Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Соціологія в СРСР після 1917 р.


Соціологія в СРСР після 1917 р.

До 1917 р. склався досить високий інтелектуальний потенціал, який був представлений трьома напрямами:

  1. немарксистською традицією академічної соціології (П. Сорокіна, К. Тахтарьова та ін.)
  2. громадсько-політичного, національно-прикладного напряму, представленого М. Грушевським, М. Драгомановим, М . Костомаровим, Б. Кістяковським та ін.
  3. марксистською традицією з пріоритетом радикалізації соціології в політичній боротьбі (Д. Богданов, В. Ленін, Е. Енгель та ін.).

До цього часу вже була нароблена практика соціологічних досліджень, мав місце значний теоретичний і практичний розвиток соціальної статистики. Вже в перші роки було сформовано Соціобібліографічний інститут (1918), створені перші кафедри соціології в Ярославському та Петроградському університетах.

На початку 20-х немарксистська соціологія володіла значною інституційною базою, її вплив був відчутним протягом всіх 20-х років. Численні партійні перевірки, що проводилися в партшколах, часто виявляли, що студенти більше, ніж працями класиків комуністичної ідеології, зачитувалися О. Контом, Г. Спенсером, Е. Дюркгеймом та ін. У перші роки радянської влади соціологам немарксистської орієнтації (П. Сорокін, М. Карєєв та ін.) вдалося видати ряд наукових монографій та навчальних посібників.

Однак зростання більшовицької ідеологічної науки спричинило те, що із країни були вислані найкращі вчені, професори, ті, хто не поступився своїми принципами. Зокрема, за кордоном опинилися понад 70 соціологів, з числа яких набули світове ім’я – Г. Гурвіч (Франція), П. Сорокін (США).

Наприкінці 20-х – на початку 30-х років відбувається поворот до “псевдосоціалістичного експериментування” – з культом особи, тоталітаризмом, репресіями, що привело соціологію, як і деякі інші науки, до “напівзабороненого” становища і присвоєння їй ярлику “буржуазної лженауки”. З цього часу соціологія, в чистій теоретичній, академічній та освітній формі, фактично припинила своє існування.

Відродження радянської соціології спостерігається у 50-60-х роках, воно збіглося із визволенням країни від сталінського режиму. Перші згадки про соціологію – після майже 30-річного її “ув’язнення” – як відроджену наукову дисципліну слід віднести до 1955 p., коли академік С. Німчинов охарактеризував її як одну із галузей філософського знання, предметом якої вважався розвиток суспільства.

Розпочинати доводилося заново, звертаючись до західної соціології, оскільки були “забуті” досягнення 20-30-х років.

У період “хрущовської відлиги” роль суспільних наук, як опори будівництва комуністичного суспільства, суттєво зросла. З’явилася потреба в різнобічній інформації про соціальні процеси, експерименти, прогнози.

Дедалі соціологія почала набувати цивілізованих рис: окреслена її структура, предмет дослідження, методологія. Важливим кроком на шляху її інституалізації стало видання в 1966 р. двотомної праці “Соціологія в СРСР”, в якій узагальнювався досвід ряду емпіричних досліджень, здійснюваних у різних сферах радянського суспільства.

Поступово сформувалася нова генерація вчених-соціологів, яких сьогодні по праву можна назвати “старою гвардією”: Г. Андреєва, Б. Грушин, О. Здравомислов, Т. Заславська, Г. Осіпов, С. Фролов, О. Шкаратан, В. Ядов та ін.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+