Сутність категорії «економічно активне населення». Схема соціального захисту економічно активного населення
Сутність категорії «економічно активне населення». Схема соціального захисту економічно активного населення
Згідно з рекомендаціями МОП до економічно активного населення відносяться всі особи, які беруть участь у виробництві товарів і послуг, включаючи виробництво товарів для ринку, за бартерними каналах і для особистого користування. Це такі категорії: особи найманої праці – робітники і службовці; самостійні працівники; неоплачувані члени сім’ї; сезонні і випадкові працівники, особи, які тимчасово не працюють з об’єктивних причин (хвороба, відпустка тощо); учні, поєднують навчання з роботою на режимі неповного робочого часу; учні та особи, які проходять профпідготовку на виробництві, що одержують або стипендію, або заробітну плату.
У різних країнах визначення економічно активного населення трохи різниться, наприклад за віком вступу в активну трудову життя. У США цей вік визначений у 15 років, як у більшості інших країн, у Швеції – 16 років.
Є відмінності і по категоріях. Так, у Великобританії до складу економічно активного населення не входять учні, які працюють неповний робочий час або такі, що шукають роботу. Вони враховуються окремо. У США в число економічно активного населення включаються неоплачувані члени сім’ї, але за умови, що в тиждень обстеження вони пропрацювали не менше 15 годин. Економічно активне населення на поточний період у країнах ринкової економіки визначається як «робоча сила».
Соціальний захист економічно активного населення – це система заходів правового, організаційного-економічного й соціально-екологічного характеру; яка гарантується та реалізується державою та суспільством, для досягнення високого рівня життя зайнятого населення (через створення економічних умов і надання кожній працездатній людині можливостей для отримання бажаного доходу і забезпечення добробуту власного і своєї родини) та безробітних у разі тимчасової втрати ними джерел доходу (шляхом створення соціальних амортизаторів і стимулів трудової активності) як основи матеріального забезпечення економічно неактивної частини населення на рівні стандартів розвитку сучасного суспільства.
Соціальний захист здійснюється у вигляді соціального забезпечення, соціальних послуг і соціальної допомоги.
Загальнообов’язкове державне соціальне страхування – це система заходів, обов’язків і гарантій, що передбачає надання соціального захисту населенню за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків роботодавцями і громадянами, а також із бюджетних і інших джерел, передбачених законодавством.
Чинним законодавством України передбачені такі види загальнообов’язкового державного соціального страхування:
1) пенсійне страхування;
2) медичне страхування;
3) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності і витратами, зумовленими народженням і похованням;
4) страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності;
5) страхування на випадок безробіття.
Соціальна допомога – це система заходів для покращання стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм і забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Соціальна допомога не є гарантованою, а надається за рішенням відповідних органів з урахуванням існуючих у суспільстві критеріїв для призначення такої допомоги. Вона надається в індивідуальному порядку найменш захищеним категоріям населення за рахунок коштів із Державного і місцевих бюджетів.
Надання соціальних послуг – це ланка, що поєднує адміністративно-правову систему соціального захисту з тими, для кого вона призначена, – населенням. Носієм цієї функції є соціальний працівник, який повинен надавати ефективні соціальні послуги індивідам, сім’ям, групам, громадам і суспільству з мстою поліпшення якості життя та функціонування соціуму.
Слід зазначити, що відповідно до прийнятих у суспільстві нормативів визначається система державних соціальних гарантій для економічно активного населення, яка включає прожитковий мінімум, мінімальну заробітну плату; допомогу за тимчасовою непрацездатністю; допомогу по безробіттю; допомогу бідним і багатодітним сім’ям. Така система обумовлена обов’язками держави щодо забезпечення своїх громадян мінімальними доходами, мінімальним набором загальнодоступних послуг у сфері охорони здоров’я, освіти, культури.