Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Античні погляди на культуру


Термін “культура” з’явився в Стародавньому Римі. У перекладі з латинської він означав догляд, поліпшення, обробку, обробіток, удосконалення. Спочатку термін “культура” означав цілеспрямований вплив людини на навколишнє середовище: обробіток ґрунту, обробіток землі, землеробську працю. У своєму первісному значенні термін “культура” був близький до сучасного слова “агрокультура”. З часом його значення розширюється. Процес культурного перетворення стали зв’язувати не лише з природою, а й з людиною, її внутрішнім світом. 

Під культурою стало розумітися виховання, освіта, вдосконалення людини, її здібностей, знань, умінь, навичок. Засоби такого вдосконалення античні мислителі бачили перш за все у філософії, науці та мистецтві. У цьому значенні термін “культура” вперше був застосований Цицероном (106-34 рр.). Цицерон писав про те, що “культура душі це філософія”. При цьому він мав на увазі не стільки стан душі, скільки спосіб її вдосконалення. Однією з своїх головних життєвих цілей Цицерон вважав філософське просвітництво римлян. Таким чином, термін “культура” спочатку вживається у поєднанні з чимось конкретним, на що був спрямований процес вдосконалення, обробітку, культивування: культура ґрунту, культура рослин, культура розуму, культура мови. 

Стародавні греки термін “культура” не застосовували. У них був у чомусь схожий термін – пайдейя. Терміном “пайдейя” стародавні греки позначали вихованість, освіченість людини. Осередком освіченості вважалося місто. У зв’язку з цим городянин як людина культурна протиставлявся жителю села. Якщо перша була, згідно з уявленнями греків, носієм освіченості і культури, то остання асоціювалась у них з невіглаством і дикістю, тобто з відсутністю культури. Слід зауважити, що ціннісна координата “культура – відсутність культури” в давній римській історії була перенесена в іншу площину – “римлянин – не римлянин”. Римлян тут відносили до культурного народу, не римляни удостоювалися лише оцінки “варвари”. 

Стародавні греки використовували і такий термін, як “калогатія”. Він висловлював такий аспект культурного начала в людині, як гармонію фізичної і духовної краси. Ідеалом античного суспільства була гармонійно розвинена особистість, в якій досягалася єдність, рівновага фізичного і духовного початку. Грецькі мислителі вперше в історії культури висунули ідею всебічно розвиненої особистості як мети культурного розвитку. Культурна людина, повинна був володіти такими якостями: 

  • Вона повинна бути патріотом – захисником поліса. Тому від нього вимагалися військові вміння. 
  • Вона повинна брати активну участь у політичному і громадському житті поліса: знати його закони, вміти добре, красиво говорити – бути оратором, володіти навичками державного управління. 
  • Культурна людина повинна бути естетично досконалою. 

На формування цих якостей була спрямована вся система грецької освіти і виховання. Освіту становлять єдність гімнастичного і мусичного. 

Гімнастична освіта – це заняття спортом, фізичною культурою. Гімнастичні дисципліни сприяли розвитку тіла. 

Мусична освіта – це навчання мистецтвам. Потрібно було оволодіти мистецтвом віршування, основами музичного виконавства, знати твори літератури, перш за все поеми Гомера і Гесіода, володіти ораторським мистецтвом, філософією. Мусичні дисципліни формували душу, свідомість, розум. 

Головними моральними якостями, якими повинна володіти культурна людина, вважалися мудрість, мужність, вміння володіти собою, почуття міри. За визначенням давньогрецького філософа Аристотеля, чеснота – це мудра середина між крайнощами. Наприклад, мужність – це середина між боягузтвом і божевільної відвагою, щедрість – середина між скупістю та марнотратством. Моральна людина у всіх відносинах повинна уникати крайнощів, надмірностей. Аристотель звертав увагу на те, що якщо міра порушується, чеснота може переходити у свою протилежність (доброта в безвольність, вимогливість у прискіпливість, обережність в боягузтво). 

У період античності поняття “культура” було тісно пов’язане з поняттями “гуманізм” і “цивілізація”. Перше з них означало людський, людяний, друге – цивільний, суспільний, державний. Поняття “цивілізація” вживалося для характеристики суспільного життя як організованого і впорядкованого цілого. Цивілізація протиставлялася варварству як більш низькому ступені культурного розвитку. Відомий римський історик Корнелій Тацит (55-120 рр..) як головні ознаки цивілізації виділяє: 

  • високий рівень матеріального стану; 
  • виникнення держави; 
  • поява писемності. 

Матеріальна сторона є провідною при визначенні цивілізації. Від Тацита йде традиція розуміти цивілізацію як більш високу, ніж варварство, ступінь суспільного розвитку. Тацит звертає увагу і на те, що перехід від варварства до цивілізації був пов’язаний не тільки з придбаннями, але і з втратами. Тацит показує, що багатий і культурний Рим з високим рівнем розвитку політичної, правової, інженерно-технічної, художньої культури характеризується занепадом і розбещеністю моралі. У той же час, описуючи спосіб життя древніх германців-варварів, Тацит відзначає, що їх неграмотність, примітивність їх суспільна та військова організація поєднується з фізичним і моральним здоров’ям. Це виявляється і у вихованні юнаків, і у відносинах членів сім’ї між собою. Таким чином, Тацит зазначає у германців позитивні риси, які були відсутні у римлян, що знаходяться на вищому ступені культури. Римський історик піднімає проблему суперечностей культурного прогресу.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+