Освіта та педагогічна думка Київської Русі

Освіта та педагогічна думка Київської
Русі

Київська Русь як ранньофеодальна держава
виникла на рубежі VIII-IX ст. і проіснувала до періоду феодальної роздробленості
та монголо-татарських завоювань. Об’єднання під владою київських князів численних
руських племен створило сприятливі умови для розвитку в Київській державі високої
культури та освіти. Процесу зміцнення феодалізації Русі сприяло хрещення населення,
яке відбулося в 988 р. Перетворене в державну релігію християнство, сприйняте із
Візантії, мало велике значення для поглиблення розвитку культури та освіти.

Перше офіційне свідчення про появу
шкіл на Русі датується 988 р. і пов’язане воно з хрещенням Русі. У “Повісті
временних літ” вказується, що князь Володимир відкрив у Києві при Десятинній
церкві школу “книжного вчення”.

Хрещення Русі і розповсюдження грамотності
через шкільне навчання були ланками однієї політики князя Володимира, який бажав
укріплення держави, і тому прагнув підготувати грамотних людей, передусім, для дер­жавного
апарату, які б могли уміло вести внутрішню і зовнішню політику.

З іншої сторони, і християнська церква
була зацікавлена у підготовці освічених людей – ідеологів нової релігії. Та й рівень
розвитку ремесла і торгівлі вимагав грамотних людей. Слід відзначити заслугу християнської
церкви у поширенні шкільництва на Русі. Саме вона принесла сюди традицію шкільної
освіти, якої на Русі не було.

На ХI ст., коли припадає період розквіту
Київської Русі, тут склалася така система шкіл і виховання: школи “книжного
вчення”, монастирські школи, школи грамоти, кормильство, жіночі школи.

Більшість дітей, передусім, простих
людей виховувались у сім’ї. Їх вчили сільськогосподарської праці та іншій домашній
роботі. Дітей могли віддавати якомусь майстрові для вивчення ремесла. Там вони інколи
могли вивчати грамоту та хоровий спів.

За порівняно короткий час (ХI-ХII ст.)
Київська Русь досягла надзвичайно великих успіхів у поширенні грамотності та шкіл
і за станом освіти не поступалася західноєвропейським країнам. Прикладом цьому є
двірцева школа Ярослава Мудрого. Причинами, які сприяли розпов­сюдженню грамотності
й шкільництва на Русі, були:

– про освіту турбувалася не лише і
не стільки церква, а й князівська (світська) влада;

– навчання в школах проводилось рідною
мовою (слов’янською);

– існувала самоосвіта, майже невідома
на Заході того часу;

– школа в Київській Русі була доступна
для дівчат;

Педагогічна думка Київської Русі фіксувалася
і дійшла до нас у найрізноманітніших джерелах: у пам’ятках писемності та літератури
різних жанрів, у творах образотворчого мистецтва, в засобах народної педагогіки
(в усній народній творчості), в церковній та побутовій практиці тощо. Вона включала
офіційні педагогічні концепції та народні педагогічні погляди.

Вперше педагогічна думка Київської
Русі прослідковується у творах древньоруської літератури. Найдавніші пам’ятки, де
піднімаються питання виховання і освіти, датуються ХI ст.

Серед них є твори перекладні і оригінальні
(вітчизняного походження). До перекладних належать “Пчела”, “Златоуст”,“Златоструй”, “Ізборнік” Святослава 1073 р.,“Ізборнік”
Святослава 1076 р. і ін. Оригінальні твори: “Слово про закон і благодать”Ілларіона, “Слово деякого калугера про читання книг” Іоанна, “Повість
временних літ”Нестора, “Повчання дітям” Володимира Мономаха
і ін.