Соціальна політика в соціально стійких суспільствах

Соціальна політика в соціально стійких суспільствах

Ця політика є, як правило, сильною і спрямована на послідовний прогресивний соціально-економічний розвиток суспільства з урахуванням інтересів і особливостей всіх її громадян.

Особливостями соціальної політики в соціально стійких суспільствах є:

• стабільний (сталий і вже звичний для більшості населення) порядок взаємовідносин найважливіших соціальних груп і класів;
• утворення значних верств більш-менш задоволених своїм суспільним становищем (часто їх називають «середнім класом»);
• збалансованість загальнокласових інтересів панівного класу та інтересів його окремих частин (підпорядкування інтересів частин загальнокласовим інтересам). У завершеному вигляді таке підпорядкування можна спостерігати у формі правової держави в демократичному суспільстві, і, особливо, у формі соціальної держави;
• налагодження і підтримка системи мирного соціального співіснування панівних і підлеглих класів;
• ослаблення почуття соціальної несправедливості, зниження рівня масової поширеності цього почуття в суспільстві, зниження впливу протестних, реформістських і особливо революційних ідеологій, ослаблення і занепад робітничого руху, соціальних рухів, протестних і визвольних рухів.

У періоди «плавного» соціально-економічного розвитку взаємини панівних і підлеглих соціальних груп і класів, влади і «низів» протікають у відносно мирних і відрегульованих законами формах. Уряди дають обіцянки щодо поліпшення соціального становища різних соціальних груп, проводять заходи з підтримки сприятливої економічної кон’юнктури, намічають соціальні програми, йдуть на поліпшення соціально-трудового законодавства. Пожвавлюється і приносить плоди практика переговорів між роботодавцями та профспілками, колективних договорів на підприємствах. Справно працює система судового захисту та вирішення трудових конфліктів. Страйки готуються, і, якщо проходять, то за правилами і тільки в період договірних кампаній.

Така ситуація була характерна для промислово розвинених капіталістичних країн приблизно 30 років в післявоєнний період (друга половина XX ст.). Цей період навіть отримав в науці назву «золоте тридцятиріччя». Джерелом таких «золотих» періодів, (тобто соціально сприятливих, з досить мирною соціальною політикою, аж до соціальної держави та соціального партнерства) є не стільки помірна ступінь експлуатації, скільки перенесення соціальних проблем, пов’язаних з експлуатацією, переважно на периферію капіталістичної системи – в залежні країни.