Вихідні типові слідчі ситуації, версії, тактичні завдання при розслідуванні нападів з корисливих мотивів
Вихідні типові слідчі ситуації, версії, тактичні завдання при розслідуванні нападів
з корисливих мотивів
Поняттям “нападу з корисливих
спонукань” у криміналістиці позначається самостійна група злочинів, що підпадають при кваліфікації під ряд статей
КК. До їхнього числа ставляться:
1) бандитські напади, чинені
з корисливих спонукань;
2) грабежі, з’єднані з насильством;
3) розбій.
Розрізняючись по кримінально-правовій
кваліфікації, ці злочини в той же час мають ряд істотних рис, що визначають їхню
криміналістичну однорідність, а також подібність методик розкриття. Загальним для
всіх названих злочинів є спосіб їхнього здійснення – напад. Із суб’єктивної сторони
розглянуті злочини припускають наявність прямого наміру й корисливої мети. Таким
чином, для злочинів, що входять у цю групу, характерно те, що вони відбуваються:
1) шляхом нападу, з’єднаного
з насильством або реальною погрозою його застосування;
2) у зв’язку із заволодінням
державним, суспільним або особистим майном;
3)у відношенні двох безпосередніх
об’єктів:
а) здоров’я й життя осіб,
подвергшихся нападу;
б) речей, предметів, цінних
паперів, коштів , що є державної, суспільної або особистою власністю громадян.
Грабежі та розбої є тяжкими
злочинами, покарання за які передбачені статтями 186, 187 КК України.
Грабіж чи розбійницький напад
характеризується певною слідчою ситуацією, а також особливостями,
що дозволяє сформулювати типові основні напрями розслідування, тобто визначити комплекс
слідчих дій та оперативно-розшукових заходів. Прийнявши рішення про порушення кримінальної
справи за ознаками статей 186 або 187 КК України, слідчий дає ретельну процесуально-криміналістичну
оцінку наявної початкової інформації. Наявність необхідних відомостей про злочин,
осіб, які вчинили напад, місце їх перебування, товарну цінність і значущість викраденого,
місця приховання і збування забезпечує не тільки слідчу і судову перспективу, а
й дозволяє визначити комплекс слідчих дій та оперативно-розшукових заходів1.
Назвімо системи цих дій та
заходів, залежно від можливих типових слідчих ситуацій па початковому етапі розслідування
грабежів і розбоїв.
Перша ситуація – злочинця затримано на місці
злочину або негайно після його вчинення:
– затримання;
– особистий
обшук і допит підозрюваного;
– огляд
місця події;
– допит
потерпілого та його освідування;
– обшук
за місцем проживання і роботи затриманого;
– огляд
і пред’явлення для впізнання вилучених речей і предметів;
– призначення
судових експертиз;
– установлення можливих очевидців
події та їх допити.
Друга ситуація – затримано злочинця, який
збував викрадене майно:
– особистий
обшук і допит затриманого;
– пред’явлення
для впізнання потерпілому і свідкам підозрюваного (після допиту цих осіб), а також
пред’явлення їм для впізнання вилучених викрадених предметів і речей;
– обшук
за місцем проживання і роботи підозрюваного;
– спостереження
за підозрюваним і його оточенням;
– установлення
очевидців у місцях збуту викраденого та їх допити.
Третя ситуація – затримано особу, яка скуповувала
або збувала викрадене під час грабежу чи розбою майно та якій відома інформація
про злочинця, але вона відмовляється її повідомити чи заперечує це:
– особистий
обшук особи, що скуповувала чи збувала викрадене майно;
– огляд
місця затримання;
– допити;
– обшуки
за місцем мешкання і праці затриманого (коли такі є);
– пред’явлення
для впізнання речей і цінностей;
– накладення
арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;
– організація
засідок за місцем проживання затриманого або в інших місцях;
– затримання
(після встановлення) злочинця, який передав або продав скуповувачеві викрадені цінності;
обшуки, допити та інші первинні слідчі дії.
Четверта ситуація – злочинець відомий, але він
переховується, і місце його перебування невідоме:
– огляд
місця події;
– допити
потерпілих і свідків;
– обшук
за місцем проживання і праці злочинця;
– з’ясування
всіх можливих зв’язків підозрюваного, їх оперативна перевірка й подальші допити;
– накладення
арешту на поштово-телеграфну кореспонденцію;
– огляд
записників, блокнотів, телефонних довідників тощо, які належали підозрюваному та
його оточенню;
– затримання
(після встановлення місця перебування) злочинця, допити, обшук (особистий, за місцем
затримання та ін.), інші слідчі дії для його викриття.
П’ята ситуація – злочинець невідомий, але
щодо нього є певні відомості (ознаки зовнішності, одягу, ім’я, прізвисько, місця,
де йому властиво проводити час тощо):
– огляд
місця події та свідків;
– допити
потерпілих і свідків;
– переслідування
«по гарячих слідах»;
– перекривання
можливих шляхів відходу злочинця (злочинців);
– подвірно-поквартирні
обходи і т. ін.;
– розсилання
(розповсюдження орієнтувань про прикмети злочинців);
– складання
суб’єктивних портретів;
– використання
ЗМГ,
– перевірка
за криміналістичними обліками.
Планування розслідування грабежів
і розбійницьких нападів здійснюється з урахуванням даних, одержаних у результаті
проведення перевіркових заходів. Особливістю планування є врахування слідчої ситуації,
що склалася на початковому етапі розслідування.
Процес планування розслідування
проходить за такими етапами:
– вивчення вихідної
(початково наявної) інформації;
– аналіз установлених і визначення
інших обставин, що підлягають з’ясуванню;
– побудова перевірочних слідчих
і оперативних версій;
– визначення тактичних і оперативних
заходів щодо перевірки відповідних версій.
На початковому етапі розслідування
у справах про грабіж чи розбійницький напад можна побудувати такі загальні
типові версії:
• мав
місце грабіж чи розбійницький напад за обставин, повідомлених заявником (ним частіше
за все буває потерпілий);
• подія,
про яку повідомляє заявник, мала місце, але було вчинено інший злочин (бандитизм,
замах на вбивство, хуліганство);
• грабіж
або розбійницький напад учинено, але не за тих обставин, про які повідомляє заявник
(він або свідомо, або внаслідок добросовісної помилки спотворює правду);
• злочину не було, повідомлення
неправдиве;
• грабежу чи розбою не було,
має місце інсценування цього злочину.
Відносно кожної загальної
версії конструюються окремі версії щодо окремих обставин справи. Так, стосовно
особи злочинця можуть будуватися такі типові окремі версії:
• злочин учинено відомою конкретною
особою;
• злочин учинено безпосереднім
збувачем викраденого або певною особою з його оточення;
• злочин
учинено особами за «наводкою».
У випадках, коли злочинець
відомий, перед слідчим стоїть завдання перевірити його причетність до вчинення злочину.
У цьому разі необхідно ретельно перевірити версію щодо повідомлення потерпілим
неправдивої інформації та інсценування грабежу чи розбійницького нападу. Крім того,
у плані необхідно передбачити заходи, спрямовані на перевірку алібі підозрюваного.
Коли ж злочинця затримано на місці злочину, передусім слід передбачити, як уже
зазначалося, такі заходи, як допит потерпілого, огляд місця події, огляд одягу підозрюваного,
допит очевидців та інших осіб. Перевірка версій і планування розслідування грабежів
чи розбоїв, коли злочинець не є відомим потерпілому, має свої особливості. У цих
випадках необхідно перевірити версії про осіб, які могли вчинити грабіж чи розбійницький
напад. У такій ситуації слідчий повинен якомога ефективніше використати можливості
оперативно-розшуко-вих органів. Причому перевірка версій має здійснюватися за допомоги
передбачених у плані конкретних слідчих дій та опе-ративпо-розшукових заходів.
Необхідно чітко оцінити наявні
докази та іншу інформацію, а саме:
– проаналізувати
показання потерпілих, свідків та інших осіб;
– перевірити
за картотекою наявність нерозкритих грабежів чи розбоїв у районі чи населеному пункті,
виявити можливих «гастролерів»;
– за
даними криміналістичного обліку перевірити відбитки слідів рук, куль, гільз, зброї,
автотранспорту, якщо вони використовувались у вчиненні злочину.
Цей комплекс заходів, спрямованих
на встановлення осіб, які вчинили напад, може бути розширеним з урахуванням слідчої
ситуації, на що вже вказувалось, і конкретних обставин.
Плануючи затримання злочинців
із речовими доказами, якщо це відомо слідчому, варто передбачити:
– розміщення
оперативних працівників, які беруть участь у затриманні, з урахуванням усіх можливих
обставин опору з боку злочинців;
– питання
щодо часу і моменту операції;
– можливі
способи фіксації злочинних дій;
– способи
належного процесуального затримання.