Поняття «соціальної держави» та основні підходи до його розуміння
Поняття «соціальної держави» та основні підходи до його розуміння
Соціальна держава — це держава, політика якої спрямована на створення умов, що забезпечують гідне життя та вільний розвиток людини.
Поняття «соціальна держава» було запроваджено до наукового обігу Л. фон Штайном у 1850 р., проте активна теоретична розробка даної проблеми розпочалася в першій половині XX ст. Ідеологічною основою «соціальної держави» стали погляди англійського економіста Дж. Кейнса, який обгрунтував необхідність державного втручання в соціально-економічну сферу з метою запобігання економічним кризам, безробіттю, підвищення добробуту населення через перерозподіл доходів між соціальними групами.
Слово “соціальна” підкреслює, що держава здійснює одну зі своїх основних функцій – соціальну, тобто бере на себе турботу про матеріальний добробут громадян, особливо тих, хто має потребу в соціальному захисті; регулює економіку з обов’язковим урахуванням екологічних вимог; забезпечує захист економічних і соціальних прав людини.
Соціальною стали вважати державу, яка не лише розробляє програми допомоги матеріально незабезпеченим громадянам, але і насамперед бере на себе відповідальність за підтримку стабільного економічного становища громадян, збереження в суспільстві соціального миру.
Ознаки соціальної держави:
1) ґрунтується на розвиненому громадянському суспільстві, ефективній правовій системі;
2) має юридичну основу – цивілізоване соціальне законодавство, що відповідає принципу соціальної справедливості та динамічно реагує на зміни соціально-економічних процесів;
3) гарантує поєднання державної турботи про соціальну захищеність основних прав громадян відповідно до закону і соціальної активності самих громадян у сферах, ключових для їхнього особистого (навіть не приватного) життя;
4) гарантує соціальну безпеку громадян, котрі самостійно (завдяки своїй активності) забезпечують необхідний/достатній рівень матеріального добробуту для себе і членів своєї сім’ї, тобто створює умови для реалізації права на працю, професійне навчання, рівні стартові можливості для молоді тощо;
5) надає соціальну допомогу громадянам (хоч би на рівні прожиткового мінімуму), які неспроможні нести відповідальність за свій добробут, тобто соціально вразливими верствами населення – старим, непрацездатним, хворим;
6) проводить соціальну політику, спрямовану на зміцнення соціальної стабільності і злагоди в суспільстві, зведення до мінімуму надмірного майнового розшарування населення, формування “середнього класу” (розумне оподаткування доходів).