Вступ до основних понять дипломатії

1.
Поняття дипломатії

Поняття «дипломатія» походить із Старо­давнього
Риму, де «дипломатами» спо­чатку називали осіб, які мали диплом —
рекомендаційну, або вірчу, грамоту, що видавалася сенатом офіційним послан­никам,
яких направляли у провінції імперії чи за кордон.

Класичне визначення дипломатії міститься в Оксфорд­ському
словнику англійської мови: «Дипломатія — це здій­снення міжнародних
відносин шляхом переговорів; сукупність засобів, що їх використовують посли й
посланники з метою забезпечення переговорного процесу; праця або мистецтво ди­пломата». Англійський
дипломат Е. Сатоу уточнює: дипло­матія — це «застосування розуму і такту з
метою розвитку офіційних відносин між урядами незалежних держав».

Сучасний український “Словник іншомовних
слів” дає таке визначення дипломатії: “Офіційна діяльність глав
держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення
зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном…
мистецтво досягти своєї мети методами, притаманними дипломатові”.

Таким чином, дипломатія безпосередньо належить до
сфери зовнішньої політики і по своїй суті є одним із головних і найбільш
ефективних засобів її здійснення. Дипломатія — це діяльність щодо ведення
переговорів, підписання між­народних угод, вивчення основних тенденцій та
перспектив розвитку як регіональних, так і глобальних міжнародних відносин.

Роль дипломатії як знаряддя зовнішньої політики
держави завжди була надзвичайно великою. Адже навіть між вар­варськими
племенами існували більш-менш стабільні від­носини, відбувалися переговори,
укладалися угоди і союзи як економічного, так і військово-політичного
характеру. Бага­тий матеріал для розуміння витоків дипломатії, як одного із
видів державної діяльності, дає історія Стародавнього Єгипту. В одній із гробниць
було знайдено зображення міністерства закордонних справ, його канцелярії та
архіву, яке датується 1400 р. до н. е. Це свідчить про те, що Давній Єгипет
підгримував різнобічні стосунки із сусідніми державами, а значить проводив
активну дипломатичну діяльність. Тому не випадково, що перший міжнародний
договір, відомий історії, було виявлено саме в Єгипті. Цей договір про союз
було укладено приблизно в1270р. до н. е. між єгипетським фараоном
РамзесомIIта
царем хеттів Хаттасілем, і виконаний він був за всіма правилами дипломатичного
мистецтва.

Постійні посольства почали з’являтися в Європі лише
після підписання Вестфальської мирної угоди 1648 р., яка є епохальною в історії
розвитку міжнародних відносин.

2.
Дипломатія і міжнародні відносини

Існує безліч визначень дипломатії. Так, Г.
Нікольсон, ґрунтуючись на визначенні, даному в Оксфордському словнику, пише, що
дипломатія – це “ведення міжнародних відносин за допомогою переговорів;
метод, за допомогою якого ці відносини регулюються й ведуться послами й
посланниками; робота або мистецтво дипломата”. Дане визначення лягло потім
в основу багатьох досліджень по дипломатії й теорії переговорів. Однак відразу
варто зробити застереження про те, що було б невірним зводити дипломатію лише
до переговорів. Досить широке визначення наведене в книзі англійського
дослідника Дж. Берриджа, який пише, що “дипломатія являє собою ведення
міжнародних справ скоріше за допомогою переговорів, а також за допомогою інших
мирних засобів (таких, як збір інформації, прояв доброї волі), які прямо або
побічно припускають проведення переговорів, ніж шляхом застосування чинності,
використання пропаганди або звертання до законодавства.

Переговори є діючим інструментом побудови й
регулювання міжнародних відносин, що з особливою очевидністю виявилося в другій
половині XX сторіччя. Це обумовлено цілим рядом причин, головна з яких – різко
зросла взаємозалежність миру, а також поява в ньому глобальних проблем.
“Комплексна взаємозалежність” (визначення Р. Кохэна й Дж. Ная), що
припускає множинність параметрів, а також наявність глобальних проблем,
обумовила необхідність погодженості дій різних учасників на міжнародній арені
для врегулювання конфліктних ситуацій і здійснення співробітництва, внаслідок
чого в другій половині XX ст. рішення міжнародних проблем об’єктивно стало
головною функцією дипломатії.

Однак слід зазначити, що дана функція, на жаль, не
завжди реалізується на практиці. У результаті дипломатичні рішення підмінюються
силовими, з усіма наступними наслідками, пов’язаними з погрозами світовому
розвитку. Одним з таких прикладів з’явилися бомбардування Югославії НАТО в 1999
р.

Проте дійсна необхідність вирішувати сучасні
проблеми дипломатичними засобами внесла в процес міжнародних переговорів цілий
ряд нових моментів. Насамперед у зв’язку з ростом кількості глобальних проблем
і їхньої актуальності в другій половині XX сторіччя у світі в цілому зросло
значення міжнародних переговорів як засобу рішення міжнародних проблем, а також
збільшилося число переговорів, що ведуться у світі. Розширилася проблематика
міжнародних переговорів, у них стало утягуватися велика кількість людей, що як
безпосередньо беруть участь у переговорах, так і виконують функції експертів;
ускладнилися й обговорювана тематика й структура переговірних форумів. Все це
дало підставу вітчизняному дослідникові В.А. Кременюку ще в 80-х роках зробити
висновок про формування системи міжнародних переговорів, значимими
характеристиками якої є об’єднання формальних і неформальних процедур вирішення
конфліктів, орієнтація на спільний пошук рішення, співробітництво.

Говорячи про значення переговорів наприкінці XX ст.,
слід зазначити їхню особливу роль при врегулюванні конфліктів. Найбільшою мірою
ця роль переговорів виявилася відразу після закінчення холодної війни. За
допомогою переговірного механізму на певному етапі були врегульовані багато
регіональних конфліктів, що мали давню історію (наприклад, намібійська
проблема), а також ряд знову спаленілих конфліктів у тому числі в колишній
Югославії, Молдові, Північній й Південній Осетії, Абхазії, у Сомалі, Руанді, на
Близькому Сході й інших точках земної кулі.

Глобалізація й взаємозалежність світу привели також
до збільшення значимості дипломатії, здійснюваної на високому й вищому Рівні.
Цей вид дипломатії дозволив у другій половині ХХ ст. приймати дійсно
кардинальні рішення по найбільш гострих міжнародних проблемах і тим самим різко
змінювати міжнародну ситуацію. Крім того, дипломатія на високому й вищому рівні
дає можливість обговорювати у взаємозв’язку широкий спектр питань, що утруднено
при проведенні зустрічей на інших рівнях. Варто враховувати й той факт, що
домовленості, скріплені підписами вищих посадових осіб держав забезпечують
додаткові гарантії виконання досягти угод. Все це стає особливо важливим перед
лицем серйозних погроз, з якими зіштовхнулося людство наприкінці нинішнього
сторіччя. Можливість швидкого й принципового рішення проблеми являє собою
головну причину інтенсивного розвитку сьогодні дипломатії на високому й вищому
рівні, однак існують і інші причини. Зокрема, на таких зустрічах є можливість
швидко одержувати необхідну інформацію “з перших рук”, обмінятися
думками й досягти важливих домовленостей.

3.
Співвідношення зовнішньої політики і дипломатії

Здійснюючи свої зовнішньополітичні функції, кожна
держава проводить певну політику за межами своєї країни, на міжнародній
арені. Зовнішня політика — це діяльність держави та інших
політичних інститутів, що здійснюється на міжнародній арені; комплекс дій,
спрямованих на встановлення і підтримку відносин із міжнародним
співтовариством, захист власного національного інтересу та поширення свого
впливу на інші суб’єкти міжнародних відносин

Кожна держава зобов’язана будувати свою зовнішню
політику, виходячи із своїх власних інтересів та інтересів своїх партнерів.
Зовнішня політика будь-якої держави формується на основі багатьох факторів,
зумовлених географічним розташуванням, історичними зв’язками і менталітетом
нації, її релігійними, моральними, світоглядними особливостями.

Зовнішня політика будь-якої держави є продовженням
внутрішньої політики. Головна мета зовнішньої політики – забезпечення
сприятливих умов для реалізації інтересів тієї чи іншої держави, забезпечення
національної безпеки та добробуту народу.

Дипломатія – засіб здійснення зовнішньої політики
держави, що являє собою сукупність невійськових практичних заходів, прийомів і
методів, що застосовуються з урахуванням конкретних умов і характеру
розв’язуваних завдань: офіційна діяльність глав держав і урядів, міністрів
закордонних справ, дипломатичних представництв за кордоном, делегацій на
міжнародних конференціях з здійснення цілей і завдань зовнішньої політики
держави, захист прав та інтересів держави, її установ та громадян за кордоном.
З поняттям “Дипломатія” пов’язують мистецтво ведення переговорів з
метою запобігання або врегулювання конфліктів, пошуків компромісів і
взаємоприйнятних рішень, а так само розширення і поглиблення міжнародного
співробітництва.

Дипломатія, формулюючи волю держави і домагаючись її
узгодження з волею інших держав, бере активну участь у створенні норм
міжнародного права, та є виключно важливим чинником правотворчості в
міжнародних відносинах.

4.
Дипломатія і дипломати. Вимоги до професійних дипломатів

Сучасний український “Словник іншомовних
слів” дає таке визначення дипломатії: “Офіційна діяльність глав
держав, урядів та спеціальних органів зовнішніх зносин щодо здійснення
зовнішньої політики й захисту прав та інтересів держави за кордоном…
мистецтво досягти своєї мети методами, притаманними дипломатові”.

Відомий англійський дипломат і публіцист Г.
Нікольсон у своїй відомій “Дипломатії” так розшифровує цей
термін: “Дипломатія — це ведення міжнародних відносин за допомогою
переговорів, метод, за допомогою якого ці відносини регулюються і ведуться
послами і посланниками, робота або мистецтво дипломата”. Він також
підкреслює, що мистецтво дипломата полягає у “створенні міжнародної
довіри”.

Кожна епоха висувала власні вимоги до дипломатів,
виходячи зі своїх потреб, визначала суть цієї професії. Так, в індійських
“Законах Ману” дається чи не найперший перелік вимог до дипломата:
посол повинен не тільки розумітися на всіх науках, але й вміти розуміти натяки,
вирази обличчя, жести іноземного володаря і розкривати його плани.

У Стародавній Греції послами були здебільшого люди поважного
віку, які володіли красномовністю, вміли чітко викладати свої думки і справляли
позитивне враження на слухачів. Красномовність, вміння аналізувати ситуацію
були важливими рисами і дипломатів Стародавнього Риму.

У Середньовіччі на формування вимог до дипломатів
впливала католицька церква, яка домінувала в суспільному житті. Ці вимоги
найбільш яскраво викладені венеціанським дипломатом XVI ст. Оттавіано Маджі:
“Він повинен бути не лише хорошим християнином, але також ученим-теологом;
він повинен бути філософом, добре знати Аристотеля і Платона; він повинен вміти
в кожну мить викласти в діалектичній формі абстрактні проблеми; він повинен
знати класиків і бути знавцем математики, архітектури, музики, фізики,
цивільного і канонічного права; він повинен не тільки говорити і писати латиною
з класичною тонкістю, але й володіти грецькою, іспанською, французькою і
турецькою мовами; він повинен мати глибокі знання історії, географії,
військових наук і завжди мати при собі Гомера”.

Вимоги до дипломата:

1) обов’язкове громадянство держави, яку дипломат
представляє;

2) працездатний вік і добре здоров’я (без фізичних
вад);

3) добра морально-політична база;

4) академічна освіта;

5) практика роботи в МЗС;

6) здача конкурсних іспитів для зайняття вакантної
посади;

7) бездоганне знання не менше двох іноземних мов;
дипломатичної історії; міжнародного права; історії власної держави;
господарської (економічної) географії, конституційного права, торговельного і
морського права, цивільного права, дипломатичного протоколу.

Дуже велика увага приділялася довірі до особи, яка
зараховувалась на дипломатичну службу. І сьогодні можна
однозначно сказати, що ці якості вкрай необхідні дипломатам-професіоналам.

Видатні дипломати минулого і сучасності винятково
великого значення надають особистій правдивості та чесності дипломатів,
вважаючи, що обман може стати головною перепоною на будь-яких переговорах, може
дискредитувати офіційну особу, бо, обманувши раз-другий, свідомо
дезінформувавши співрозмовника, дипломат може втратити довіру й опинитися в
ізоляції, втративши контакти.

Ж. Камбон, опираючись на вивчення багатовікового
досвіду дипломатичної діяльності, приходить до висновку: “я не знаю
діяльності більш різноманітної, ніж професія дипломата, …де людина повинна
мати більшу твердість характеру і незалежність розуму”.