Українська освіта ХХ ст.: Грушевський, Макаренко, Сухомлинський

Українська освіта ХХ ст.: Грушевський, Макаренко, Сухомлинський

Михайло Грушевський – відомий вчений, творець української
національної історії, видатний громадський діяч і організатор освітньої справи в
Україні, талановитий педагог.

Грушевський цікавився розвитком українського
шкільництва. Він першим у Галичині подав думку заснувати українські приватні школи.
Вказував, що не треба вичікувати поки галицький сейм зі своєї ласки дозволить відкривати
українські гімназії та ще й до того ж з принесенням великих жертв з боку українського
народу. Але Грушевський не лише словом, а й ділом розв’язував цю проблему. На власні
кошти він заснував у Києві будинок під школу імені свого батька.

Дорогою для Грушевського була і справа
освіти широких народних мас. Він брав участь у багатьох культурно-освітніх товариствах.
У 1910 р. став на чолі “Краєвого шкільного союзу” у Львові, який боровся
за піднесення українського шкільництва та формування національної української інтелігенції
в Галичині. На кожному кроці підносячи значення народної освіти, Грушевський розумів
і цінував роботу львівської “Просвіти”. За прихильність до товариства
та до його праці головний відділ “Просвіти” йменував Грушевського своїм
почесним членом.

У своїх статтях Грушевський піднімає
широке коло питань освітнього характеру. Він з особливим запалом закликав, щоб у
народних школах навчання відбувалось українською мовою, щоб скрізь ширити українську
пресу і книгу, ґрунтовно обговорює справу заснування українських кафедр при університетах
тощо.

Грушевський доклав багато зусиль у
формуванні української школи в нових умовах, був ініціатором створення Головної
Шкільної Ради (1917 р.).

Антон Макаренко – один із найвідоміших педагогів світу.
Макаренко залишив багату педагогічну спадщину, написав понад 150 творів (романи,
повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-педагогічні статті), хоч і не створив
спеціальної монографії з педагогіки.

Педагогіку Макаренко розглядав як науку
практичну, яку можна вивести тільки з педагогічного досвіду, закріпивши теорією,
а не з теорем.

Розвиваючи вчення про цілі виховання,
Макаренко вказував, що педагог повинен мати перед собою програму людської особи,
яка охоплює весь зміст особистості (зовнішня поведінка і внутрішні переконання,
політичне виховання і знання). Ця програма повинна включати загальну “стандартну”
частину (виховання сміливості, мужності, чесності, працьовитості і ін.) та індивідуальний
коректив до неї (розвиток індивідуальних задатків, нахилів, таланту і покликання).
Виходячи з умов часу і будучи його продуктом, Макаренко мету виховання вбачав
у підготовці культурної людини, для цього треба дати їй ос­віту, бажано середню
кваліфікацію, політично розвинути, дисциплінувати, розвинути почуття обов’язку і
поняття честі, виховати якості господаря і організатора.

Стрижнем педагогіки Макаренка є вчення
про дитячий колек­тив. Він розглядає повноцінний колектив як необхідну умову
найбільш повного розвитку особистості. Під колективом розуміє не випадкове зібран­ня
людей, а таке, що об’єднане спільною суспільно-цінною метою, спіль­ною діяльністю
по досягненню цієї мети, де наявні органи самоуправління і координації та існують
відносини відповідальної залежності.

Василь Сухомлинський

Педагогічна спадщина Сухомлинського
багатоаспектна, її пронизує проблема проектування людини, яка ґрунтується на
ідеї всебічного роз­витку особистості. Всі сторони виховання (розумове, моральне,
естетичне, трудове, фізичне) він розглядав у єдності, вважаючи, що при упущенні
чогось одного не розв’яжеться жодне виховне завдання. У Павлиській середній школі,
якою керував педагог, виховна робота була спрямована на те, щоб дитині дати, перш
за все, духовну повноту і насиченість життя.

Формування культури розумової праці школяра – піднесення
в учнів життєвої цінності знань, на залучення їх до розумової праці, на вироблення
у них вміння і бажання вчитися. Він закликав до створення у школі культу знань.
У Павлиській середній школі учням прищеплювалась думка, що знання не путівка до
вузу, а багатство, яке є необхідним незалежно від того, ким стане дитина.

Виховання колективізму у школярів.

Макаренко багато разів попереджував,
що виховання у колективі зовсім не означає нівелювання дітей, підгін під загальний
шаблон. Смисл виховання в колективі, на його думку, в розквіті особистості дитини.

Проблема сімейного виховання дітей. Сухомлинський
вважав, що найважливіші риси і якості дитини зароджуються в сім’ї. Він постійно
цікавився умовами й особ­ливостями виховання дітей у різних сім’ях.