Етнічні спільноти
Зміст сторінки:
1. Понятійний
апарат аналізу етнічних спільнот
Такого роду спільності називають також
кровнородинними або спільностями, що виділяються на основі особливої культури.
До них відносять: племена, народності, нації. В усякому разі, при вивченні етнічних суспільних
структур, явищ, процесів, центральною базою є категорія “етнос“,
що від грецького походження означає: зграя, група, рій, плем’я, народ.
Ю. В. Бромлей визначає етнос як «спонтанну міжпоколінну
сукупність людей, що історично склалась на певній території, людей, які мають
спільні досить сталі особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлення
своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (тобто
самосвідомість), зафіксовану в самоназві (етнонімі)»
Британський соціолог Ентоні Сміт один виокремлює шість головних рис етнічної
спільноти, які найчастіше згадуються і можуть вважатись їхніми атрибутами. Це:
1. групова
власна назва;
2. міф
про спільних предків;
3. спільна
історична пам’ять;
4. один
або більше диференційних елементів спільної культури;
5. зв’язок
із конкретним «рідним краєм»;
6. почуття
солідарності у значної частини населення
Підсумовуючи сказане, Е. Сміт дає
визначення етнічної групи як типу культурної спільноти, що надає великої ваги
міфові про походження та історичній пам’яті й відрізняється однією, а то й
кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою, інституціями.
“Народ” – термін багатозначний. Мовою політичних наук
“народом” називають трудящі верстви, класи міста і села. Мовою
соціальних наук – це спільності, які в етнічній ієрархії стоять між нацією та
племенем. Вони стійким чином пов’язані з територією, мають свою мову, культуру,
систему влад, політичний лад. Народ – це культурно-історична спільність
людей.
За визначенням Е.Д. Сміта, нація — це “колектив людей, що має власну назву, свою історичну
територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадянську
культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх його
членів”.
2.
Природа і типи етнічних спільнот
Історично формування етнічних спільнот можна
відраховувати від моменту розпаду первісного людського стада. Спочатку виникає рід – група людей, які об’єднані кровною спорідненістю. Члени роду усвідомлювали
свою спорідненість і носили загальне родове ім’я. Рід включав в себе кілька або
багато сімей.
Появі роду сприяло виникнення первісної общини,
економічною основою якої була громадська власність. Спільне ведення господарства
на основі общинної власності, природно-зрівняльний розподіл речей, в першу
чергу продуктів харчування, спільний побут і розваги сприяли утворенню такої
спільності як рід. Можна сказати, що рід виступає як найперша виробнича, соціальна
і етнічна група людей, об’єднана в одне ціле спільною трудовою діяльністю,
спільною мовою, спільними релігійними і міфологічними віруваннями, звичаями.
Кілька родів могли об’єднуватися в клани –
родові союзи. Єдність кланів грунтувалась на вірі в спільність походження.
Кілька кланів могли скласти плем’я. Основу єдності
племені складають кровно-родинні зв’язки; крім того, плем’я проживає на певній
території, у його членів спільну мову або діалект, свої звичаї і культ, спільна
господарська діяльність.
Поява племені пояснюється необхідністю насамперед
збереження та захисту середовища проживання (території проживання, місць
полювання та рибальства) від посягань з боку інших людських об’єднань.
Численніший склад населення набагато полегшував завдання переселення і устрою
життя на нових територіях.
Народності починають складатися з племен після появи
перших держав. Для народності характерні територіальна спільність, об’єднана
господарська та культурна діяльність, а також єдина мова. Належність до
народності визначається вже не тільки кровно-родинними зв’язками.
Нація – вища форма соціально-етнічної спільності. Об’єднання
людей за національною ознакою створює найкращі передумови для проживання людей,
організації виробничо-економічного, соціально-політичного і культурного життя.
Спільність економічного життя, єдина мова, спільна територія, деякі особливості
психічного складу людей, які проявляються у специфічних рисах культури.
Можна сказати, що нація – це колектив людей, що має
власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять,
спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права
та обов’язки для всіх його членів.
Згуртуванню нації сприяють:
– спільна історична пам’ять;
– розвинена національна самосвідомість.
Історична пам’ять – це
знання минулого, кращих досягнень національної культури, видатних представників
нації у сфері науки, політики, мистецтва, а також прагнення діяти відповідно з
кращими зразками, представленими в історії.
Однак, оскільки в історії кожної нації були не
тільки героїчні сторінки, а й неприємні, історична пам’ять також припускає, що
нація повинна визнавати свою провину за скоєні помилки і робити висновки з
уроків минулого.
Національна самосвідомість –
почуття приналежності до нації, ототожнення її інтересів зі своїми.
Ці інтереси мають на увазі, з одного боку, прагнення
до збереження національної культури, захисту її самобутності, а з іншого –
бажання збагатити свою національну культуру кращими досягненнями інших культур.