Політичний процес і політична діяльність. Політичні рішення

1. Політичні відносини та політична поведінка

Термін “політичні відносини” досить розповсюджене в політичній науці й використовується для характеристики особливого роду зв’язків, які складаються між людьми в політичному процесі.

У процесі спільної політичної діяльності індивіди і соціальні спільноти вступають у певні відносини. Такі взаємовідносини соціальні суб’єкти здійснюють через організаційні структури, які вони створюють з політичними цілями. Завдяки політичним відносинам між цими структурами політична система функціонує як цілісність. Усі політичні структури з’єднуються в єдине ціле вертикальними і горизонтальними політичними відносинами.

Політичні відносини – взаємодія суб’єктів політики і влади, де відбувається їх об’єднання або роз’єднання, передача ідей, поглядів, обмін ресурсами (впливом, інформацією, знаннями та ін.), передача вольових устремлінь від одного суб’єкта (активного) до другого (пасивного).

Сутність політичних відносин становить питання про політичну владу, використання її в інтересах кожної з соціальних груп, держави, суспільства в цілому.

Зміст цивілізованих політичних відносин становить заснована на ненасильницьких методах взаємодія суб’єктів політики з метою свідомого використання політичної влади, реалізації політичних інтересів і потреб.

Політична поведінка – це сукупність реакцій соціальних суб’єктів (осіб, груп, спільнот) на певні форми, засоби і напрямки функціонування політичної системи.

За допомогою поняття “політична поведінка” можливо поглиблено вивчати сутність явищ, пов’язаних із реагуванням (раціональним та ірраціональним) суб’єктів політики на вимоги, стимули чи зміну обставин, що заподіяні зовнішнім політичним середовищем. Аналіз політичної поведінки людей надає можливості зосередити увагу на найбільш рухомому, динамічному аспекті політики – різноманітних діях осіб, які спрямовані на реалізацію тієї чи іншої політичної мети. 

Серед найбільш поширених актів політичної поведінки слід виділити наступні:

– реакція – це певний вчинок, дія в політиці, що є засобом відповіді на зовнішній вплив, який спричинено іншими людьми чи інститутами;

– політична участь, пов’язана з активними формами і методами впливу на політику, в усіх багатоманітних видах (електоральна, мобілізована, ангажована, конвенційна участь тощо);

– політичний дискурс – інтелектуальні дії з політичної освіти, просвітництва, самоосвіти та наукового опанування політики;

– пряма дія в політиці реалізується через такі форми як мітинг, демонстрація, страйк, голодування, бойкот й інші акції непокори;

– абсентеїзм – політична апатія, ухилення від будь-яких актів участі в політичному житті;

– політичне функціонування – засіб політичної діяльності в інституціях, що безпосередньо реалізують функції влади (органи держави, керівні структури партій при владі, політично впливові ЗМІ, політико-економічні, військові структури).

Поширеною є типологія політичної поведінки запропонована польськими дослідниками. Вони розрізняють два типи: відкритий (політична дія) і закритий (політична бездіяльність).

У межах відкритої політичної поведінки особа може виконувати такі політичні ролі:

1. звичайний член суспільства, громадянин із незначним політичним впливом, незначною активністю та інтересом до політики;
2. громадянин — член громадської організації, суспільного руху або декількох організацій;
3. громадянин — член суто політичної організації (політичної партії або подібної), який цілеспрямовано і з власної волі бере участь у політичному житті;
4. громадський, особливо політичний, діяч;
5. професійний політик, для якого політична діяльність є не лише єдиним чи основним заняттям, засобом до існування, а й сенсом життя (люди, які живуть „для” політики, або „за рахунок політики”).
6. політичний лідер — загальновизнаний політичний діяч, керівник політичної партії, громадсько-політичної організації и суспільно-політичного руху.

Закрита політична поведінка (політична іммобільність) також може проявлятися в різних формах, а саме:

1. виключеність з політичних відносин, зумовлена низьким рівнем розвитку особи або суспільного розвитку взагалі;
2. політична виключеність як результат недосконалості політичної системи, розчарування в політичних інститутах і лідерах та байдужості до їхньої діяльності;
3. політична апатія як форма не сприйняття політичної системи, відмова від будь-яких форм співпраці з нею. Може бути результатом насадження політичної системи насильницьким шляхом — придушенням масових соціальних і політичних рухів, окупацією тощо.
4. політичний бойкот як вияв активної ворожості до політичної системи та її інститутів.

Ці форми закритої політичної поведінки є виявами політичної відчуженості, яка полягає в зосередженні зусиль індивіда на розв’язанні проблем особистого життя та їх відриві і протиставленню життю суспільному і політичному, зокрема. В міру зростання політичної відчуженості укорінюється згубна для існування політичної системи суспільства думка, що кожен захищає себе сам, і надіятися на підтримку офіційних владних структур немає сенсу.

2. Політичний процес та політична діяльність

Політичний процес – один із суспільних процесів, соціально-політичних дій, що забезпечують відтворення політичних ресурсів і творення нової політики. Політичний процес – сукупність різних видів діяльності суб’єктів політики, що включені в динаміку практично політичних відносин, охоплюють всі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичної мети. Передумовою, соціальною базою політичного процесу є процес соціальний. Соціальний процес – сукупність дій соціальних спільностей, соціальних верств, різних груп, індивідів, що спрямовані на їх відтворення і забезпечення стабільності суспільної системи. Політичний процес характеризує певну сторону, механізм дії політичної системи суспільства, політичну свідомість, політичну культуру в політичній сфері суспільного життя.

Структура політичного процесу включає: систему політично – владних стосунків і політичну діяльність соціальних спільностей, верств та індивідів. Політична діяльність – сукупність політичних дій соціальних спільностей, соціальних верств – класів, націй, політичних партій, рухів та індивідів, спрямована на реалізацію їх політичних інтересів, насамперед завоювання та утримання влади.

Політичний процес охоплює різноманітні види політичної діяльності в рамках політичної системи, а також у взаємодії з іншими суспільними системами. Він включає такі види діяльності: політичну участь і професійну політичну діяльність.

Політична участь передбачає масові акції з метою формування певних позицій, вимог, настроїв, а також формування державних і муніципальних органів влади. Це, зокрема, участь у виборах, референдумах, демонстраціях, маніфестаціях, мітингах, зборах тощо.

Професійна політична діяльність включає розробку правових норм та управління різноманітними політичними інститутами. До неї належать парламентська, державно-управлінська, муніципально-управлінська діяльність, партійний менеджмент і виборчий маркетинг. Професійна політична діяльність забезпечує створення і вдосконалення політичних інститутів та регулювання і вдосконалення суспільних відносин.

3. Політичні рішення

Політичне рішення є важливим елементом політичної діяльності й реалізації політичних цілей. Політичне рішення – це здійснюваний в індивідуальній чи колективній формі процес визначення завдань політичної дії, етапів, способів її досягнення. Прийняття політичних рішень – це технологічна реалізація політичної влади в управлінні соціальними процесами. Через конкретні політичні рішення політична влада втілює свою волю в управлінський процес відповідно до інтересів керівних груп.

Прикладом політичних рішень можуть бути закони, накази, розпорядження, постанови тощо. Вони бувають: загальнодержавні, регіональні та місцеві; колегіальні та одноосібні; стратегічні і тактичні. Існують також оперативні рішення, що їх приймають задля залагодження гостроактуальних поточних проблем.

Прикладом офіційного політичного рішення, що має історичне значення, є “Акт проголошення незалежності України”, прийнятий Верховною Радою України 24 серпня 1991 р. Повний зміст цього документа розкриває структуру, зміст та інші характеристики його як політичного рішення.

Творення політичного рішення проходить етапи підготовки, прийняття і втілення (здійснення). Це насамперед постановка мети і визначення завдань на шляху її досягнення; формулювання проблеми, яку слід розв’язати; добір, нагромадження й обробка інформації, необхідної для прийняття рішення; аналіз можливих альтернатив розв’язання завдань і вибір шляхів досягнення мети; фіксація рішення у відповідних політико-правових документах, визначення методу прийняття їх; вибір шляхів втілення рішення; коригування рішень у процесі їхнього виконання; аналіз досягнутих результатів.

У прийнятті політичних рішень значну роль відіграють моральні і світоглядні чинники, громадська думка. Остання набуває статусу політичного інституту, який впливає на процес прийняття політичного рішення та ефективність здійснення його.

На прийняття політичних рішень значний вплив справляють “групи тиску”, що створюються представниками різних господарських, політичних та інших громадських об’єднань для задоволення своїх корпоративних, групових інтересів.

Політичні рішення приймаються у певних формах, які відображають силу впливу того чи іншого акта. 

Основні форми політичних рішень: 

а) право (закони, укази, розпорядження, постанови, резолюції); 

б) рішення, норми статутів політичних партій; 

в) рішення громадських організацій.