Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Забезпечення законності і дисципліни в публічному адмініструванні

Тема 7. Забезпечення законності і дисципліни в публічному адмініструванні

 

План:


1. Законність і дисципліна: загальна характеристика та класифікація способів їх забезпечення

2. Контроль та його види

3. Нагляд


4. Звернення громадян

 

1. Законність
і дисципліна: загальна характеристика та класифікація способів їх забезпечення

Законність фундаментальна юридична категорія, яка є критерієм
правового життя суспільства і громадян. Це комплексне політико-правове явище,
що відображає правовий характер організації суспільного життя, органічний
зв’язок права і влади, права і держави.

Законність є багатогранним поняттям і може розглядатися у кількох
аспектах:

Законність як принцип здійснення
публічною адміністрацією владних повноважень
означає:

  • вимогу законодавчого закріплення компетенції владних
    структур,
  • ухвалення рішень у межах компетенції та на підставі закону,
  • дотримання у діяльності суб’єктів владних повноважень
    конституційних прав і свобод людини;

Законність як принцип
поведінки фізичних осіб у сфері права

Це –

  • реальна можливість здійснення суб’єктом права наданих
    йому прав за умови неухильного виконання покладених на нього обов’язків,
  • конституційне закріплення правового статусу особи;
  • можливість звернутися за судовим захистом власних прав та
    наявність ефективних засобів юридичної відповідальності;

Законність як принцип
побудови системи нормативних актів

  • ієрархічність цієї системи,
  • відповідність законів і підзаконних актів конституції
    держави;

Отже, законність — це правовий режим у державі, за якого
діяльність суб’єктів публічної адміністрації, юридичних і фізичних осіб
здійснюється відповідно до вимог закону.

 

2.
Контроль та його види

Сама контрольна
діяльність здійснюється шляхом перевірок, планових і позапланових ревізій,
обстежень, витребування звітів, проведення рейдів, оглядів та ін. і включає в
себе низку послідовних дій, яку можна розділити на три стадії: підготовчу,
центральну
та підсумкову.

Залежно
від характеру організаційних зв’язків
контролюючого та підконтрольного
суб’єктів
виділяють внутрішній
контроль
та зовнішній.

Залежно
від місця суб’єкта (який здійснює контроль) в системі органів публічної
адміністрації
виділяють:

1) контроль з
боку законодавчої влади (парламентський контроль);

2) контроль з
боку Президента України та його апарату (президентський контроль);

3) контроль з
боку Кабінету Міністрів України (урядовий контроль);

4) контроль з
боку центральних органів виконавчої влади;

5) контроль з
боку місцевих органів виконавчої влади;

6) контроль з
боку органів судової влади;

7) контроль з
боку органів місцевого самоврядування;

8) контроль з
боку громадськості (громадський контроль);

Залежно від належності суб’єкта до державних
або громадських структур 
виділяють:

1) державний контроль;

2) громадський контроль.

Державний
контроль
це одна з функцій
державного управління, що полягає в оцінюванні правомірності діяльності об’єкту
контролю та здійснюється відповідними державними органами (посадовими особами).

Залежно
від управлінської стадії
, на якій здійснюється контроль, виділяють:

1) попередній контроль, що має на меті не
допустити прийняття незаконних рішень органами публічної адміністрації;

2) поточний (оперативний) контроль –
спрямований на перевірку виконання суб’єктами владних повноважень, поставлених
перед ними завдань і виконання ними своїх функцій;

3) наступний контроль стосується перевірки вже прийнятих рішень
органів публічної адміністрації.

Залежно від призначення контролю виділяють:

1) загальний, що охоплює всі сторони діяльності контрольованого
суб’єкта;

2) цільовий контроль окремого напрямку роботи.

 

3. Нагляд

В теорії адміністративного права виділяють два
види нагляду: адміністративний та прокурорський.

Адміністративний нагляд – це спосіб
забезпечення законності і дисципліни в публічному адмініструванні, який
здійснюється спеціальними суб’єктами публічної адміністрації щодо організаційно
не підпорядкованих об’єктів.

Особливості
адміністративного нагляду:

1. Відсутність організаційної підпорядкованості
між суб’єктом та об’єктом нагляду.

2. Спеціалізований характер, який проявляється в
нагляді за дотриманням спеціальних правил.

3. Можливість у ході нагляду оцінювати лише
законність тієї чи іншої діяльності.

Суб’єктами
адміністративного нагляду є спеціально створені з цією метою структури: а)
інспекції; б) міліція.

Усі інспекції залежно від компетенції можна
поділити на дві групи:


ті, що мають повноваження міжвідомчого характеру.


ті, що не мають таких повноважень, тобто здійснюють свої функції тільки в межах
того чи іншого об’єкта (інспекція особового складу (департамент).

Повноваження державних інспекцій можна умовно
розділити на три групи:


розробка норм і правил, виконання яких контролює інспекція. Повноваження даного
виду, як правило, полягають у наявності в інспекцій прав готувати різні проекти
норм, правил і виносити їх на розгляд відповідного органу управління;


організація і здійснення нагляду (одержання та витребування матеріалів,
проведення певного обслідування, дозвільні повноваження, надання експертних
висновків, розслідування аварій тощо);


застосування заходів державного примусу. Названа група повноважень, як правило,
закріплюється у відповідних статтях Кодексу про адміністративні правопорушення.

Необхідно
зазначити, що діяльність інспекцій та міліції по забезпеченню законності і
дисципліни у частині застосування ними заходів адміністративного примусу,
відноситься до контрольної (а не до наглядової) діяльності останніх. Тому
вірогідніше буде вести мову про контрольно-наглядову діяльність з боку
зазначених суб’єктів владних повноважень.

Адміністративний
нагляд міліції
– це систематичний нагляд за точним і неухильним дотриманням
посадовими особами та громадянами правил, що регулюють громадський порядок і
громадську безпеку з метою попередження і припинення порушень цих правил, а
також виявлення порушників і притягнення їх до встановленої законом
відповідальності або вжиття до них заходів громадського впливу.

При здійсненні адміністративного нагляду
міліцією застосовуються такі методи як:

а) безпосереднє спостереження в громадських
місцях за виконанням громадянами та посадовими особами загальнообов’язкових
правил;

б)
періодичні перевірки виконання органами, посадовими особами, громадянами
встановлених правил;

в)
виявлення порушень у ході перевірки скарг, заяв, пропозицій та іншої інформації
про правопорушників.

Адміністративний нагляд міліції поділяється на
загальний та спеціальний.

Загальний адміністративний нагляд – містить нагляд за дотриманням загальнообов’язкових та
інших правил.

Спеціальний адміністративний
нагляд міліції – це нагляд за поведінкою певної категорії осіб. Даний вид
нагляду є примусовим заходом і встановлюється за звільненими з місць
позбавлення волі відповідно до Закону “Про адміністративний нагляд за особами,
звільненими з місць позбавлення волі” від 1 грудня 1994 року з внесеними до
нього змінами та доповненнями. Закон формулює поняття цього виду
адміністративного нагляду як системи “тимчасових примусових профілактичних
заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць
позбавлення волі, що здійснюються органами внутрішніх справ”.

У всіх випадках, адміністративний нагляд
встановлюється в судовому засіданні одноосібно суддею місцевого суду загальної
юрисдикції або за місцем дислокації виправно-трудової установи, або за місцем
проживання особи, щодо якої встановлюється адміністративний нагляд та має свою
процедуру встановлення.

Необхідно зазначити, що в теорії
адміністративного права не існує єдиної думки щодо нагляду як способу
забезпечення законності. Так, наприклад, професор Битяк Ю.П., розглядає
адміністративний нагляд інспекцій та міліції як контроль з боку спеціалізованих
контролюючих органів, а органом, який здійснює нагляд є тільки прокуратура.

Прокурорський
нагляд – це спосіб забезпечення законності і дисципліни в публічному
адмініструванні, який здійснюється під час виконання функцій прокурора та за
рахунок застосування актів реагування прокурора.

Стаття 121 Конституції України покладає на органи
прокуратури такі завдання:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво
інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд
за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність,
дізнання, досудове слідство;

4) нагляд
за додержанням законів під час виконання судових рішень у кримінальних справах,
а також застосування інших заходів примусового характеру, пов’язаних із
обмеженням особистої свободи громадян;

5) нагляд
за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів із цих
питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їхніми
посадовими і службовими особами.

Стаття 2 Закону України «Про прокуратуру» визначає функції прокуратури:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у
випадках, визначених цим Законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, що провадять
оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у
кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового
характеру, пов’язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

З метою реалізації своїх функцій прокуратура здійснює міжнародне
співробітництво.

На прокуратуру не можуть покладатися функції, не передбачені Конституцією України.

 

4.
Звернення громадян

Стаття
40 Конституції України свідчить, що всі мають право направляти індивідуальні чи
колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади,
органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що
зобов’язані розглянути звернення і дати обгрунтовану відповідь у встановлений
законом строк. Закон України від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР «Про звернення
громадян» дає визначення, згідно з яким під зверненнями громадян слід
розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви
(клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) – звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо
діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх
рівнів, посадових осіб, а також думки щодо врегулювання суспільних відносин та
умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського
життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання)
звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених
Конституцією та чинним законодавством їхніх прав та інтересів або повідомлення
про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств,
установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України,
депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо
поліпшення їхньої діяльності. Клопотання
письмове
звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи
свобод тощо.

Скарга – звернення
з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених
діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого
самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян,
посадових осіб.

 

Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+
Наступний розділ