Сутність і причини етноконфліктів

Сутність
і причини етноконфліктів

У поліетнічному суспільстві існує безліч конфліктогенних
чинників, цих своєрідних «інкубаторів» етнополітичних конфліктів.
Головні з них:

1) величезна кількість етнонаціональних спільнот і
різноманітність форм та змісту їх існування;

2) лише біля 200 з при­­близно 800
націй мають власні держави, решта чекає на свій «зоряний час» і за певних умов
може розпочати боротьбу за створення власної держави;

3) посилення процесів
глобалізації, модернізації та етнічного ренесансу;

4) поглиблення процесів
демократизації суспільно-політичного життя;

5) зростання міграційних процесів;

6) розвиток засобів масової інформації, зокрема Internet та ін.

До глобальних причин виникнення етнополітичних
конфліктів слід віднести:

1) суперечливість, несумісність і зіт­к­нен­­­ня
етнічних, національних та державних інтересів;

2) ско­ро­чення дефіцитних
природних ресурсів (питної води, енергоносіїв тощо);

3) глобальна екологічна
криза, яка торкнулася всіх спільнот, але найбільш боляче вдарила по
етнонаціональних меншинах (О. Картунов).

За типологією
етноконфлікти В. Андрющенко та М.Михальченко виділяють наступні:

– глобальні: зіткнення етнонаціональних
та державних інте­ресів, припинення холодної війни і відновлення «заморо­жених»
конфліктів, скорочення дефіцитних природних ресурсів, глобальна екологічна
криза;

– етноекономічні: нерівномірний рівень
економічного розвит­ку етнонаціональних спільнот, різний рівень їх доступу до
матеріальних цінностей і благ – «внутрішній колоніалізм» тощо;

– етноідеологічні: піднесення
націоналізму та етніцизму як ідеологій та психології етнонаціональних спільнот;

– етноісторичні: висвітлення історичних
подій негативного змісту для однієї етноспільноти з боку представників іншої;

– етнокультурні: нерівноправне становище
культур і мов різних етнонаціональних спільнот;

– етнополітичні: неоднаковий доступ
етнонаціональних спільнот до влади, її розподілу і використання, неде­мокра­тичність
етнополітики, складність і суперечливість націо­нально-держав­ного будівництва…

Етнічний
конфлікт – це особлива форма соціального конфлікту, у якому
у ролі соціальної цілісності виступає етнос – спільнота людей, об’єднаних
єдиним етнічним походженням, що існує як структура у межах державних чи територіальних
кордонів.

Етнічним
конфліктам притаманні всі закономірності соціальних конфліктів.

Процес
розвитку конфлікту – що справедливо і для етнічних конфліктів – складається з кількох
стадій:

1) виникнення об’єктивних протиріч між суб’єктами (етносами);

2) усвідомлення
цих протиріч суб’єктами;

3) стадія елементарних конфліктів, що перетворюються
на загальний конфлікт;

4) розв’язання конфлікту.

С. Гантінгтон,
досліджуючи причини виникнення та перебіг конфліктів, дійшов висновку, що на
сучасному етапі їх основним джерелом є не ідеологія і не економіка, а
цивілізація. “Зіткнення цивілізацій стане домінуючим чинником світової політики.
Лінії розлому між цивілізаціями – це і є лінії майбутніх фронтів.”

Схема
розгортання етнополітичного конфлікту виглядає так:

1. Відродження
рідної мови та елементів етнічної культури.

2. Укріплення
почуття етнічної спільності, етнічної ідентичності.

3. Етнічне
самоствердження через посилення етноцентризму і формування етнонаціоналістичних
політичних організацій.

4. “Мовна суверенізація”
і витіснення інших мов, у тому числі за рахунок законодавчих механізмів.

5. Активне
відторгнення усього чужого, іншомовного, створення “образу ворога” з
представників іншого етносу або етносів.

6. Формування
конкретних цілей боротьби – від нетериторіальної культурної автономії до повної
державної незалежності.

7. “Війна
законів” із центральною (федеральною) владою, економічна суверенізація.

8. Здійснення
фактичної суверенізації території, що контролюється етносом та звернення до
міжнародних інститутів у пошуках визнання і підтримки свого права на
самовизначення.

9. Проголошення повної незалежності, націоналізація федерального майна, міжнародно-правове
визнання у якості суб’єкта міжнародних відносин – юридична суверенізація.

10. Утворення
етнократичної моделі політичної системи.

В рамках примордіалістського підходу етнічний
конфлікт зазвичай розглядається як прояв «давньої ворожнечі» – споконвічних
міжгрупових протиріч, які можуть придушуватися силою авторитарних режимів. Як
тільки режими слабшають, давня ворожнеча дає про себе знати з новою силою.
Згідно даної логки, конфлікт між сербами і хорватами пояснюється ненавистю їх
представників один до одного, а карабахський конфлікт – ненавистю один до
одного вірмен і азербайджанців. На думку прихильників такого підходу, названі
конфлікти були просто неминучі.

Інструменталістський підхід розгялдає етнічний конфлікт як наслідок міжгрупового суперництва за
володіння економічними чи природними ресурсами, особливо в ситуаціях, коли
групи мають нерівний доступ до влади, багатства і соціальний статус. З цієї
точки зору конфлікт між сербами і хорватами пояснюється не як прояв давньої
ворожнечі, а як зіткнення двох соціальних груп, чия етнічність, тобто
приналежність до сербської та хорватської етнічної спільноти, була використана
політичними лідерами як інструмент політичної мобілізації.