    виражати    і    захищати   інтереси   відповідної  територіальної громади та її частини -  виборців  свого  виборчого  округу, виконувати їх доручення в межах своїх повноважень, наданих  законом,   брати   активну   участь   у    здійсненні    місцевого  самоврядування.

Депутат місцевої ради має право:

1) обирати і бути обраним до органів відповідної ради;

2) офіційно  представляти  виборців  у відповідній раді та її органах;

3) пропонувати питання для розгляду їх радою та її органами;

4) вносити  пропозиції  і  зауваження  до   порядку   денного засідань ради та її органів, порядку розгляду обговорюваних питань та їх суті;

5) вносити на розгляд ради та її органів пропозиції з питань, пов'язаних з його депутатською діяльністю;

6) вносити  на  розгляд  ради  та її органів проекти рішень з питань, що належать до їх відання, поправки до них;

7) висловлюватися щодо персонального складу утворюваних радою органів і кандидатур посадових осіб, які обираються, призначаються або затверджуються радою;

8) порушувати питання  про  недовіру  сільському,  селищному, міському голові,  розпуск органів,  утворених радою, та звільнення посадових осіб місцевого самоврядування;

 9) брати участь у дебатах,  звертатися із  запитами,  ставити запитання доповідачам, співдоповідачам, головуючому на засіданні;

Залежно від харак­теру гарантії депутатської діяльності можна розподілити на дві групи: загальні та спеціальні. Загальні гарантії не спрямовані безпосередньо на створення оптимальних умов діяльності депутатів, а забезпечують їх побіжно, впливаючи на суспільство в цілому. Спеціальні гарантії мають суто юридичний зміст, «вузьке» спрямування і спеціально закріплені в законодавстві.

Гарантіями загального характеру є демократичний, правовий, соціаль­ний характер української держави, конституційне закріплення народо­владдя, рівності і рівноправності, гласності, політичного та ідеологічно­го плюралізму, закріплення і гарантування місцевого самоврядування, відповідний рівень інформаційного розвитку, рівня освіти, культури, правової культури. Що ж до спеціальних гарантій, то, відповідно до п. 11 ст. 49 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», гарантії депутатської діяльності визначаються Конституцією України, законом «Про місцеве самоврядування в Україні», законом про статус депутата, іншими законодавчими актами

За змістом та цільовим призначенням гарантії діяльності депутатів місцевих рад поділяються на особисті, організаційні, соціальні та трудові.

Особистими гарантіями депутатів місцевих рад є депутатський іму­нітет та індемнітет. Чинне законодавство передбачає тільки окремі еле­менти імунітету депутатів місцевих рад: 1) право порушити криміналь­ну справу проти депутата мають тільки суд чи прокурор; 2) застосуван­ня запобіжного заходу щодо депутата у вигляді підписки про невиїзд чи взяття під варту можливе виключно судом; 3) про кримінальне пе­реслідування депутата має бути поінформована місцева рада. Індемнітет полягає у звільненні депутата від відповідальності за висловлювання чи виступи при виконанні своїх повноважень і закріплений у п. 4 ст. 30 Закону України «Про статус депутатів місцевих рад».

Серед організаційних гарантій діяльності депутатів місцевих рад мож­на виокремити звільнення від виробничих або службових обов'язків для виконання депутатських повноважень; надання відстрочки від призо­ву на строкову військову чи альтернативну службу; звільнення від про­ходження навчальних зборів та ін.

До соціальних гарантій можна віднести грошову компенсацію депу­тату у зв'язку із виконанням своїх повноважень; право на безкоштовний проїзд; право на отримання протягом шести місяців середньої заробітної плати, яку депутат отримував підчас роботи на виборній посаді в раді на період працевлаштування після закінчення його повноважень.

Трудові гарантії стосуються здебільшого тих депутатів, які працюють у раді на постійній основі. Для них передбачено надання попередньої чи рівноцінної роботи (посади) на тому самому чи іншому (за згодою депутата) підприємстві, установі, організації по закінченню строку де­путатських повноважень; зарахування часу роботи в раді до загально­го, безперервного чи спеціального стажу роботи.

Категорія: ---
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter