Теорії соціальної нерівності в суспільстві

Теорії соціальної нерівності в суспільстві

Відносини між складовими частинами соціальної структури можуть містити елементи соціальної рівності і соціальної нерівності.

Теорія класів

Першим дослідником, хто створив наукову концепцію соціальної нерівності, був Карл Маркс, що розробив знамениту теорію класів та класової боротьби.

У марксизмі класи — це великі групи людей, що відрізняються за їх місцем в історично обумовленій системі суспільного виробництва, за їх відношенням до засобів виробництва, за їх роллю в суспільній організації праці, а також за способами отримання й розмірах тієї долі суспільного багатства, якою вони володіють.

Кожній суспільно-економічній формації відповідає свій клас. Так, у рабовласництві класами-антагоністами були рабовласники і раби, у феодалізмі – феодали та кріпосні селяни, у капіталізмі — буржуазія і робітничий клас. Двома класами, що не є антагоністами у соціалістичному суспільстві виявляються робітники і селяни. Що стосується комунізму, то у ньому класів не буде узагалі, адже класи, будучи явищем історичним, виникли на певному етапі розвитку цивілізації, тож настане день і час, коли вони мають зникнути, і суспільство стане безкласовим.

Основними критеріями, за якими марксизм поділяв суспільство на класи, були такі:

• організація суспільного виробництва;
• володіння засобами виробництва;
• використання найманої робочої сили.

На основі цих критеріїв розподіляється рівень доходів між класами, в результаті чого у капіталізмі існують такі класи як буржуазія, пролетаріат (робітничий клас) і селянство.

Крім класів, як вважав К. Маркс, в суспільстві існують ще й інші соціальні верстви, зокрема, міжкласовий прошарок — інтелігенція, декласовані елементи та маргінальні групи.

Класична теорія К. Маркса та В. Леніна, давала збої вже в радянські часи, де незважаючи на прийняту модель 2+1 (два класи — селянство і робітники, та прошарок — інтелігенція, всі приблизно рівні за умовами праці та рівнем доходів) існувала відчутна соціальна нерівність. Та й якщо пригадати, що і буржуазія за Леніним, поділялась на велику, середню і дрібну.

Теорія соціальної стратифікації

Термін стратифікація був введений П. Сорокіним для позначення соціальної нерівності.

Однією з найбільш розроблених концепцій соціальної стратифікації є функціоналістська (Т. Парсонс, Е. Шилзта ін.), відповідно до якої стратифікаційна система суспільства являє собою диференціацію соціальних ролей і позицій і є об’єктивною потребою будь-якого розвиненого суспільства. З одного боку, вона обумовлена поділом праці й соціальною диференціацією різних груп, а з іншого боку — є результатом дії пануючої в суспільстві системи цінностей і культурних стандартів, що визначають значимість тієї або іншої діяльності й узаконюють складну соціальну нерівність.

Окрему концепцію соціальної стратифікації розробив П. Сорокін. За визначенням цього ученого, соціальна стратифікація — це диференціація населення на класи і верстви в ієрархічній побудові. її основа і сутність полягають у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності та обов’язків, наявності певних соціальних цінностей, влади і впливу серед членів того чи іншого співтовариства. Конкретні форми соціальної стратифікації, вважає П. Сорокін, різноманітні й численні, однак їхнє різноманіття зводиться до трьох основних форм: економічна, політична й професійна стратифікація. Як правило, вони тісно переплетені: люди, що належать до вищої верстви в якомусь одному відношенні, звичайно належать до того ж прошарку й за іншими параметрами, і навпаки.

Соціальна стратифікація, згідно П. Сорокіну, є постійною характеристикою будь-якої соціально організованої групи. Змінюючись за формою, соціальна стратифікація існувала у всіх суспільствах і продовжує існувати в науці й мистецтві, політиці й менеджменті, банді злочинців і демократіях “соціальних зрівнювачів” — скрізь, де існує будь-яка організована соціальна група, стверджує вчений.