Циклічність економічного розвитку. Економічний цикл і його фази

Циклічність економічного розвитку. Економічний цикл і його фази

Циклічність – це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Вона є закономірним явищем, яке відбувається у процесі руху від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до іншої.

Окремі економічні цикли відрізняються один від одного тривалістю та інтенсивністю, відмінностями матеріальної основи їх розвитку, соціально-економічними наслідками. При аналізі циклічності слід усвідомити, що рух економіки відбувається не колом, а по спіралі, від нижчого до вищого рівня розвитку. Циклічність можна розглядати як один зі способів саморегулювання ринкової економіки, що забезпечує її прогресивний розвиток.

{lang_content_nav} циклічності багатоаспектний. Вона також досить складна за структурою. З урахуванням тривалості виокремлюють кілька типів економічних циклів: короткі (2-3 роки), середні (близько 10 років) та довгі (40-60 років) і вікові циклічні коливання у вигляді вікових циклів лідерства.

Економічний цикл — рух виробництва від початку попередньої до початку наступної кризи економіки, який різною мірою позначається на фазах циклу та інших сферах суспільного відтворення, а отже, і на економічних відносинах.

Економічний цикл охоплює такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення, яке остаточно відображене у новій кризі. Тобто, будь-який цикл має свій пік, коли ділова активність найвища, виробництво працює на повну потужність, і найнижчу точку падіння, коли ділова активність та виробництво знижуються до найнижчого рівня. В період між цими полюсами цикл проходить певні фази, ознаками яких є стан ділової активності, який проявляється у вигляді: завантаженості виробничих потужностей; сукупних обсягів виробництва; загального рівня цін; зайнятості населення (безробіття) і рівня його доходів; прибутків та курсів акцій найбільших корпорацій; динаміки попиту на товари тривалого користування; інвестицій у нове будівництво тощо.

Визначальна роль в економічному циклі належить кризі, яка починає і завершує цикл. Така роль цієї фази циклу визначається тим, що в ній зосереджено основні ознаки й суперечності циклічності суспільного відтворення.

Криза — це скорочення виробництва, яке триває доти, поки не буде встановлена відносна ринкова рівновага, тобто відповідність попиту і пропозиції. Основними функціями кризи є тимчасове відновлення рівноваги економічної системи на якісно новій основі внаслідок масового оновлення основного капіталу та санації від збиткових підприємств. Криза виконує стимулюючу функцію, бо змушує швидше запроваджувати нову техніку та ін. Після цього кризове падіння припиняється, а економіка входить у фази депресії, пожвавлення і піднесення. П.-Е. Самуельсон такі фази називає стиснення, пожвавлення, експансія, вершина; К.-Р. Макконнелл і С. Брю — спад, нижня точка спаду, пожвавлення і пік.

Депресія — це застій у розвитку економіки, рух капіталу в цій фазі в’ялий, поступово відновлюються розірвані кризою зв’язки, переливання капіталу в перспективніші галузі, а головне — масове оновлення основного капіталу. Напередодні депресії виникає надлишок основного капіталу, тобто зниження норми прибутку не врівноважується зростанням його кількості, а додаткові інвестиції не приносять додаткового прибутку. У період кризи основний капітал руйнується фізично або знецінюється. Зв’язок депресії з кризою полягає передусім у відновленні основного капіталу, але вже на новому, вищому технічному рівні. Тому в наступному циклі економіка досягає вищої точки піднесення.

Пожвавлення — наступна фаза циклу, вперше після початку кризового падіння збільшується попит на засоби виробництва та робочу силу, відновлюється економічне зростання, збільшуються прибуток і заробітна плата. У суспільній свідомості посилюються позитивні сподівання, відновлюється докризовий рівень економічного розвитку, що зумовлює майбутнє піднесення.

Піднесення — завершальна фаза циклу, яка характеризується тим, що економіка виходить на рівень, що перевершує всі попередні. Економічне зростання прискорюється, поліпшуються всі показники ринкової кон’юнктури, збільшується платоспроможний попит, що сприяє зростанню товарних цін, збільшує прибутки і стимулює пропозицію. Особливо великих розмірів досягають кредитно-фінансові операції та спекулятивні операції на біржах. Але саме у цей найсприятливіший для економіки період в її надрах зріють передумови майбутнього падіння, які приховуються багато ланковою і розгалуженою торговельною мережею, розвинутою кредитною системою, створенням штучних дефіцитів унаслідок спекуляцій на зростанні цін та ін. І лише в період кризового падіння виявляється реальне становище, справжні масштаби не рівноваги ринкової економіки. Ринкова рівновага як збігання сукупного попиту та сукупної пропозиції — це короткочасний, випадковий стан економічної системи.