Формування ідей та теорій соціальної держави
Формування ідей та теорій соціальної держави
Ідеї соціальної держави стали розроблятися в середині ХХ ст., а потім отримали законодавче закріплення в правових системах багатьох європейських країн. Вперше концепція соціальної держави оформилася в працях німецьких учених XIX ст.: Л. фон Штейна, Ю. Оффнера, Ф. Науманна, А. Вагнера і стала вираженням принципово нової ролі держави в житті суспільства.
Генезис ідеї соціальної держави пов’язаний з появою в кінці XIX – початку ХХ ст. в Німеччині, Великобританії, Франції, Швеції та ряді інших країн перших законодавчих актів соціального характеру про страхування, компенсації за каліцтво і пенсії.
У середині XIX ст. на території багатьох європейських країн прокотилася потужна революційна хвиля, яка представляла реальну загрозу існуючим політичним режимам. Теорія соціальної держави стала відповіддю німецької консервативної думки на загрози революційних перетворень. Перед державою постало питання: «Або загинути під натиском революційно налаштованого натовпу, або стати соціальною ».
Чим більш очевидною була небезпека революції, тим рішучіше росла готовність німецьких політиків до соціального реформаторства.
Слід зазначити, що вперше передумови здійснення соціальних реформ були зроблені в кайзерівській Німеччині в другій половині XIX ст. Так, в імперській Конституції 1871 відбивалася турбота держави «про благо німецького народу». У подальшому, Отто фон Бісмарк ініціював формування законодавства з соціальних питань, основною метою якого було пом’якшення соціальних протиріч і ослаблення напруження соціальних рухів. У даний період вводяться допомоги по хворобі (1883р.), страхування від нещасних випадків на виробництві (1884 р.) і елементи пенсійного забезпечення (1889 р.), обов’язкове пенсійне страхування (1910 р.).
З початку XX ст. прикладом Німеччини послідували багато європейських країн (Австрія, Франція, Італія), що зіткнулися з серйозними соціальними проблемами і зростаючими вимогами робочого класу.
Наступний період, що включає дві світові війни, характеризується прийняттям у багатьох країнах Європи і в США програм соціального страхування, зростанням витрат на медичну допомогу та освіту, на будівництво дешевого житла. Пенсійне забезпечення було введено в Італії (1919 р), Канаді (1927 р.) і США (1935 р). Страхування по безробіттю в 1919 р. ввели в Італії, в 1934 р. – Швеції і в 1940 р. – Канаді.
В подальшому на розвиток теорії і практики соціальної держави вплинули світова економічна криза 1929-1933 рр. і Друга світова війна. Політика Ф. Рузвельта, що іменувалися «Новий курс», в США законодавчо закріпила права робітників на колективний договір і організацію профспілок, були узаконені загальнодержавні заходи по боротьбі з безробіттям, здійснювалася допомога фермерам, рішучі кроки в напрямку соціального забезпечення, ліквідації дитячої праці і скорочення робочого дня, введення пенсії по старості.
Як показує зарубіжний досвід, стартовим пунктом соціальної держави виступало конституційне закріплення цінностей соціальної держави. Раніше інших країн соціальна держава як конституційний принцип була зафіксовано в ст. 20 Конституції ФРН 1949, що проголосила Німеччину «демократичною і соціальною федеративною державою».
Одночасно почалося становлення основних компонентів системи соціальної держави: владних установ, служб, громадських організацій, законів, нормативних документів та ін.
У соціальній сфері запропоновані заходи включали:
- ліквідацію безробіття та професійну перекваліфікацію робітників;
- оптимізацію трудового процесу та участь робітників в управлінні виробництвом через наглядові ради і шляхом включення в правління своїх представників (так званих робочих директорів);
- випуск народних акцій і нарощування житлового будівництва (половина квартир були соціальними, тобто продавалися населенню за зниженими цінами);
- наповнення ринку товарами та створення мережі дешевих кемпінгів