Тема VІІ. УКРАЇНА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1939-1945 рр.
Зміст сторінки:
Тема VІІ. УКРАЇНА В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ТА ВЕЛИКОЇ ВІТЧИЗНЯНОЇ ВІЙНИ 1939-1945 рр.
1. Героїчна оборона Києва, Одеси, Севастополя. Битва під Москвою та крах фашистського плану блискавичної війни
22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без об‘яви війни, віроломно, одностороннє відкинувши договір 1939 р. про ненапад, напала на Радянський Союз. Армія вторгнення мала колосальну міць – 5,5 млн. чол., а всього – 8,5 млн. чол., близько 4300 танків і штурмових гармат, близько 5 тис. бойових літаків, 47200 гармат і мінометів. Їй протистояли війська Червоної Армії, які в західних округах мали 2,9 млн. чол., майже 33 тис. гармат і мінометів, 14,2 тис. танків, 9,2 тис. літаків. А всього Червона армія і флот мали 4,8 млн. чол. Отже зброї було більше у СРСР, та вона була дуже застарілою і значно поступалася у якості зброї Німеччини. Особливо війська Німеччини переважали на напрямах головних ударів. Та війська СРСР були розпорошені, а німецькі сконцентровані. Для народів Радянського Союзу почалася Велика Вітчизняна війна. Вона йшла 1418 днів і ночей.
Війна збоку фашистської Німеччини та її союзників (Фінляндії, Угорщини, Румунії) носила особливий характер. Німецький нацизм намагався не тільки захопити територію СРСР, але й скинути радянський суспільний лад. Радянський Союз повинен бути розчленований і знищений. На його території повинно бути утворено 4 рейхскомісаріата – німецькі провінції. Москву, Ленінград, Київ і ряд інших міст намагалися повністю зруйнувати. Більшу частину слов‘ян в СРСР знищити, а невелику кількість перетворити на рабів. Генеральний план «ОСТ» передбачав радикальні скорочення корінного населення на окупованій території за допомогою насильницького переселення і голодної смерті. Згідно з гітлерівською Директивою № 21 (План «Барбаросса»), прийнятою до дії у ставці фюрера 18 грудня 1940 р., німецькі війська повинні бути готовими розгромити війська СРСР в блискавичній війні протягом 2-3 місяців. Щодо України, то в планах нацистів передбачалося на її території утворити рейхскомісаріат «Україна», населення якої передбачалося в більшій частині знищити і колонізувати за рахунок колоністів-німців з Румунії, Болгарії та Югославії. Центрами германізації повинні були стати воєнні поселення. У Крим передбачалося переселення німців з Південного Тіроля, а також німців з-за Дністра. У 1942 р. Гітлер прийшов до остаточного рішення – зробити Крим новою батьківщиною південних тірольців.
Отже збоку гітлерівської Німеччини це була війна загарбницькою, несправедливою. Збоку СРСР ця війна була справедливою, загальнонародною, дійсно Вітчизняною. Для українців ця війна теж була Великою і Вітчизняною, бо вирішувала долю всього населення. Не Сталін і його режим, а Вітчизна і народ стояли на першому місці.
Від розбійницького нападу радянські війська несли жахливі втрати. Вже в перший місяць війни безповоротні втрати налічували 1 млн. чол., з них 700 тисяч полонених. З червня по грудень 1941 р. Радянська армія і флот втратили більше 3-х млн. чол., 20 тисяч танків і САУ, 100 тисяч гармат, 10 тисяч літаків. Територія СРСР, зайнята вермахтом, була понад 1,5 млн. кв. км, що втричі перевищувала територію Франції. У військах Червоної армії було багато безладдя, паніки, невміння налагоджувати управління бойовими подіями. Але війська в масі своїй стійко і героїчно оборонялись на всій території. Стійка оборона усіх великих міст зривала план блискавичної війни.
Свій внесок зробило населення міст України. Героїчно оборонявся Київ, який захищали війська Південно-Західного фронту під командуванням генерала Кирпоноса. Все населення столиці України стійко і мужньо боронило місто. Всього оборона тривала 73 дні. Німці втратили тут 100 тис. чол. 72 дні героїчно оборонялась Одеса. Біля її стін ворог втратив понад 160 тис. чол. Героїчний Севастополь тримався 250 днів.
1 травня 1945 р. в наказі Верховного Головнокомандувача Й. Сталіна в числі перших були названі міста-герої – Ленінград, Сталінград, Севастополь і Одеса. 8 травня 1965 р. було затверджено положення про міста-герої. А в 1979 р. Указом Президії Верховної Ради СРСР міста-герої затверджені додатково такі – Москва, Київ, Керч, Новоросійськ, Мінськ, Тула, Фортеця-герой – Брестська фортеця.
З перших днів війни керівництво СРСР вживає заходи щодо оборони держави. 29 червня 1941 р. ЦК ВКП(б) зробила заяву, що почалася Велика Вітчизняна війна. 30 червня утворюється ДКО (Державний Комітет Оборони) для поєднання всієї влади. До нього увійшли – Сталін, Берія, Мікоян, Ворошилов, Молотов, Маленков, Булганін, Вознесенський. Це був надзвичайний орган керівництва державою. Його очолював Сталін.
Для керівництва Збройними силами СРСР у війні 23 червня 1941 р. утворено Ставку Верховного головнокомандування. До нього входили – Тимошенко (голова), Ворошилов, Молотов, Сталін, Жуков, Будьонний, Кузнєцов. З 10 липня 1941 р. її очолив Сталін. Велике значення мала Директива РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 29 червня 1941 р., яка ставила першочергові завдання перед партійним і радянським органом влади.
Про початок війни заяву зробив Міністр іноземних справ В. Молотов. Й. Сталін був у розпачі, хоча в перші дні він приймав багато керівників. Лише 3 липня 1941 р. Сталін зробив власну заяву про війну.
24 червня 1941 р. було утворено раду по евакуації (Каганович – голова, Косигін, Шверник, Шапошников, Круглов, Попков, Дубровин, Кирпичников). Але порядок евакуації визначав інший документ – Постанова РНК СРСР та ЦК ВКП(б) від 27 червня 1941 р.
Першочергово вивозились промислові цінності, кваліфіковані робітники, цінне обладнання та сировина. З України було вивезено 550 великих підприємств на Схід держави. Вивозилось також майно колгоспів і радгоспів, техніку, скот. Вивозились навчальні, наукові і культурні заклади, музеї. Всього на Схід у 2-й пол.. 1941 р. було вивезено 2,5 тис. промислових підприємств. Пуском заводів і фабрик керував талановитий економіст, заступник Голови РНК СРСР, Голова Держплану СРСР Н.Д. Вознесенський.
Ця операція за масштабом не мала рівних у світі і за оцінкою радянського полководця Г. Жукова прирівнювалась до перемоги великої стратегічної операції.
Та все ж СРСР став перед реальною катастрофою. В чому ж причини великих поразок і невдач на першому етапі війни у 2-й пол.. 1941 р.
По-перше – це прорахунок державного і воєнного керівництва, перш за все Й. Сталіна в оцінці воєнно-стратегічної обстановки перед війною. Не передбачили напрями основних ударів ворога. Сталін більше довіряв Гітлеру ніж радянським розвідникам про підготовку Німеччини до нападу на СРСР.
По-друге – масові репресії проти командних кадрів Червоної армії у 30-ті роки дуже підірвали міць воєнного керівництва. Майже 80% верхнього керівного складу Червоної армії було знищено. З цього приводу полководець війни маршал Василевський стверджував, що без 1937 р. (це початок масових і жахливих репресій) не було б і війни.
По-третє – переважна частина бойової техніки (на 70-80%) була застарілою.
По-четверте – масові репресії в суспільстві в цілому, насильницька колективізація спричинили занепад морально-політичного духу серед значної кількості населення, спонукали масовий колабораціонізм (перехід на сторону ворога), особливо в західних областях України, дезертирство і здача у полон. Це мільйони людей.
2. Визволення території України від загарбників. Внесок українського народу у розгром фашистської Німеччини
Основними і великими битвами Великої Вітчизняної війни були: під Москвою, Сталінградська, Курсько-Орловська, за Дніпро, Білоруська, Корсунь-Шевченківська, це ті, що були на території СРСР. Далі – битви за визволення народів Східної Європи.
Битва під Москвою (з 5 грудня 1941 до початку лютого 1942 р.) була першою великою наступальною операцією Червоної армії, в результаті якої ворога було відкинуто на 100-250 км. від Москви. Війська під керівництвом І.Конєва і С.Тимошенка при загальному керівництві Г. Жукова вперше нанесли стратегічну поразку німецьким військам. Втрати німців – 615 тис. чол., втрати радянських військ – 926 тис. чол. Та все ж план «бліцкригу» був остаточно зірваний. Радянські війська зробили те, чого не могли зробити війська Англії і Франції. Тепер тільки Радянський Союз став вирішальним фактором Другої світової війни. Ця перемога мала велике значення для всіх народів СРСР, бо вселяла надію на остаточну перемогу над ворогом. Вона значно посилила морально-політичний стан населення СРСР. Значно зросла довіра міжнародної спільноти і поклала початок реального зміцнення антигітлерівської коаліції. Уряди Англії і США остаточно перейшли на шлях допомоги Радянському Союзу в боротьбі з фашистською Німеччиною.
Після переможної битви під Москвою Червона армія зазнала ще дві великі поразки – під Харковом і в Керчі (травень 1942 р.) Поразка в битві за Харків призвела до втрати 140 тис. вбитих та полонених, поразка в Криму – 170 тис. чол. Червоній армії знов треба було відновлювати свої сили. Німці перехопили стратегічну ініціативу і відновили наступ на Сталінград. Становище для радянських військ знову стало критичним. В цих умовах з‘явився наказ Наркому оброни Й. Сталіна № 227, в якому була сформульована вимога «Ні кроку назад!». Так з‘явились заградзагіни і штрафбати. Ці вкрай жорстокі заходи були направлені на те, щоб будь-якою ціною зупинити відступаючі радянські війська. Це був цілком виправданий крок, хоч і жахливий за наслідками.
Другою великою битвою була битва за Сталінград, який мав стратегічне розташування, бо поєднував Кавказ з нафтою, з державою. Лише в листопаді 1942 р. радянські війська під командуванням М.Ватутіна, К. Рокосовського і А.Єрьоменка при загальнім керівництві Г. Жукова і О. Василевського почали контрнаступ проти німецьких військ і завдали їм страшенної поразки. До початку лютого 1943 р. війська Німеччини під Сталінградом були вщент розгромлені. Вони втратили убитими і пораненими понад 800 тис. чол. Загальні втрати радянських військ – 1,2 млн. чол. Генерал-фельдмаршал Паулюс здався у полон, а з ним і 91 тис. солдатів та 24 генерала. Розвиваючи наступ, 18 грудня радянські війська звільнили перший населений пункт на території України – село Півнівку Луганської області.
Розгром німецько-фашистських військ під Сталінградом викликав глибоку кризу серед фашистської коаліції держав. Італія, Румунія, Угорщина були готові вести переговори з СРСР про сепаратний мир. Турція – за нейтралітет. Перемога під Сталінградом поклала початок корінного перелому у Великій Вітчизняній війні. Червона армія перехопила стратегічну ініціативу і вже утримувала її до кінця війни. Вона вже показала перевагу радянського воєнного мистецтва над німецьким. Вона викликала морально-політичне піднесення всього радянського народу, дала поштовх до активізації сил Опору в Європі і партизанського руху в СРСР. Активізувала свою патріотичну діяльність російська православна церква.
Навесні і влітку німецькі війська готувались до реваншу за Сталінград. Радянські війська готувались закріпити свій успіх. В цих умовах виключно велике значення мала Курська битва. Концентрація військ з обох сторін була величезна. З 5 липня по 23 серпня 1943 р. ця битва теж закінчилась перемогою військ Червоної армії. Втрати радянських військ (загальні) перевищували втрати німців майже в 3,5 рази і дорівнювали 860 тис. вбитих і поранених. Перевага в якості техніки (танків і артилерії) німців була подолана кількістю техніки радянських військ, швидкістю відновлення резервів, виключною самовідданістю і героїзмом солдат і офіцерів.
Німецькі війська після битви перейшли до стратегічної оброни на всьому Східному фронті. Союзники Німеччини почали шукати шлях до виходу з війни. Союзники СРСР – Англія і США погодились на відкриття другого фронту проти Німеччини. Вони почали розглядати конкретні плани його проведення. Це питання вирішила Тегеранська конференція голів трьох держав (28 листопада – 1 грудня 1943 р.).
Після Курської битви почалося широкомасштабне звільнення України. Радянські війська, завдавши контрудару, вже у серпні 1943 р. звільнили від ворога Харків і весь Донбас. Виключно значення мала битва за Дніпро і визволення Києва. Ця битва мала два етапи: 1) Чернігівська-Полтавська наступальна операція (26.08. – 30.09. – 1943 р.) – визволяла Лівобережну Україну і 2) Київська стратегічна операція (12.10. – 23.12. – 1943 р.) – розгром київського угрупування німців і захват правого берега Дніпра. Ці операції провели війська трьох фронтів – Центрального (К. Рокосовський), Воронезького (М. Ватутін), Степового (І. Конєв). Координував фронти Г. Жуков.
6 листопаду 1943 р. військами 1-го Українського фронту під командуванням генерала Ватутіна було визволено столицю України – Київ. Перемога далася дуже великою ціною. У Чернігівсько-Полтавській операції радянські війська втратили близько 430 тис. чол. вбитими і пораненими. В Київській операції – понад 400 тис. чол. вбитими і пораненими. Тут проявились всі хиби радянського командування – не жаліти солдат і добувати перемогу будь-якою ціною, бо цього вимагав Верховний Головнокомандувач Сталін. Проте німці теж понесли великі втрати і найважливіше – вони втратили дуже важливий стратегічний плацдарм, що призвело до швидкого визволення Правобережної України у 1944 р.
Дуже важливе значення мала Білоруська операція «Багратіон» (23.06. – 29.08.1944 р.) без якої визволення всієї України у 1944 р. було б неможливе.
На території України ще були Корсунь-Шевченківська операція (лютий-березень 1944 р.), в результаті звільнено Правобережжя, Ясько-Кишинівська (серпень 1944 р.) та Карпато-Ужгородська, внаслідок якої в жовтні 1944 р. вся територія України була визволена від окупантів
Отже, український народ зробив вагомий внесок в розгром німецько-фашистських окупантів. В лавах Червоної армії воювало 6 млн. українців. Понад 2 тисячі українців стали Героями Радянського Союзу. З 15-ти фронтів, що діяли в період війни – більше половини очолювали маршали і генерали – українці за походженням. У тилу німецьких військ на території України діяло понад 60 партизанських об‘єднань, понад 2 тисячі загонів і груп.