Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: ---

Конфлікт

(від лат. Conflictus) – зіткнення або боротьба, вороже ставлення. Міжнародні конфлікти становлять невід’ємний компонент світової політики, бо конфлікт взагалі – це явище, яке органічно притаманне життя і людини, і суспільства, і існуванню такої складної системи, як міжнародні відносини.

Конфлікт- це багатогранне поняття та явище, яке є незаперечним та невід`ємним від людського соціуму, адже вся його історія пов`язана із динамікою наростання та спадання конфліктної напруги на протязі розвитку людства.

Що ж до міжнародного конфлікту, то тут інтереси стикаються вже на міждержавному рівні і суб`єктами конфлікту стають уже декілька д-ав, за умов протидії дек.між. сил чи акторів виникає зіткнення їхніх інт., що призводить до гострої протидії або протиборства. Наслідки вин.на міжнародному рівні і бувають різними- конфлікт може вилитись у між.кризу. Однією з особл.між. конф. є те, що він може виникнути зсередини д-ви,тобто він може бути внут. конф., а вже потім перерости у міжнар.і призвести до міжнар.наслідків. Причинами конфлікту або його об’єктами можуть бути ресурси, влада, цінності, території і їхнє коло може розширюватись. не завжди боротьба за об’єкти може перерости безпосередньо у к. Часто к.є останнім «аргументом» його учасника. Ототожнюється з наяв. насильства, яке часто має військову форму, але воно не завжди є об.атрибутом к.

виділяють:

- міждержавні конфлікти

- національно-визвольні війни (одна зі сторін – д-ва),антиколоніальні,війни народів,проти расизму,проти урядів

- внутрішні інтернац. К. (д-ва - помічник 1 зі сторін на території іншої д-ви)

Види міждержавних конфліктів:

- конфлікт ідеологій

-конфлікт через політичне панування

- територіальний конфлікт

- релігійний конфлікт

Міждержавний конфлікт часто реалізується у формі війни. Потрібно проводити чітку границю між війною й міждержавним конфліктом:

- військові конфлікти менш масштабні. Цілі - обмежені. Причини - спірні питання. Причина війни - глибинні економічні й ідеологічні протиріччя меду державами. Війни більше масштабні

- війна - стан усього суспільства, що участвуют у ній, військовий конфлікт - стан соціальної групи

- війна частково міняє подальший розвиток держави, військовий конфлікт може привести лише до незначних змін.

Структура конфлікту:

...В сучасній політичній науці існує ціла система методів – методологічний підхід – в основу яких покладено виявлення загальних та стабільних рис принципово мінливих явищ. Методологічний підхід називається системним, а серед різноманітних методів в його рамках для наших завдань оптимальним є структурний метод. Він дозволяє виявити структуру міжнародного конфлікту та оцінити її значення...

Міжнародний конфлікт, навіть в порівняно простій формі двостороннього протистояння суверенних держав, є складною соціальною системою. Всім соціальним системам притаманний високій ступінь мінливості, динамічності та відкритості. Це означає, що такі системи активно обмінюються інформацією із середовищем і оновлюються під впливом цього обміну. В цих умовах важливим завданням є встановлення сталих параметрів, що притаманні міжнародним конфліктам в цілому, і на основі яких можна конфлікт досліджувати...

До найважливіших з них традиційно відносять суб’єктів (сторони) конфлікту, його об’єкт або об’єктне поле (іноді й предмет), відносини між суб’єктами та учасників (треті сторони). Крім того, необхідно також встановити його рамки (часові, географічні, системні) та середовище, в якому конфлікт протікає. Після здійснення цих операцій стане наявною структура конфлікту та його місце в світі інших соціальних відносин...

Коло суб’єктів міжнародного конфлікту здебільшого складається із суверенних держав... В сучасній теорії міжнародних відносин тривають масштабні дискусії щодо зміни ролі держави в міжнародних відносинах. віддзеркалює суттєві зміни в колі суб’єктів міжнародник конфліктів...

...Монополія держави на участь в міжнародних конфліктах руйнується. Сьогодні ініціаторами та сторонами конфліктів, що підпадають під наведене вище визначення, можуть бути, крім суверенних держав, національно-визвольні рухи, терористичні угруповання, сепаратистські сили, транснаціональні корпорації та, цілком можливо, окремі індивіди...

...В цілому справедливим є висновок про те, що звичний суб’єкт міжнародного конфлікту – суверенна держава – поступається місцем численним конкурентам, які, внаслідок послаблення та ерозії державного суверенітету, набувають здатності до формулювання власних політичних цілей та потенціалу для їх досягнення. Це ускладнює як діагностику, так і типологію міжнародних конфліктів, а також урізноманітнює засоби управління ними...

...Суб’єкти міжнародного конфлікту характеризуються комплексом інтересів та можливостями їх захисту, тобто, силовими можливостями, якщо силу розуміти в сучасному, розширеному значенні. Комплекс інтересів обумовлює цілі кожного із суб’єктів, визначаючи таким чином об’єктне поле конфлікту – множину цілей, які не можуть бути досягнутими одночасно.

Визначення: Об’єктом міжнародного конфлікту є матеріальна або нематеріальна цінність, з приводу якої інтереси його суб’єктів є несумісними; повне володіння або контроль над якою не може бути досягнуте одночасно всіма сторонами конфлікту.

Об’єктом міжнародного конфлікту може бути територія, політичний вплив, військова присутність, ідеологічний контроль та ін. Як правило, міжнародний конфлікт виникає внаслідок переплетіння декількох різноманітних протиріч, внаслідок якого утворюється система взаємопов’язаних об’єктів – об’єктне поле конфлікту. Деякими дослідниками виокремлюється також предмет конфлікту, як конкретна, специфічно визначена цінність, з приводу якої сторони вступають у конфліктні відносини...

...В міжнародному конфлікті сторони переслідують декілька цілей одночасно. Тому об’єктне поле конфлікту, як правило, складається із декількох елементів, серед яких найважливішими є: 1) влада (політичний контроль, вплив); 2) цінності; 3) територія та інші фізичні ресурси. Ці елементи є взаємопов’язаними, і поширюючи контроль на один з них, суб’єкт конфлікту може розраховувати на зміцнення впливу на інші. Така взаємопов’язаність ускладнює регулювання сучасних міжнародних конфліктів...

...В сучасних міжнародних конфліктах, звичайно, об’єктами можуть бути всі зазначені групи ресурсів. Особливого значення все ж таки набувають територіальні конфлікти, тобто конфлікти, в яких основним об’єктом виступає територія. Значення й цінність території обумовлені функціями, які вона виконує в розвитку силових можливостей сучасної держави. Територія одночасно є місцем розміщення армій та озброєння, важливим економічним та геополітичним ресурсом. Це збільшує її політичну цінність і робить найбільш «популярним» об’єктом конфліктів, особливо між новими або т.зв. «слабкими» державами. Окрім території об’єктами конфлікту можуть виступати й інші матеріальні цінності...

...Відносини між суб’єктами конфлікту являють собою практичну взаємодію їхніх стратегій. Вона охоплює різні сфери дво- та багатосторонніх відносин, але нерівномірно. В залежності від фази конфлікту та його об’єкту, відносини між сторонами концентруються переважно в одній або декількох суміжних сферах. Лише масштабні конфлікти («тотальні») зачіпають всі сфери відносин між сторонами. Відносини між суб’єктами визначають тип конфлікту. За переважаючим значенням окремої сфери відносин можна виокремити економічні, політичні, військові, інформаційні конфлікти... ...Система відносин будується не лише між сторонами, але також і між учасниками конфлікту. Під учасниками маються на увазі не безпосередні суб’єкти конфлікту, а різного роду треті сторони: посередники, третейські судді, миротворці, арбітри тощо. Ключовою відмінністю учасників від суб’єктів конфлікту є відсутність прямої зацікавленості перших в розподілі об’єкту конфлікту. Вони, тим не менш, є зацікавленими в його результатах або в його врегулюванні з різних причин.

Типологія міжнародних конфліктів

Жоден з міжнародних конфліктів не є точною копією іншо­го, а завжди характеризується притаманними тільки йому особливостями, як щодо причини виникнення, засобів, складу конфліктуючих сторін, так і за специфікою перебігу. Власне тому, будь-які типологізаційні схеми, очевидно, є доволі штучними, що однак зовсім не означає відсутності потреби в них. В.В.Мадісон та В.А.Шахов, у своїй праці "Політологія міжнародних відносин" пропонують у якості таких критеріїв: суб'єктність, сферу відносин між сторонами, масштабність.

Представлена у цій праці класифікація базується на таких поширених та апробованих критеріях, як: засоби, склад сторін що приймають участь в конфлікті, географічні масштаби, тривалість.

За засобами конфлікти традиційно прийнято ділити на збройні та незбррйні, оскільки власне використання чи не вико­ристання збройних сил в розв'язанні міжнародних суперечностей визначає собою його найголовніші специфічні риси.

Збройні конфлікти, тобто війни є цілеспрямовано орган­ізованими зіткненнями збройних сил конфліктуючих сторін з метою завдання, максимально можливої шкоди та знищення військового і господарського потенціалу противника. Завдаю­чи великої руйнівної шкоди воєнні засоби в міжнародних відносинах є найбільш дієвим способом реалізації зовнішньополітичних інтересів держави, що не одноразово призводило до вибуху війн.

Ініціювання війни виправдовується захистом своїх громадян, необхідністю припинення геноциду, боротьбою проти тоталітаризму, тощо.

У військовій науці війни класифікуються за критеріями:

- театрів воєнних дій (ТВД) на: сухопутні та морські;

- способу ведення воєнних дій на: позиційні та маневренні;

- залучених ресурсів на: обмежені та масові.

Досить оригінальну класифікацію, у праці "Війна та антивійна", пропонують американські дослідники Елвін та Хейді Тофлери. Вони визначають типи війн за їх відношенням до типів цивілізацій:

1. Війни першої хвилі відповідають сільськогосподарсь­ким суспільствам та характеризуються тим, що вони прова­дяться на примітивному технологічному рівні, в них прийма­ють участь іррегулярні підрозділи, їх масштаби та ресурси за­лучені з обох сторін є незначними.

2. Війни другої хвилі здійснюються промисловими сусп­ільствами та їм характерні досить високий технологічний рівень, участь в бойових операціях масових регулярних армій, значні ресурси та масштаби використані у воєнному конфлікті.

З. Війни третьої хвилі ведуться постіндустріальними (інформаційними) суспільствами, або принаймі перехідни­ми до них, що характеризуються надвисоким технологічним рівнем.

Незбройні конфлікти характеризуються конфронтативними діями ворогуючих сторін не пов'язаними з застосуванням воєнної сили. Зрозуміло, що вони можуть бути попередніми стадіями воєн і розглядатися як форми загострення стосунків, але в сучасних міжнародних відносинах, доволі часто, вони виступають самостійно, наприклад у взаємовідносинах двох полюсів біполярної міжнародної системи. Серед незбройних конфліктів найчастіше визначають:

1. Дипломатичні, що виражаються у ворожих демаршах, як наприклад обмін нотами протесту, оголошення персонами нон-грата окремих дипломатичних працівників, розірвання дипломатичних стосунків між конфліктуючими сторонами.

2. Економічні, що проявляють себе перед усім у так званих "торгових війнах", які здійснюються за допомогою конфронтативно спрямованої митної політики, щодо імпорту товарів, капі­талів, послуг та інформації з протистоячих у ситуації конфлікту країн. Засобами таких конфліктів є також повна або часткова заборона (ембарго) на торгівлю з ворогуючою стороною, яка шляхом політичного тиску може бути поширена також і на треті країни, як це на початку XIX століття практикувала наполеоні­вська Франція щодо Великобританії, а в 60-70х роках США – щодо Куби.

3. Інформаційно-пропагандистські пов'язані з активним втручанням в інформаційне "поле" конфліктуючої сторони з метою порушення внутрішньої стабільності, розпалювання національної, соціальної чи релігійної ворожнечі, закликів до різних форм непокори владі. Приблизно таким чином, в часи "холодної війни" працювали радіостанції "Голос Америки", "Вільна Європа" чи закордонна редакція Московського радіо, найрізноманітніші періодичні друковані видання та телевізійні компанії США і СРСР. Сучасний постбіполярний світ, що харак­теризується вільною циркуляцією інформації, як в рамках інформаційних мереж СNN, ВВС, NВС, СВС та АВС, так і глоба­льної комп'ютерної мережі Інтернет є тим більше вразливим на використання інформації у так званих інформаційних та ідеологічних війнах, проти яких сучасні держави практично беззахисні. Кожна із сторін у такому конфлікті намагається за­хистити свій внутрішній інформаційний простір від проник­нення в нього небажаної інформації, разом з тим усіма засоба­ми намагаючись втручатись за допомогою інформаційних ме­реж у внутрішні справи противної сторони.

4. Культурні конфлікти визначаються конфронтативними заходами держав світу пов'язаними з повною або частковоюзабороною поширення у тій чи іншій країні літератури, му­зичної, кіно чи відеопродукції що походить зі сторони ворогу­ючої країни. Прикладом такого можуть бути заходи Франції спрямовані на обмеження поширення в країні так званої аме­риканської "масової" культури або повна її заборона в цілому ряді арабських країн.

За географічними масштабами міжнародні конфлікти можна поділити в порядку їх розширення на три типи: локальні, регіональні та глобальні.

Локальними є конфліктами для яких характерне поширення:

- в прикордонних районах суміжних держав (як наприк­лад Індо-Пакистанський конфлікт чи Іраксько-Іранська війна);

- в окремих невеликих географічних пунктах відносно їх приналежності (конфлікт між Великобританією та Аргенти­ною за Фолклендські (Мальвінські) острови);

- на невеликих територіях конфліктуючих сторін (арабо-ізраїльські війни 50-70х років).

Локальні конфлікти найбільш поширені в біполярних міжнародних системах, що випливає з охарактеризованого вище опосередкованого протиборства ініційованого глобальними наддержавами. Характерним прикладом такої прихованої бо­ротьби за перерозподіл сфер впливу між США та СРСР була ціла низка локальних конфліктів в часи "холодної" війни. Локальні конфлікти переважно відзначаються незначним обсягом ре­сурсів, що залучаються до боротьби та спорадичністю. Якщо такі конфлікти відбуваються в прикордонних районах держав то, як показує досвід, вони мають затяжний характер, але у всіх інших випадках проходять блискавично. Локальні конфлікти, за пев­них умов, мають тенденцію до розширення масштабів та пере­творення в більш небезпечні регіональні та глобальні.

Регіональні конфлікти отримують поширення в більшій частині країн регіону або охоплюють його повністю. Такого типу конфлікти характеризуються, на відміну від попередніх, великими обсягами залучених до боротьби ресурсів, та як правило, середньою тривалістю. Існує два найбільш пошире­них варіанти їх виникнення:

- вибух локального конфлікту призводить до поступо­вого втягнення третіх держав до нього, тим самим розширю­ючи не тільки склад учасників, але й його географічні межі та ресурсні масштаби. Прикладом такого конфлікту є Централь­ноамериканський 1970- 1980х років у який в той чи інший спосіб втягнулись всі держави регіону, а також опосередковано США, СРСР та Куба;

- держави регіону задовго до виникнення конфлікту гру­пуються в протистоячі одна одній коаліції, які в момент вибу­ху кофлікту одразу вступають в боротьбу згідно наперед розроблених планів, як власне вибухнули обидві світові війни.

Глобальні конфлікти або світові війни охоплюють прак­тично весь світ, оскільки якщо не прямо то прйнаймі опосе­редковано зачіпають всі регіони, всі країни світу, навіть в тому випадку коли вони не приймають безпосередньої участі у воє­нних діях.Такі конфлікти характеризуються величезними те­риторіальними та ресурсними масштабами боротьби між про­тистоячими коаліціями. Вони, як правило, також є середньотривалими про що свідчить те, що І світова війна тривала 4 роки, ІІ – 6 років, що пояснюється міжрегіоніальним характером ТВД, які включали в себе сухопутні, морські та океанічні ділянки су­марною площею декілька мільйонів кілометрів квадратних. Світові війни, як правило, виникають в мультиполярній міжна­родній системі і пов'язані, як було показано вище з дисбалан­сом могутності провідних держав світу та коаліцій котрі вони очолюють.

Міжнародні конфлікти, такого типу, практично завжди виникають шляхом ескалації від локального до глобального рівнів. Так І світова війна розвивалась від локального конфлі­кту між Австро-Угорщиною та Сербією, а - її від такого ж кон­флікту між Німеччиною та Польщею.

За складом конфліктуючих сторін міжнародні конфлі­кти досить таки чітко діляться на: двосторонні, багатосторонні та коаліційні.

Двосторонні конфліктні, як правило випливають 3 ­тери­торіальних, етнічних та релігійних протиріч, що виникають між суміжними державами, власне тому такі вони переважно мають локальний, затяжний характер. В окремих випадках двосторонні конфлікти також можуть відбуватися на міжрегіональному рівні, як наприклад японо-американська "торгова війна" 70-80х років, або війна між Іспанією та США на початку XX століття.

Багатосторонні конфлікти характеризуються хаотичним або поступовим втягненням держав у боротьбу між тими чи іншими їх угрупованнями, спричиненими переважно протиріччями політичного, економічного та військового характеру. Такого типу конфлікти мають здебільшого регіональний мас­штаб та є середньотривалими, а в окремих випадках вони та­кож можуть бути затяжними, як наприклад - Центральноамериканський, що пояснюється різним співвідношенням залу­чених ресурсів та масштабів території на якій відбувається конфлікт. Тут мається на увазі закономірність щодо того, що при великих географічних масштабах використання ресурсів в конфлікті не може бути швидким.

Коаліційні конфлікти, на відміну від попереднього типу, є наперед організованим, одномоментним втягненням держав в протиборство. Тобто створена заздалегідь коаліція держав розпочинає дії згідно так званого casus foederis, на основі по­передньо укладених союзницьких угод про воєнні та політичні гарантії взаємної безпеки. Такі угоди мають конфронтативний характер, оскільки завжди спрямовані проти тої чи іншої держави, або протистоячої коаліції. Так задовго до І світової війни були створені ворогуючі коаліції: Троїстий союз та на основі франко-російського договору - Антанта. Втягненню держав Європи у II світову війну передувало укладення Німеч­чиною та Італією, так званого, "Сталевого пакту" та надання англо-французьких гарантій Польщі і Румунії. Коаліційні кон­флікти в XX столітті, як правило, мали глобальний характер, відзначалися середньою (4-6 років) тривалістю та величезни­ми ресурсами, що залучалися до протиборства.

За тривалістю міжнародні конфлікти, як видно з попе­редніх класифікацій, діляться на: короткотривалі (блискавичні), середньотривалі та довготривалі (затяжні).

Короткотривалі або блискавичні конфлікти загалом є локальними та характеризуються незначними обсягами ре­сурсів, що залучаються до конфронтації, їх тривалість може коливатися у проміжку від кількох днів до кількох місяців. Вони відбуваються переважно на двосторонній основі, а значно рідше-багатосторонній, як наприклад Суецький, де конфліктуючими сторонами були Великобританія, Франція та Ізраїль з одного боку і Арабська Республіка Єгипет – з іншого.

Середньотривалі конфлікти відбуваються на протязі близько 4-6 років і характеризуються переважно регіональним та глобальним геопросторовим масштабом. Вони, як правило, відбуваються на коалщшній основі та відзначаються величез­ними ресурсами, що застосовуються в протиборстві. У XX столітті такими міжнародними конфліктами стали обидві світові війни, які,суттєво змінили міжнародні відносини, ставши "ка­талізаторами" процесу трансформації міжнародної системи.

Довготривалі або затяжні конфлікти тривають на про­тязі від 6-7 до 10 і більше років. Для них характерні як регіо­нальні так і локальні географічні рамки та невеликі масштаби ресурсів, що при цьому використовуються. Такого типу конф­ліктом є наприклад ірано-іракський, який тривав загалом близько 10 років. Однак, як виняток, можна назвати японо-американську торгову війну, яка маючи міжрегіональний ха­рактер, тривала майже двадцять років.

Отже, Міжнародним конфліктом є конфлікт, який виникає за участі двох чи декількох міжнародних акторів та має міжнародно-політичні наслідки;об’єкт конфлікту при цьому виходить за межі юрисдикції будь-якого з його учасників.

Міжнародному конфлікту властиві наступні особливості:

- учасниками конфлікту можуть бути як держави, так і інші міжнародні актори, здатні переслідувати політичні цілі;

- міжнародний конфлікт може розпочинатися як внутрішній, але його ескалація здатна виводити об’єкт конфлікту за межі юрисдикції його учасників, внаслідок чого конфлікт призводить до міжнародних наслідків;

- розвиток міжнародного конфлікту відбувається в специфічних умовах анархії міжнародної системи, яка зменшує ефективність міжнародно-правових інструментів його вирішення;

- міжнародний конфлікт може приймати різні форми, і часто поняття, що асоціюються із конфліктом, позначають лише один із можливих шляхів його вирішення (наприклад, ультиматум).

Криза як особлива фаза конфлікту

Міжнародною кризою називається специфічна фаза міжнародного конфлікту, яка характеризується 1) високою цінністю інтересів сторін; 2) коротким часом для прийняття рішень; 3) високим рівнем стратегічної невизначеності.

Часто криза ототожнюється із використанням військової сили в конфлікті, хоча безпосереднього зв’язку між ними немає. Однак криза, зменшуючи наявну кількість інформації у сторін щодо дій та намірів одна одної, а також збільшуючи антагонізм в конфлікті, збільшує також і ймовірність переходу конфлікту з латентної фази до фази відкритого протистояння із використанням військової сили. Якщо використання військової сили відбувається в ході кризи, воно нерідко має спонтанний, неорганізований характер і може включати мобілізацію регулярних військ, партизанських сил або визвольних армій; запровадження економічних або військових санкцій; часткову окупацію або порушення статусу демілітаризованих зон; прикордонні інциденти. На відміну від війни, використання військової сили в ході міжнародної кризи не є систематичним. Однак, якщо взяти до уваги тиск часових обмежень, в умовах якого діють учасники кризи, несистематичне використання військової сили здатне спровокувати повномасштабну війну.

Насилля не є обов’язковим атрибутом ані кризи, ані міжнародного конфлікту. Його використання характеризує форми протікання конфлікту, позначаючи різні шляхи застосування сили його учасниками. Еволюція силових засобів призвела до того, що пряме використання військової могутності поступово змінюється більш витонченими засобами примусу. Разом із цим еволюціонує поняття «насилля», в основі якого міститься застосування сили з метою примусу. Насилля є, скоріше, синонімом поняття «сила», яку можна в загальному вигляді визначити як здатність суб’єкта А змусити суб’єкта В зробити те, чого суб’єкт В за інших умов робити не став би. Однак, якщо поняття сили постійно розширюється, включаючи нові елементи економічного, політичного, інформаційного та, загалом, не-військового характеру; то «насилля» переважно й досі позначає фізичний вплив, який в міжнародних відносинах набуває військових форм.

Міжнародна криза — це конфліктна ситуація, за якої: зачіпаються життєво важливі цілі діючих суб'єктів міжнародної політики; для прийняття рішення суб'єкти мають украй обмежений час; події зазвичай розвиваються непередбачувано; ситуація, однак, не переростає у збройний конфлікт.

Отже, криза — це ще не війна, а радше, приклад ситуації "ні миру, ні війни". Це такий вид стосунків між суб'єктами міжнародних відносин, за якого жодна із сторін не бажає війни або насильства, але обидві вважають свої цілі достатньо вагомими, щоб ризикувати задля них можливим розв'язанням війни.

Типологія стратегій поведінки

Статтею 33 Статуту ООН визначено шляхи регулювання міжнародних суперечностей і конфліктів, які можуть призвести до порушення миру і спокою між народами. Цей документ зобов'язує членів ООН дотримуватися принципів справедливості та права, щоб на цій основі шляхом переговорів, всебічним вивченням проблеми, залученням різноманітних посередників та арбітрів шукати й знаходити виходи, безумовно, дотримуючись судової процедури і мирно регулюючи проблему. При цьому основна роль належить дипломатичним службам. У процесі переговорів конфліктну ситуацію можна вирішити односторонніми або взаємними поступками, іншою прийнятною формою компромісу. Сторони, які конфліктують, можуть досягти остаточної згоди, констатуючи (початково) факт наявності проблеми. Відтак, регулювання справи доручають довіреним представникам (глава держави, керівник уряду, міністр закордонних справ, посол).

Стратегія поступки характеризується намаганням особисто­сті уникнути конфлікту. Стратегія поступок схожа на стратегію уникнення, але не зовсім така за змістом.

У цьому випадку особистість стоїть перед вибором між влас­ною вигодою і цінністю міжособистісних відносин з суперником.

Людина іде на поступки заради збереження позитивних взає­мовідносин з конфліктуючою стороною. Стратегія поступки ви­правдана у випадку, коли умови для розв'язання конфлікту ще не визріли, тоді вона носить характер «примирення», є етапом на шляху до конструктивного розв'язання конфлікту.

Компромісна стратегія поведінки характеризується балансу­ванням інтересів конфліктуючих сторін. Кожний визначає міру вигоди і міру поступок іншому. Така стратегія формує позитивне розв'язання конфліктної ситуації і не знижує міжособистісних відносин.

Разом з тим компроміс не завжди вичерпує конфлікт. Інколи компроміс є першим етапом на шляху до розв'язання конфлікту. Компроміс при цьому може мати як активну, так і пасивну фор­му. Активна форма проявляється у складанні взаємовигідних до­говорів, а пасивна — як відмова від будь-яких поступок один од­ному, що не сприяє покращанню ситуації в організації. Таким чином, при аналізі і обґрунтуванні стратегії компромісу важливо спиратися на чіткі правила і механізми досягнення взаємовигід­них домовленостей, які спрацьовують на користь організації.

Мирні засоби розв'язання конфліктів

Відбувається перехід від силових методів розв’язання міжнародних конфліктів до мирних засобів. На сучасному етапі розвитку суспільства відбувається глобалізація, відносини між державами набули системного характеру, багатоманітності, вони вже не такі хаотичні й не регламентовані, як це було за часів середньовіччя, коли переважна більшість міжнародних конфліктів вирішувалася силовими методами.

Згідно зі Статутом ООН пропонуються такі способи (процедури) мирного вирішення міжнародних спорів:

• проведення переговорів,

• посередництво,

• примирення,

• арбітраж,

• судовий розгляд,

• звернення до регіональних органів,

а також будь-які інші мирні засоби на вибір сторін

Цей перелік не є вичерпним, сторони можуть обирати й інші мирні способи вирішення спорів та розробляти власні процедури.

Переговори — надзвичайно гнучкий засіб: їх формат, рівень, тривалість та інші параметри можуть бути встановлені для потреб конкретної ситуації, а спори можуть вирішуватися як на підставі чинного міжнародного права, так і шляхом створення нових норм. Переговори дають можливість усунути небажане втручання у спір третьої сторони.

Водночас цей засіб має суттєві недоліки: більш сильна сторона має можливість здійснювати тиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнута домовленість може бути юридично необов’язковою. Різновидом переговорів є консультації.

Добрі послуги та посередництво —  це мирні засоби вирішення міжнародних спорів з допомогою третьої сторони. Між ними є багато спільного, але є й відмінності. Гаазькі конвенції про мирне вирішення міжнародних спорів 1899 і 1907 рр. серед мирних засобів вирішення спорів передбачають добрі послуги і посередництво. В них зазначається, що добрі послуги та посередництво мають надавати держави, не причетні до спору. Третя сторона може надавати добрі послуги або посередництво з власної ініціативи або на прохання однієї або кількох сторін у спорі. При цьому як пропозиція добрих послуг або посередництва, так і відмова від них не вважається ворожим вчинком (розділ ІІ, ст. 3). Добрі послуги або посередництво мають “виключно значення поради та не можуть вважатися обов’язковими”

Слідчі та примирні

Категорія: ---
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter