Постструктуралістські моделі політичної влади. «Генеалогія влади» (М. Фуко)

1. Інтерпретація
М.Фуко класичної моделі політичної влади

Власну методологію
дослідження влади Фуко називає «аналітикою влади» і протиставлаяє її
«класичній теорії влади».

Класична
теорія влади пропонує модель у відповідності з якою влада інтерпретується
наступним чином.

По-перше,
влада розуміється за аналогією з власністю як сукупністю благ, якими можна
володіти, користуватися і розпоряджатися.

По-друге,
влада інтерпретується за принципом бінарної опозиції: завжди є суб’єкт і об’єкт
влади, той, хто здійснює владу і той, стосовно до кого влада здійснюється. Якщо
влада є своєрідною власністю, то стає очевидним факт «нерівного розподілу»
влади серед суб’єктів, внаслідок чого одні суб’єкти отримують можливість
застосовувати свою владу по відношенню до інших.

По-третє,
на мікрорівні влада зв’язується, переважно, з раціональним вибором суб’єкта.
Якщо влада виявляється специфічною формою власності суб’єкта, то саме суб’єкт
вирішує питання її застосування, розподілу чи передачі. Влада, таким чином, –
це атрибут цілераціональної дії.

По-четверте,
спосіб буття влади – репресивність. Саме в примусі, репресії найбільш повно
виражає себе влада.

Якщо
така модель розуміння влади була ще виправданою при аналізі домодерного
європейського суспільства, то її застосування до модерних практиків влади вже
не може бути адекватним. Адже той тип режиму влади-знання, який почав
затверджуватися в кінці XVIII – початку XІX століття, вже ніяк не можна назвати
репресивним. Це здається очевидним, беручи до уваги освітянську ідею
«гуманізації влади». Так, в XIX столітті зникає практика тілесних покарань.

Те,
що раніше здавалося нормальним і навіть звичайним явищем (наприклад, публічне
четвертування), починає сприйматися європейцем «освіченого століття» як
варварство. Головним завданням пенітенціарних інститутів стає не ізоляція
небезпечних для суспільства елементів, а їх «виправлення», «нормалізація»,
тобто, зрештою, можливість повернення до суспільного життя. Влада стає більш
м’якою не тільки в області покарань, а й у сфері трудових відносин (гігієна
праці, права праці тощо), сексуальності (дозвіл на включення сексуальності в
науковий і навіть публічний дискурс), дитячого виховання (педагогізація) і т .
д. Таким чином, модерну владу не можна визначати як репресивну. Швидше навпаки,
вона маніфестує лібералізацію і гуманізацію соціального життя. На думку Фуко,
під маскою гуманізації влади ховається неординарна подія: зміна режимів влади-знання
з класичного, домодерного, на дисциплінарний. Загальною характеристикою такої
зміни є те, що влада починає використовувати більш тонкі і опосередковані
механізми впливу. На відміну від попереднього режиму, дисциплінарна влада не
виключає і не дискваліфікує, а навпаки – включає і стимулює, не знищує, а
виправляє і нормалізує.

Таким
чином, дисциплінарний режим влади-знання вже неможливо мислити в термінах
класичної теорії влади.

По-перше,
владу не слід мислити за аналогією з товаром, яким можна володіти,
користуватися і розпоряджатися, оскільки її функціонування практично не
залежить від її носія. «Влада може бути проаналізована як щось, що циркулює,
або, скоріше, як щось, що може функціонувати лише у формі ланцюжка. Вона ніколи
не локалізується тут або там, вона ніколи нікому не належить, нею ніколи не
можна володіти за зразком того, як володіють благами або багатствами ». Таким
чином, влада є своєрідним медіумом, що циркулює в суспільстві.

По-друге,
влада не є відношенням домінування суб’єкта над об’єктом. Об’єкта влади в тому
сенсі, як його розуміла класична теорія, взагалі не існує. Адже об’єкт влади
означає «позбавленість влади», однак, «там де є влада, там завжди є і опір,
який ніколи не перебуває стосовно цієї влади у зовнішній позиції».

По-третє,
влада не є суб’єктивною здатністю або атрибутом. Дійсно, влада завжди
здійснюється через індивідуальні мотиви і інтереси, але вона ніколи не тотожна
їм.

По-четверте,
влада може проявлятися через негативні санкції, однак, будь-який режим
влади-знання, в своїй основі, є «позитивним», оскільки він обов’язково продукує
певні масиви наукового та донаукового знання.

Влада,
за Фуко, повинна циркулювати і не бути сконцентрованою в одному місці і в одних
руках, тому що вона повинна створювати істину. Політики та інтелектуали мають прагнути
до влади не заради самої влади, а заради створення міцного фундаменту суспільства.

Влада
існує не тому, що існує держава або державні інститути (суд, поліція, армія…), а
навпаки, вони є породженням або втіленням влади.

2. Характеристики
переходу від домодерної до сучасної(дисциплінарної) моделі влади-знання. Відображення
цього переходу у відношенні до злочинців

Класична модель
розуміння влади була виправданою при аналізі домодерного європейського
суспільства, то її застосування до модерних практиків влади вже не може бути
адекватним. Адже той тип режиму влади-знання, який почав затверджуватися в
кінці XVIII – початку XІX століття, вже ніяк не можна назвати репресивним. Це
здається очевидним, беручи до уваги освітянську ідею «гуманізації влади». Так,
в XIX столітті зникає практика тілесних покарань.

Те, що ще якихось пів
століття тому здавалося нормальним і навіть звичайним явищем (наприклад,
публічне четвертування), починає сприйматися європейцем «освіченого століття»
як варварство. Головним завданням пенітенціарних інститутів стає не ізоляція
небезпечних для суспільства елементів, а їх «виправлення», «нормалізація»,
тобто, зрештою, можливість повернення до суспільного життя. Невід’ємним
інститутом судової системи стає інститут експертів (у першу чергу медичних),
завдяки якому з’являються принципово нові предметні масиви знання –
«душевнохворі», «проблемні діти» і т.д. Завдання цього інституту – якомога
точніше визначати форму патології зловмисника з метою організації адекватної
форми лікування. Влада стає більш м’якою не тільки в області покарань, а й у
сфері трудових відносин (гігієна праці, права праці тощо), сексуальності
(дозвіл на включення сексуальності в науковий і навіть публічний дискурс),
дитячого виховання (педагогізація) і т . д.

Таким чином, модерну
владу не можна визначати як репресивну. Швидше навпаки, вона маніфестує
лібералізацію і гуманізацію соціального життя.

На думку Фуко, під
маскою гуманізації влади ховається неординарна подія: зміна режимів влади-знання
з класичного, домодерного, на дисциплінарний. Загальною характеристикою такої
зміни є те, що влада починає використовувати більш тонкі і опосередковані
механізми впливу. На відміну від попереднього режиму, дисциплінарна влада не
виключає і не дискваліфікує, а навпаки – включає і стимулює, не знищує, а
виправляє і нормалізує.

На мікрорівні
дисциплінарна влада проявляється як «політична
анатомія тіла»: влада починає піклуватися про продуктивність тіла,
ефективність використання його сил та енергії. Дисциплінарна влада конституює
феномен «політичного тіла» «як ансамблю матеріальних елементів і технік, які
служать інструментами, шляхами комунікації та базовими пунктами відносин влади
і знання …». По відношенню до політичного тіла виникає і особлива техніка – «мікрофізика влади» як проникнення влади
в найглибші нюанси людського тіла (зокрема, в сексуальність) з метою її повного
контролю і включення в свої стосунки. Таке проникнення відбувається завдяки
інвестиціям влади в знання, через яке вона і отримує доступ до відповідних сфер
людського буття. Поява експертів в медицині, психології, педагогіки, гігієни і
т.д., метою яких є тестування людського тіла і його нормалізація – прояви
такого інвестування. За допомогою політичної анатомії людського тіла
дисциплінарна влада досягає дресури, оптимізації та підвищення ефективності
використання тіл, виховання покірності, розвитку людських здібностей,
інтеграції тіла в систему контролю.

3. Поняття
«біо-влада»

На макрорівні дисциплінарний режим проявляється як «Біо-влада», завданням якої є оцінка,
оптимальне використання і збільшення «людських ресурсів». Біо-влада створює
нові типи інститутів – регулярну армію, обов’язкову освіту, медичну
профілактику і т.д. У сфері знання Біо-влада корелює з демографією, яка піклується
про «народонаселення», підвищення народжуваності, рівномірному розподілі
«людських ресурсів». Біо-влада включає «життя» в історію і політику.

4. Формальні
характеристики влади за М.Фуко

По-перше, владу не слід мислити за аналогією з товаром, яким
можна володіти, користуватися і розпоряджатися, оскільки її функціонування
практично не залежить від її носія. «Влада може бути проаналізована як щось, що
циркулює, або, скоріше, як щось, що може функціонувати лише у формі ланцюжка.
Вона ніколи не локалізується тут або там, вона ніколи нікому не належить, нею
ніколи не можна володіти за зразком того, як володіють благами або багатствами
». Таким чином, влада є своєрідним медіумом, що циркулює в суспільстві.

По-друге, влада не є відношенням домінування суб’єкта над
об’єктом. Об’єкта влади в тому сенсі, як його розуміла класична теорія, взагалі
не існує. Адже об’єкт влади означає «позбавленість влади», однак, «там де є
влада, там завжди є і опір, який ніколи не перебуває стосовно цієї влади у
зовнішній позиції».

По-третє, влада не є суб’єктивною здатністю або атрибутом.
Дійсно, влада завжди здійснюється через індивідуальні мотиви і інтереси, але
вона ніколи не тотожна їм.

По-четверте, влада може проявлятися через негативні санкції,
однак, будь-який режим влади-знання, в своїй основі, є «позитивним».

По-п’яте, влада завжди іманентна тим сферам буття, в
яких вона проявляється. Вона ніколи не є простою зовнішньої детермінацією.
Елементарною формою прояву влади є «локальний осередок» влади-знання,
наприклад, відносини, що мають місце між учителем і учнем, лікарем і пацієнтом,
керівником і підлеглими, батьком і сином. Все суспільство являє собою «мережу»
таких локальних вогнищ влади-знання.