Поиск по сайту

Політична соціалізація, її поняття, моделі, теорії


Політична соціалізація, її поняття, моделі, теорії


Політична соціалізація — процес залучення особи до участі у виробленні політики.

Політична соціалізація — це процес засвоєння індивідом протягом його життя певної системи політичних знань, соціальних норм, політичних цінностей того суспільства, до якого він належить.

Сучасна теорія політичної соціалізації пройшла в своєму розвитку три основних етапи:

Перший етап (1950-60-ті pp.) У рамках біхевіористської парадигми, що переважала в політичній науці в 50-60-х pp., процес політичної соціалізації інтерпретувався як вплив політичного середовища на особистість шляхом передачі визначених моделей поведінки через систему організованих суспільних інститутів і цінностей.

В цей період розробляється концепція "стійкості дитячих і юнацьких уявлень про політику", в рамках якої були сформульовані такі головні теоретичні припущення: по-перше, уявлення про політику, засвоєні в дитячий період, згодом залишаються незмінними, і, по-друге, уявлення, настанови, засвоєні у дитячому віці, мають більш істотний вплив у порівнянні з більш пізніми орієнтаціями. Саме ці положення згодом піддавалися найбільш серйозній критиці.

Другий етап (1970 — початок 80-х pp.). У цей період процес політичної соціалізації розглядається як "вертикальна" передача системи цінностей і моделей сприйняття політичної реальності від політичного режиму до особистості. А гіпотеза про визначальну роль сім'ї в процесі соціалізації була піддана критиці і переосмисленню (зокрема, вчені Р. Найемі і Б. Собешек у 1977 р. у порівняльному дослідженні впливу на соціалізацію родини, школи, однолітків, медіа і політичних подій з'ясували, що вплив родини є не настільки вирішальним, а зв'язок між політичними орієнтаціями батьків і дітей дуже слабкий).

Третій етап (з середини 1980-х pp.) - Пов'язується з процесами політико-економічної та соціокультурної трансформації в країнах колишнього соціалістичного табору, громадяни яких із середини 80-х років намагаються з тим чи іншим ступенем успішності впровадити зовсім нову для них, ліберально-демократичну систему цінностей. Це змусило дослідників переглянути тезу про незмінність і стійкість дитячих і юнацьких уявлень про політику. Тому в останні десятиріччя XX ст. у теорії політичної соціалізації також відбулися зміни і перегляд багатьох положень, що стосуються пояснення механізмів, агентів і результатів процесу політичної соціалізації.

У літературі широко використовуються моделі політичної соціалізації, запропоновані американським ученим Р. М. Мерельманом.Він виділив чотири таких моделі:

Перша - системна - характеризується формуванням позитивного ставлення до влади, правового порядку, традиційним інститутам. Найважливішими агентурами соціалізації є школа і сім'я, а також оточення, особистості, її однолітки.

Друга модель - гегемоністська - формує молодь, вороже налаштовану проти будь-якої соціальної та політичної системи, крім «своєї ». Ведучими агентурами в цій моделі є засоби масової інформації.

У третій моделі - плюралістичної - цілями соціалізації є формування уявлень громадян про свої політичні інтереси, бажання участі в їх реалізації, високого рівня громадянської активності. В результаті громадяни стають прихильні певним політичним групам і можуть їх вільно змінювати в залежності від результатів політики і ступеня реалізації своїх інтересів. Агентурами є школа, батьки, засоби масової інформації, партії та групи інтересів.

Четверта модель - конфліктна - зводиться до формування лояльності до певної групи і готовність підтримати її в боротьбі проти інших груп. Агентурами соціалізації є органи пропаганди та агітації, що представляють інтереси групи.

Перша (системна) модель соціалізації більшою мірою характерна для англо-американської культури. Друга (гегемоністська) - для країн незахідних цивілізації. Третя (плюралістичної) - властива континентально-європейській культурі. Остання модель (конфліктна) характерна для закритих (авторитарних) політичних систем.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 22
2  
Користувачів 1199
Обновления new
  • Представление доказательств в гражданском процессе
  • Стороны и другие участники дела подают доказательства по делу непосредственно в суд. Истец  лица, которым законом предоставлено право обращаться в
  • Основания освобождения от доказывания в гражданском процессе
  • Обстоятельства, которые признаются участниками дела, не подлежат доказыванию, если суд не имеет обоснованного сомнения в достоверности этих
  • Обязанность доказывания и представления доказательств в гражданском процессе
  • Каждая сторона должна доказать те обстоятельства, на которые она ссылается как на основание своих требований или возражений, кроме случаев,
  • Достаточность доказательств в гражданском процессе
  • Достаточны доказательства, в своей совокупности позволяют сделать вывод о наличии или отсутствии обстоятельств дела, входящие в предмет доказывания.
  • Допустимость доказательств в гражданском процессе
  • В Конституции Украины содержатся определенные нормы, гарантирующие получение доказательств с соблюдением законодательства Украины. Так, статья 31
Информация