Погляди на правову природу Європейського Союзу
Погляди на правову природу Європейського Союзу
Концепція федеративної природи європейських інтеграційних об’єднань виникла ще у 50-і роки минулого століття. Науковці вважають, що європейські співтовариства мають основні ознаки державоподібних утворень федерального типу. Для обґрунтування свого підходу “федералісти”, як правило, висувають як основні аргументи наднаціональний характер інститутів європейських співтовариств, конституційну природу установчих договорів про європейські інтеграційні об’єднання, формування засад співробітництва федерального характеру між інститутами співтовариств та національними суверенітетами.
Прихильники концепції міжнародно-правового характеру Євросоюзу виступають з критикою “федералістів” та прибічників концепції особливого характеру європейських співтовариств та Євросоюзу і висувають низку своїх аргументів. Насамперед вони вказують на те, що установчі договори про створення європейських інтеграційних організацій не можна вважати конституціями, і на них практично повністю поширюють свою дію норми права міжнародних договорів. На їх думку, сам факт визначення права Євросоюзу як окремої системи правових норм зовсім не означає, що воно функціонує незалежно від міжнародного права. Правопорядок Євросоюзу бере свій початок від міжнародного публічного права. Право Євросоюзу і право міжнародне мають багато спільного. Їх норми регулюють насамперед відносини між суверенними державами.
Європейське співтовариство, у свою чергу, було створено на основі договорів, укладених незалежними державами, а не нав’язане їм із зовні якоюсь структурою, що стоїть над ними. З іншого боку, установчі договори мають закріплене в них положення про вихід з об’єднання, і у такому разі ніхто не може примусити державу залишатися його членом. Подібна юридична ситуація існує в більшості сучасних міжнародних організацій, зокрема, в ООН.
Представники концепції особливого характеру ЄС зазвичай посилаються на такий аргумент, як передача державами-членами частини своїх повноважень інститутам інтеграційного об’єднання. З цим пов’язано визнання примату норм права Євросоюзу щодо норм внутрішнього права держав-членів. Для функціонування Євросоюзу характерною є також пряма дія багатьох положень права ЄС, закріплених в установчих договорах, постановах інститутів ЄС у формі регламентів, директив та рішень, угодах з третіми країнами та актах органів співробітництва, створених на базі таких угод. Це призводить до фактичної руйнації кордону між правом Євросоюзу та внутрішнім правом держав-членів. Останні вже не можуть обирати дуалістичний шлях регулювання відносин між правом ЄС та своїм внутрішнім правом. Завдяки прямій дії права Євросоюзу фізичні та юридичні особи держав-членів можуть відстоювати надані їм нормами установчих договорів та постанов інститутів Євросоюзу права безпосередньо в Суді ЄС та в національних судах своїх держав. Це забезпечує більш ефективне застосування положень права Євросоюзу в цілому і є однією з таких ознак, на яку спирався Суд ЄС, коли визначив право ЄС як “новий правопорядок”.
Європейський Союз має особливу правову природу, яка відрізняє його як від міжнародних міжурядових організацій, так і від держав.
Венеціанська Комісія Ради Європи стосовно форми устрою ЄС у 1994 р. заявила, що ЄС «залишається міжнародною організацією наднаціонального характеру, яка, проте, містить в собі певну кількість елементів конфедерації чи федерації».