Вдосконалення гендерної політики як напрям просування України до моделі паритетної демократії
ТЕМА 9. ВДОСКОНАЛЕННЯ ГЕНДЕРНОЇ ПОЛІТИКИ ЯК НАПРЯМ ПРОСУВАННЯ УКРАЇНИ ДО МОДЕЛІ ПАРИТЕТНОЇ ДЕМОКРАТІЇ
1. Етапи формування гендерної
політики
2. Вдосконалення законодавства
та інститутів для подальшого розвитку гендерної політики та становлення
паритетної демократії.
Демократизація
українського суспільства передбачає долучення нашої держави до системи
демократичних політичних цінностей, що були вироблені європейським
співтовариством та гарантують громадянам «трансформацію політичної,
соціально-економічної і духовної сфер, утвердження загальнолюдських,
постматеріальних норм та ідеалів». Одним із засобів такого залучення є
забезпечення принципу гендерної рівності, на досягнення якого спрямована
гендерна політика. Отже, вдосконалення такої політики сприятиме підвищенню
авторитету нашої країни на світовій арені, а також сприятиме євроінтеграційним
прагненням України.
Як відомо, формування гендерної політики передбачає здійснення таких
етапів як концептуальне оформлення, законодавче забезпечення, формування
відповідальних державних інституцій, розвиток, впровадження і вдосконалення. Їх
ефективне функціонування залежить від управління цими процесами з боку держави,
тобто від створення відповідних механізмів. В механізмі реалізації гендерної
політики можна виділити організаційний, правовий, економічний та політичний
блоки. Водночас усі механізми реалізації гендерної політики, на наш погляд,
доцільно поділити на дві групи в залежності від рівня політичного управління.
До верхнього рівня політичного управління відносяться механізми
залучення, тобто забезпечення представництва жінок. Вони розробляються і
запроваджуються державою. До таких механізмів можна віднести форму партійної
системи, тип виборчої системи, спеціальні заходи просування жінок до
представницьких та інших органів державного управління (резервування місць,
квотування та інші заходи позитивної дискримінації) тощо. До механізмів
залучення можна віднести правові та адміністративно-політичні. При цьому перші
створюють підґрунтя для других. Так, правові механізми спрямовані на розробку
нормативно-правових актів, спрямованих на подолання гендерного дисбалансу в
суспільстві. Адміністративно-політичні – направлені на реалізацію таких актів,
забезпечення реальної рівності прав і можливостей чоловіків і жінок, створення
сприятливих умов для політичного просування жінок у владі тощо.
Нижній рівень політичного управління складають механізми участі. Провідна
роль тут належить, на відміну від попередніх, не державі, а громадянському
суспільству. Його завданням є формування високого рівня політичної культури в
суспільстві, а відповідно і позитивного ставлення до просування жінок у
політиці, вироблення найбільш ефективних форм політичної активності для жінок,
а також розвиток громадських ініціатив тощо. Всі зазначені механізми будуть
дієвими лише за умови їх об’єднання в єдиний національний механізм реалізації
гендерної політики. На необхідність створення такого механізму звертає увагу
Пекінська платформа дій, яка вбачає його головне завдання в тому, щоб
«…надавати уряду в цілому підтримку у справі врахування гендерної проблематики
в усіх галузях політики».
Функціонування національного механізму реалізації гендерної політики
повинно забезпечуватись діяльністю низки установ, як державних, так і
недержавних, до яких належать: комітети, підкомітети та комісії парламенту;
органи центральної виконавчої влади; департаменти, управління, відділи в
структурі органів центральної виконавчої влади; незалежні від уряду структури,
які мають самостійний статус; органи судової влади; міжнародні організації;
неурядові організації; науково-дослідницькі установі; засоби масової
організації; фонди, спонсорські установи, благодійні організації; координаційні
ради, міжвідомчі комісії тощо. Причому така діяльність має носити характер
співпраці в формі партнерських відносин, коли організації, установи, відомства,
задіяні в реалізації гендерної політики, хоча і працюють в одному напрямі, але
не підпорядковуються одна одній.
Особливу увагу слід звернути на те, що невід’ємною частиною національного
механізму повинні бути неурядові та міжнародні організації, наукові та дослідні
установи, засоби масової інформації. Тому необхідні узгодження та координація
їх діяльності, що зумовлює необхідність створення гендерно орієнтованої системи
управління, яка б забезпечувала ефективне функціонування як окремих механізмів
реалізації гендерної політики, так і національного механізму в цілому. Аналіз
методів та засобів формування гендерної політики в зарубіжних країнах дає
можливість визначити, що таку систему управління повинні складати підсистема
гендерного аналізу, інформаційна підсистема, підсистема гендерного навчання. За
субстратною ознакою гендерно орієнтована система управління має бути поділена
на стратегічну і тактичну складові.
Стратегічна компонента цієї системи має складатися з представників
центральних органів виконавчої влади. Їх основним завданням в рамках даної
системи повинна бути розробка гендерної політики та здійснення у рамках наявних
повноважень контролю за її реалізацією.
Тактична компонента має бути представлена спеціально призначеними особами
зі складу керівного складу в кожному органі виконавчої влади. Їх завдання
полягає в забезпеченні реалізації основних напрямків гендерної політики на
центральному або територіальному рівнях, а також у виконанні функції внутрішніх
експертів з гендерних питань та наданні відповідної інформації.
Гендерний аналіз сприяє більш глибокому розумінню відмінностей впливу
жінок та чоловіків на політичний розвиток. Він має бути кількісним та якісним,
охоплювати збирання, аналіз та використання деталізованих даних стосовно кожної
статі.
Інформаційна підсистема забезпечує суб’єктів гендерної системи управління
необхідною для їх роботи інформацією. Основними її функціями є збирання, синтез
і розподіл інформації відповідно до цілей та форм діяльності гендерно
орієнтованої системи управління.
Підсистема гендерного навчання має охоплювати навчальні курси та програми
для загальноосвітніх навчальних закладів, вищих навчальних закладів, систему
освіти державних службовців, а також освітні заходи в рамках діяльності
громадських організацій.
Основними напрямами діяльності в рамках підсистеми гендерного навчання
повинні стати зміна усталених гендерних стереотипів, формування нової гендерної
свідомості та ідеології рівності, включення гендерного компоненту до політичної
культури суспільства.
З метою вдосконалення механізмів реалізації гендерної політики вважаємо
за доцільне запропонувати низку заходів.
Так, відносно інституційних механізмів, слід погодитись з думкою
І.Лазар про доцільність створення Державного комітету з рівних прав і
можливостей, а також Моніторингового гендерного центру (із представництвами на
відповідних адміністративно-територіальних рівнях), що став би координатором
дій та ресурсів, обміну досвідом, надання консультативної підтримки, проведення
системного гендерного аналізу, співпраці з різними інституціями тощо.
В якості першого кроку на шляху до створення Державного комітету з рівних
прав та можливостей, на нашу думку, може стати запровадження посади
Уповноваженого по рівному статусу чоловіків і жінок, до компетенції якого можна
віднести: виявлення порушень гендерного законодавства; звернення до суду із
заявою про захист прав чоловіків і жінок, порушених рішенням державного органа,
органу місцевого самоврядування або посадової особи, а також особисто або через
свого представника брати участь у судовому процесі у встановлених законом
формах; здійснення до відповідних державних органів клопотань про дисциплінарну
або адміністративну відповідальність посадової особи, у рішеннях якого допущена
дискримінація прав статей; звернення до суду або до прокуратури про перевірку
рішень органів влади та посадових осіб, які призвели до порушення прав і свобод
чоловіків і жінок; стимулювання посадових осіб щодо запровадження у свою
діяльність принципів гендерної рівності.
На наш погляд, задля подолання насильства в сім’ї, в тому числі відносно
чоловіків, необхідно розширити мережу центрів допомоги жертвам насильства,
координаційних центрів перевиховання агресорів, а також розвинути рекламу їх
діяльності; підтримувати відповідну постійну лінію в рамках соціальної реклами.
Крім того, важливе запровадження відповідальності, аж до звільнення,
співробітників правоохоронних органів (а саме, дільничних інспекторів), які не
відреагували на факт сімейного насильства. Доцільно буде використання досвіду
Швеції: запровадити практику направлення для розслідування побутових конфліктів
двох міліціонерів – чоловіка і жінки, щоб забезпечити можливість більш
об’єктивної оцінки того, хто є агресором, а хто – жертвою.
Поряд з інституційним забезпеченням реалізації гендерної політики не менш
важливим є кадрове питання. Тут, на наш погляд, можна виокремити два аспекти:
розвиток гендерної освіти та включення жінок до системи управління.
Модернізація гендерної освіти як елементу підготовки, перепідготовки та
підвищення кваліфікації державних службовців (науковий супровід якої включає
психологічне забезпечення поглибленого вивчення гендера; зміну організаційної
культури в державних установах, створення відповідного психологічного клімату в
колективі, орієнтації керівника на відкритість та міжособистісне спілкування)
сприятиме формуванню серед них правильного ставлення до гендерних питань.
Залучення жінок на вищі керівні посади дозволить, на нашу думку, краще
врахувати сучасні тенденції політичного управління, а також дасть змогу змістити
акценти у багатьох сферах, за рахунок особливостей соціального досвіду жінок,
порівняно з чоловіками.
Для підвищення ефективності гендерної політики під час її реалізації
мають враховуватись особливості формування ціннісних орієнтацій чоловіків та
жінок, оскільки перші мають спрямування на кар’єрне просування, а другі орієнтовані на сім’ю та родинні
зв’язки. В результаті при рівних стартових можливостях чоловіки мають значно
більше шансів для кар’єрного зростання. Гендерна політика, на нашу думку,
враховуючи вказані особливості, має забезпечити заходи відносно рівності, а
саме створити додаткові можливості для самореалізації жінок (які б дозволили їм
поєднувати сімейні обов’язки з працею). Головний тягар з реалізації даних
заходів покладається на державу. Проте для підвищення продуктивності такої
політики до її реалізації мають долучатись структури громадянського
суспільства. Їх провідне завдання – формування у суспільства в цілому та у
жінок зокрема, позитивного ставлення до їх кар’єри на державній службі та в
політичній сфері.
На наш погляд, у сучасних вітчизняних реаліях введення гендерних квот та
чіткого механізму притягнення до відповідальності за їх недотримання могло б
якщо не подолати, то значно скоротити гендерну асиметрію в нашому суспільстві.
Як певний адаптаційний захід та перехідний етап пропонуємо запровадження
механізму так званого «м’якого квотування», тобто участі у конкурсі на займання
тих чи інших керівних посад у державі осіб обох статей.
В рамках вдосконалення політико-правового механізму реалізації гендерної
політики пропонуємо законодавче впровадження гендерного квотування за зразком
скандинавських країн, мова про яке йшла у попередньому підрозділі, а також
внесення змін до Закону України «Про державну службу», спрямованих на реалізацію
вищезазначених заходів:
– запровадити механізм «м’якого» квотування під час проведення
конкурсу на заміщення посад керівників всіх рівнів (під яким розуміється
обов’язкова участь у конкурсі представників обох статей), а також чітко
визначити санкції за їх недотримання та механізми притягнення до
відповідальності (внести відповідні зміни до ст.15 «Прийняття на державну
службу»);
– визначити обов’язковість включення до статутів, які регламентують
роботу державних службовців, принципів недискримінації або позитивної
дискримінації так, щоб представництво кожної групи усередині служби було
егалітарним, а гендерний баланс був би дотриманий навіть при їх
реструктуризації. З цією метою можливе включення принципу недискримінації до ст.3«Основні принципи державної
служби», або ж доповнення Закону статтею про необхідність включення до
статутів, які регламентують роботу державних службовців, принципів
недискримінації або позитивної дискримінації.
Для подолання дискримінації щодо чоловіків в галузі кримінального права
пропонуємо зміну формулювань ст.79 («Звільнення від відбування покарання
з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років»)
та ст.83КК («Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і
жінок, які мають дітей віком до трьох років») з «жінок, які мають дітей віком
до…» на «жінок або чоловіків, які мають дітей віком до…». На нашу думку, таке
формулювання більше відповідає принципу гендерної рівності, ніж існуюче на
даний момент. Адже є випадки, коли чоловік є батьком-одинаком або мати дитини
тяжко хвора чи за інших обставин не приймає участі у вихованні дитини, чому ж
дитину залишати ще й без батька Тут, на наш погляд, велика прогалина у
кримінальному праві, яку слід виправити введенням у пільгову категорію осіб не
лише матері дитини, а й її батька. Такі зміни будуть більше відповідати
принципу рівності щодо чоловіків, а також принципу гуманізму щодо їх дітей.
Крім того, для захисту прав чоловіків-батьків при розлученні необхідно
забезпечити більш об’єктивну оцінку умов проживання матері та батька шляхом
більш чіткої законодавчої регламентації. Тут також потрібні суттєві зміни
традиційних уявлень про роль чоловіка та жінки у суспільстві на рівні
свідомості, що призведе до розвитку партнерських відносин між чоловіками та
жінками й утвердження паритетної демократії.
Серед спеціальних механізмів пропонуємо вдосконалювати
гендерно-статистичну звітність та здійснювати постійний моніторинг гендерних
показників, а також гендерний аналіз. Останній може проводитись у наступних напрямах:
з’ясування гендерного розподілу тих, хто приймає політичні та управлінські
рішення; оцінка різних впливів запропонованих та існуючих програм і
законодавчих актів на жінок та чоловіків; поширення кількісних та якісних
показників щодо керівних посад у державному та приватному секторах; проведення
науково-практичних семінарів з гендерної освіти для державних службовців,
включаючи керівників центральних органів влади, голів та заступників голів
обласних держадміністрацій, викладачів, які навчають за програмою прав людини,
стане вагомим підґрунтям для підсилення обізнаності щодо важливості гендерної
політики. Включення до освітніх та навчальних програм жіночої та гендерної
проблематики сприятиме зламу існуючих стереотипів.
Потребує подальшого розвитку підтримка збирання гендерної статистики для
«Гендерної мапи України», створеної в рамках Програми рівних можливостей та
прав для жінок в Україні Європейського Союзу та Програми розвитку ООН разом з
Державним комітетом статистики України, в якій зібрані дані за
2000-2010роки. Відомості цієї програми містять дані щорічної деталізації
щодо більше 30 показників, які групуються у категорії «населення», «сім’я та
господарство», «робота та зайнятість», «освіта та навчання», «жінки та
прийняття рішень», «охорона здоров’я», «правопорушення» та надають можливості
для проведення всебічних досліджень відносно гендера.
В результаті проведеного дослідження наявної в нашому суспільстві
гендерної асиметрії та процесу впровадження у вітчизняному законодавстві
принципу гендерної рівності, доходимо до висновку, що це питання, незважаючи на
свою популярність та опрацьованість багатьма вченими, і досі є актуальним та
доволі гострим в Україні. Однією з головних причин того, що проблема гендерної
рівності не набула достатнього політичного значення в українському суспільстві
є несприйняття її як складової процесу демократизації та реалізації прав
людини. Крім того, це пояснюється складністю та довготривалістю гендерних
перетворень у нашому суспільстві, яке має яскраво виражений патріархальний
устрій.
Слід зазначити, що на сучасному етапі розвитку українського суспільства
спостерігається ломка гендерних стереотипів. Цей процес завдячує тривалій
співпраці в рамках проектів Ради Європи та курсу України на євроінтеграцію.
Важливою умовою становлення принципу гендерної рівності є зміни ментальності
чоловіків і жінок, особливо у сфері державного управління. Актуальним питанням
на сьогоднішній день є формування позитивного ставлення до жінок-керівників.
Українському суспільству потрібна глибока ментальна трансформація, що призведе
до зміни традиційних уявлень про роль чоловіка та жінки у суспільстві, до
розвитку партнерських відносин між чоловіками та жінками й утвердження паритетної
демократії.
Під час впровадження принципу гендерної рівності та проведення гендерної
експертизи законодавства, слід перевіряти та гарантувати права як жінок, так і
чоловіків.
Таким чином, що для здійснення ефективної гендерної
політики потрібні зміни як у державному апараті, так і в структурах
громадянського суспільства. Продуктивними такі зміни стануть лише у випадку їх
координації та за умови формування максимально ефективної моделі взаємодії
держави та громадянського суспільства.