Актуальні проблеми правового регулювання
Зміст сторінки:
Тема 5. Актуальні проблеми правового регулювання
План:
1. Правовий вплив на суспільні
відносини
2. Предмет, методи, способи,
типи, сфери, напрями, межі та стадії правового регулювання
3. Механізм правового регулювання
та характеристика його складових елементів
4. Юридична
діяльність, юридичний процес та юридична справа
1. Правовий вплив на суспільні
відносини
Правовий вплив – це взятий в єдності та різноманітності
весь процес дії права на суспільство, свідомість і поведінку людей за допомогою
правових (юридичних) та не правових (загальносоціальних (виховних, орієнтаційних,
інформаційних) засобів.
Правовий вплив = правові засоби
+ не правові засоби
Тобто, ця категорія охоплює як юридичну так й інформаційну, ціннісно-орієнтаційну,
виховну та інші сфери впливу права на суспільні відносини та людей.
Правовий вплив є загальносоціальним, а не суто юридичним. Його слід розглядати
в якості дії “духу” права, тобто впливу права на систему суспільних відносин, психічний
стан особи, її свідомість та культуру. Коли зміст права проходить через свідомість
людей, остання стає правою свідомістю. Люди повинні поводитись однаково в однотипних
ситуаціях, оскільки право встановлює певні стандарти поведінки, формує загальну
правову культуру, що є безпосередньою передумовою правомірної поведінки громадян.
В юридичній науці досліджено і певні канали по яких здійснюється правовий
вплив на людину.
Так В.Н. Кудрявцев виділяв такі канали правового впливу:
1) інформаційний – право є одним з різновидів
соціальної нормативної інформації. За допомогою юридичних норм до відома учасників
суспільних відносин доводиться позиція держави про дозволену, зобов’язуючу чи заборонену
поведінку, висвітлюються засоби досягнення необхідних результатів, наслідки порушення
норм права;
2) цінністно-орієнтаційний – базується на тому, що право
є самостійною цінністю і одночасно є носієм багатьох політичних, моральних, духовних
цінностей і тому разом із дозволеною, зобов’язуючою та забороняючою поведінкою формує
ті чи інші ціннісні уявлення учасників суспільних відносин, впливає на існуючу в
суспільстві систему цінностей.
3) виховний – за допомогою права
виховується повага до права та виробляються настанови на правомірну поведінку.
І знову ж, ми бачимо регулювання серед каналів правового впливу на людину,
хоча на нашу думку, регулятивний вплив здійснюється не на людину, а на суспільні
відносини. Щодо людей, то скоріше за все слід говорити про регламентацію поведінки
особи, а за це відповідає інформаційний канал.
Підсилити правовий вплив на людину можуть пропаганда правових знань, діяльність
розгалуженої системи правозахисних організацій та дієва система юридичної освіти.
Відмінність між правовим впливом
та правовим регулюванням:
a. за сферою дії – сфера правового впливу ширше сфери правового регулювання, оскільки до
неї входять відносини (політичні, економічні, культурні та інші), що не регулюються
правом, але на які поширюється дія права, а у сферу правового регулювання входять
лише ті відносини, що врегульовані нормами права;
b. за змістом – у правовому впливі не завжди є чітко визначений юридичний засіб (крім
норм права, він використовує й інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку
людей), у правовому регулюванні такий засіб є обов’язковим (регулювання відбувається
за допомогою певної норми права);
c. за механізмом дії – правовий вплив на свідомість суб’єктів правовідносин здійснюється за допомогою
системи неюридичних засобів (інформаційних, ідеологічних, психологічних та інших),
а правове регулювання впливає на дії суб’єктів права через низку правових засобів
та форм (норми права, юридичний факт + правовідносини (акти безпосередньої реалізації
суб’єктивних прав та юридичних обов’язків), акти застосування норм права);
d. за результатом – не маючи в своєму розпорядженні всього різноманіття засобів правового
регулювання (рекомендацій, стимулів, заохочень, обмежень, примусу тощо) правовий
вплив не може гарантувати втілення в життя норм права, правове регулювання для цього
має чітко визначені форми реалізації (дотримання, виконання, використання, застосування).
Правове регулювання посідає центральне місце в системі
правового впливу, котрий визначає межі дії права на суспільне життя, свідомість
і поведінку людей.
2. Предмет, методи, способи,
засоби, типи, сфери, функції, напрями, межі та стадії правового регулювання
Правове регулювання – це здійснюване громадянським
суспільством або державою за допомогою правових засобів встановлення, упорядкування,
охорона та розвиток суспільних відносин.
1) є різновидом соціального регулювання;
2) здійснюється громадянським суспільством або державою;
3) має нормативно-результативний характер – здійснюється за допомогою цілісної
системи правових засобів, що забезпечують втілення в життя норм права для досягнення
необхідної мети (результату);
4) має організаційний характер – за допомогою правового регулювання відносини
між суб’єктами набувають певної правової форми (в юридичних нормах закріплюється
міра можливої або належної поведінки)
5)має цілеспрямований характер – спрямоване на задоволення прав, свобод, законних
інтересів суб’єктів права;
6)має конкретний характер – завжди пов’язане з реальними (конкретними) відносинами.
Правове регулювання обумовлено наступними об’єктивними та суб’єктивними факторами:
– рівнем економічного розвитку суспільства;
– соціальним розшаруванням суспільства;
– рівнем розвитку суспільних відносин;
– рівнем правової культури громадян і посадових осіб;
– рівнем визначеності предмета, засобів та методів правового регулювання.
1) специфічну діяльність держави (її нормотворчих органів) або громадянського суспільства, пов’язану з виробленням
юридичних норм і з визначенням юридичних засобів забезпечення їх дієвості. У даному
аспекті змістом правового регулювання охоплюється різноманітна діяльність нормотворчих
органів держави, пов’язана з вибором типу, методів, способів регламентації, визначенням
співвідношення нормативних та індивідуальних засобів регулювання, тобто формуванням
того юридичного інструментарію, що об’єктивно необхідний у даних соціально-економічних
і політичних умовах для забезпечення нормального функціонування громадянського суспільства,
його інститутів, організації життєдіяльності людей на цивілізованих засадах;
2) діяльність безпосередніх учасників
суспільних відносин, спрямовану на пошук і використання засобів юридичного регулювання,
для узгодження своєї поведінки з правовими приписами (їх принципами, цілями, призначенням).
Це обумовлює необхідність врахування специфіки духовно-культурної сфери, зокрема,
національні та релігійні особливості учасників правовідносин.
Предмет правового регулювання – це конкретні вольові суспільні
відносини, що регулюються правом чи об’єктивно потребують правового регулювання.
Властивості предмету правового регулювання:
– суспільні відносини мають вольовий характер, тобто
право регламентує лише свідомі та вольові дії людей (психічно хворі, обмежені в
дієздатності особи, люди під гіпнозом не можуть усвідомлювати свої дії, а тому їх
поведінка не може регулюватись нормами права);
– право регулює лише ті суспільні відносини, що об’єктивно
потребують регуляції та можуть бути об’єктом такого регулювання;
– право регулює найбільш важливі суспільні відносини,
що мають значення для всіх суб’єктів правовідносин.
Методправового регулювання – це сукупність способів та прийомів за допомогою
яких упорядковуються суспільні відносини визначеного виду.
Метод правового регулювання характеризується:
- колом
суб’єктів, яких держава визнає правоздатними та дієздатними; - співвідношенням
основних регулятивних засобів впливу на поведінку особи (дозволів, зобов’язань та
заборон); - {lang_content_nav}ом
та обсягом правового статусу суб’єктів правових відносин; - порядком
формування, встановлення юридичних прав та обов’язків суб’єктів; - ступенем
визначеності змісту юридичних прав та обов’язків; - порядком
(процедурою) реалізації юридичних прав та обов’язків; - способами
примусового забезпечення прав та обов’язків.
В юридичній літературі, зазвичай,
виділяють 2 методи правового регулювання:
а) централізоване
регулювання (метод субординації або імперативний метод) – регулювання здійснюється
зверху до низу на владно-імперативних засадах (найчастіше цей метод використовується
в адміністративному праві). Засобами централізованого регулювання є нормативно-правові
акти (закони та підзаконні нормативно-правові акти). Він передбачає заборони, обов’язки,
покарання;
б) децентралізоване
регулювання (метод координації або диспозитивний метод) – на хід та процес такого
регулювання впливають учасники правових відносин шляхом укладання договорів, односторонніх
правомірних юридичних дій (найчастіше цей метод використовується в цивільному праві).
Головним засобом децентралізованого регулювання є індивідуальні акти.
Метод правового регулювання представляє собою відомий
набір юридичного інструментарію, шляхом якого державна влада здійснює необхідний
вплив на вольові суспільні відносини з метою надання їм бажаного розвитку. Виступаючи
як реальні юридичні явища, методи правового регулювання можна класифікувати за
такими підставами:
а) залежно
від вихідних юридичних позицій прав суб’єктів поділяються на метод субординації та метод координації;
б) залежно
від методу державного керівництва переконання та примус;
в) за
специфікою юридичного змісту нормативних приписів на методи заборони, обмеження, приписів, дозволів,
рекомендацій, заохочень тощо;
г) в
залежності від видів правовідносин, що регулюються на методи дозволів, координації, стимулювання, рекомендацій,
примусу, превенції, юридичної відповідальності;
д) в
залежності від галузевої приналежності методи конституційного, кримінально-правового, цивільно-правового, кримінально-процесуального,
трудового тощо;
е) за
функціями правового регулювання методи,
що гарантують стійкість суспільних стосунків, методи стимулюючого призначення і методи примусового впливу;
є) за
специфікою правовідносин: в регулятивних – дозвіл, координація, стимулювання, рекомендації; в охоронних – примус, що включає в себе – припинення, обмеження,
право відновлення, превенції, юридичної відповідальності.
Способи правового регулювання:
– дозвіл – це надання особі права на
свої власні активні дії (роби, як вважаєш за потрібне). Прикладом здійснення
правового регулювання за допомогою цього способу може бути будь-яка правова норма,
що надає суб’єкту право на одержання тих чи інших благ. Дозвіл превалює в основному
в галузях, які належать до приватного права;
– зобов’язання (веління) – покладання на особу обов’язку
активної поведінки (роби тільки так), наприклад, обов’язок забезпечення обвинуваченому
права на захист;
– заборона – це покладання на особу обов’язку
утримуватися від вчинення дій певного роду (тільки так не роби), наприклад,
заборона пропаганди війни, національної чи расової переваги одних народів над іншими.
Норми особливої частини Кримінального кодексу України фактично і є заборонами, оскільки
вони встановлюють відповідальність за певні дії і тим самим їх забороняють.
Зобов’язання (веління) і заборони
превалюють в основному в галузях, що належать до публічного права.
Всі способи правового регулювання взаємодіють між собою.
В правовому регулюванні використовуються різноманітні
комбінації цих способів. На основі норм, що містять зобов’язання складаються правовідносини
активного типу, а на основі норм, що містять заборону – правовідносини пасивного
типу, а на підставі норм, що містять дозвіл – як активного, так і пасивного типу.
При централізованому регулюванні привалюють заборона та зобов’язання, а при децентралізованому
– дозвіл.
Усі способи правового регулювання
пов’язані із суб’єктивними правами. При наданні дозволу суб’єктивне право визначає
зміст даного способу правового регулювання. При зобов’язанні та забороні право вимоги
належить іншим особам. Це дозволяє забезпечити виконання активного (зобов’язання)
або пасивного (заборони) юридичного обов’язку.
Способи правового регулювання (дозвіл, зобов’язання, заборона) з більшою
ефективністю досягають своєї мета лише в тісному взаємозв’язку один з одним. Надання
особі дозволу щодо певної поведінки буде реальним за наявності обов’язку в інших
осіб задовольнити потреби, що виникли у цьому зв’язку в правомочної особи.
Трьом способам правового регулювання (дозволу, зобов’язанню, забороні) відповідають безпосередніформи
реалізації норм права: використання,
виконання, додержання.
Тип правового регулювання –
це особливий порядок правового регулювання, що виражається у певному поєднанні способів
для задоволення інтересів суб’єкта права.
Види типів правового регулювання:
– загальнодозвільний – ґрунтується на загальному дозволі,
у рамках якого закон встановлює заборони на здійснення конкретних дій. Базується
на принципі – дозволено все, що прямо не заборонено законом. В контексті цього типу
виникають цивільні, трудові, сімейні, житлові та інші правовідносини (особа має
право укладати будь-які угоди, на власний розсуд, за винятком тих заборон, що передбачені
в законі);
– загальнозабороняючий – ґрунтується на загальній забороні,
у рамках якої закон встановлює конкретні дозволи. Базується на принципі – заборонено
все, що прямо не дозволено законом (дозволено все, що прямо передбачено законом).
За цим типом встановлюються правові статуси та функції державних службовців, посадових
осіб тощо (суд по вже вирішеній кримінальній справі має право знову повернутися
до її розгляду лише у випадках, прямо передбачених законом).
У теорії права під правовими засобами розуміютьінституційні явища правової дійсності, які
втілюють регулятивну силу права, його енергію, яким належить роль її активних центрів.
В найзагальнішому вигляді правові засоби – це такі юридичні інструменти, за допомогою яких
суб’єкти права можуть задовольнити свої інтереси, досягнути поставлених цілей.
Ці цілі можуть бути різні, але в кінцевому рахунку вони зводяться до справедливої
упорядкованості суспільних відносин.
В якості правових засобів виступають: норми права, суб’єктивні
права, юридичні обов’язки, заборони, юридичні факти, пільги, договори, заохочення,
правозастосовчі акти, покарання і т. д.
– відображають юридичні способи забезпечення інтересів суб’єктів права;
– виступають основними “рушійними частинами” дії права, правового регулювання,
правових режимів;
– мають юридичну силу і підтримуються державою.
За допомогою правових засобів стає можливим пізнання
властивостей права, його потенціалу в регулюванні суспільних відносин, у задоволенні
різного роду правомірних інтересів індивідуальних та колективних суб’єктів. Власне
саме правові засоби і надають праву соціальної цінності.
Класифікація правових засобів:
1) за галузевою приналежністю: конституційними, адміністративними,
кримінальні тощо;
2) за характером – матеріальні та процесуальні;
3) за інформаційно-психологічної
спрямованістю (чиїм інтересам віддається перевага) – стимулюючі (заохочення, пільги,
дозволи), обмежуючі (покарання, заборони, обов’язки).
Правові форми діяльності держави як засіб функціонування
механізму правового регулювання
На шляху функціонування складових
елементів і стадій механізму правового регулювання виникають перешкоди, які усуваються
за допомогою засобів, що перебувають поза сферою правового регулювання. Ці
зовнішні сторони називаються правові форми діяльності держави.
Правова форма діяльності – організаційно-управлінська
форма діяльності уповноважених на те суб’єктів, завжди пов’язана зі здійсненням
юридично значущих дій (розглядом юридичних справ) у порядку, визначеному законом.
Юридична сутність правової форми
діяльності держави ґрунтується на розпорядженнях права та завжди спричиняє певні
правові наслідки.
Правова форма діяльності має чітко виражені ознаки (риси):
1) припускає розгляд юридичної
справи (прийняття нормативно-правового акта, винесення вироку та ін.);
2) використовує норми матеріального
або процесуального права як спеціальний робочий інструментарій;
3) здійснюється виключно уповноваженими на те суб’єктами (правосуддя – суддями,
розслідування – слідчими);
4) закріплюється в офіційних
процесуальних документах (вирок, протокол допиту, постанова про проведення обшуку
та ін.);
5) у ході розгляду справи регламентує
відносини, що складаються, системою норм процесуального права;
6) при розгляді справ використовує
досягнення юридичної техніки (наприклад, при розгляді кримінальних справ широко
застосовується криміналістика).
Основні правові форми діяльності держави:
• правотворча;
• установча;
• правоохоронна;
• правозастосовна;
• контрольно-наглядова.
Правотворча діяльність – це правова форма діяльності держави, спрямована на офіційне встановлення
(санкціонування) і зміну норм права компетентними органами, яка виражається в підготовці,
прийнятті і оприлюдненні нормативно-правових актів. Суб’єкти правотворчості – народ,
Верховна Рада України, Верховна Рада АРК, Президент України, Кабінет Міністрів України,
міністерства і відомства, місцеві органи влади і управління.
Установча діяльність – це правова форма діяльності держави, яка полягає в реалізації на основі
норм права повноважень на формування, перетворення або скасування органів держави,
їх структурних підрозділів, посад. Безпосереднє призначення установчої діяльності
– кадрове забезпечення всіх ланок державної влади і управління. Визначальною стадією
установчої діяльності є виборчий процес, який полягає у реалізації виборчих прав
громадян на формування представницьких органів держави і вищих посад.
Правоохоронна діяльність – це правова форма діяльності держави, спрямована на
охорону суспільних відносин, урегульованих правом, захист індивіда від правопорушень
і притягнення винних до відповідальності. Будь-які органи держави тією чи іншою
мірою здійснюють правоохоронну діяльність, тому її можна вважати одним з різновидів
правозастосовної діяльності. Разом з тим існують і такі органи, для яких ця діяльність
є основною – прокуратура, міліція, Служба безпеки, митні органи, органи охорони
державного кордону, органи державної податкової служби, органи державної контрольно-ревізійної
служби, рибоохорони, державної лісової охорони та інші.
Особливість правозастосовної
діяльності полягає в її владному характері, який проявляється в тому,
що державні правозастосовні органи чи посадові особи вирішують конкретні справи
щодо певних правових ситуацій. Владний вплив на поведінку безпосередніх суб’єктів
права відбувається в ході розгляду індивідуальних справ і винесення щодо них конкретних
розпоряджень, а також у ході реального втілення цих розпоряджень в життя.
Юридичний зміст правозастосовної діяльності наповнюють відповідніодин одному права і обов’язки їх суб’єктів: право
компетентного органу вирішити справу і обов’язок зацікавлених у справі осіб втілити в життя прийняте рішення.
Фактичний
зміст правозастосовної діяльності полягаєв діяльності уповноважених органів
чи посадових осіб, що полягає у вивченні обставин справи, її юридичній кваліфікації
та винесенні акту застосування норм права, а також у діях зацікавлених у справі
осіб у зв’язку з її розглядом і ухваленням рішення.
Контрольно-наглядова діяльність – це правова форма діяльності органів держави, що виражається
в здійсненні юридичних дій у справі спостереження і перевірки відповідності виконання
і додержання підконтрольними суб’єктами правових розпоряджень і припинення правопорушень
певними організаційно-правовими засобами. Контрольні структури України: Президент,
Кабінет Міністрів, Конституційний Суд, Уповноважений Верховної Ради з прав людини,
прокуратура, Рахункова палата законодавчого органу, аудиторські структури Національного
банку України, податкова адміністрація та ін. Контрольну діяльність здійснюють органи
законодавчої, виконавчої і судової влади, однак вона провадиться як у різному обсязі,
так їв різних питаннях і сферах правового регулювання.
На цей час у світі склалися
декілька видів контрольно-наглядової діяльності. Це – контроль за конституційністю законів та інших нормативно-правових актів (здійснюється Конституційним Судом
або загальними судами; прокуратурою, спеціальними посадовими особами – омбудсменами
та ін.). Це – фінансовий контроль як складова частина загального контролю
(здійснюється фінансовими палатами (Австрія), генеральними контролерами (Колумбія),
генеральними аудиторами (Нігерія) та ін.). Слід зазначити, що контрольно-наглядова
діяльність держави набуває все більш важливого характеру. Поряд із законодавчою,
виконавчою, судовою владою в демократично розвинутих державах контрольно-наглядова
діяльність держави оформляється в нову галузь влади.
Юридичним результатом
контрольно-наглядової діяльності є контрольно-правовий акт (рішення,
постанова, подання, застереження, ухвала, повідомлення та ін.), який містить розпорядження
констатуючого порядку, тобто встановлені внаслідок перевірки позитивні моменти,
а поряд з ними правоохоронні розпорядження про усунення виявлених правопорушень.
Стадії
контрольно-наглядової діяльності (наприклад, прокурорського нагляду, судового
і арбітражного контролю, державного контролю інспекцій): організаційно-підготовча;
встановлення фактичних обставин справи та їх аналіз; вироблення і ухвалення рішення
у справі; перевірка виконання рішення.
До неправових форм діяльності держави відносять насамперед суто організаційну
роботу, яка не потребує суворого юридичного оформлення, не пов’язана зі здійсненним
юридично значущих дій, що спричиняють правові наслідки, наприклад, культурно-масова,
технічно-виконавча, організаційно-економічна, збройний захист країни. Однак це не
означає, що організаційна діяльність ніяк не регулюється правом. Вона є підзаконною,
здійснюється в рамках чинного законодавства і у межах компетенції того чи іншого
органу. Правом тут регулюється лише загальна процедура здійснення дій. Здійснення
організаційних дій – це повсякденні і різноманітні прояви управлінської діяльності,
позбавлені юридичної оболонки.
Сфера правового регулювання – це сукупність суспільних відносин, яку можна і необхідно впорядкувати за
допомогою права і правових засобів.
Ознаки сфери правового регулювання:
1) є соціальною, оскільки
право регулює соціальні відносини, а не природні процеси (землетруси, тайфуни, фізико-хімічні
явища та ін.);
2) є тією сферою соціального
простору, де існують суспільні відносини, які можуть врегульовуватися нормами
права, тобто можуть пройти через волю і свідомість людей (не можна регулювати
дії, вчинені в стані неосудності або фізичного примусу);
3) містить у собі сукупність
конкретних суспільних відносин, які потребують врегулювання нормами правом (а
не суспільних процесів, що обумовлені об’єктивними законами суспільного життя і
не потребують регуляції нормами права);
4) охоплює найважливіші суспільні
відносини, що саме у цей момент найбільшим чином зачіпають інтереси суспільства,
трудових колективів, організацій, підприємств та ін. Тобто вона не є статичною, змінюється залежно від умов внутрішньої та зовнішньої обстановки, рівня економічного,
соціального, духовно-культурного розвитку суспільства;
5) має обмежений обсяг охоплення (межі правової регламентації) і не може містити в собі ті соціальні явища, які
об’єктивно не допускають формально-юридичного впорядкування (дружба, любов та ін.).
Правом не може регламентуватися поведінка людини, її розумова діяльність, особисте
життя. Безпосередня праця людини по створенню матеріальних або духовних благ також
не регулюється правом, якщо при реалізації своїх інтересів, знань, навичок, умінь,
здібностей вона не вторгається в сферу іншої людини, суспільства, держави.
В літературі пропонується виділити такі види сфер правового регулювання:
1. Сфера можливого (потенційного) правового регулювання – це та частина суспільних
відносин, яка може бути врегульована за допомогою права.
2. Сфера необхідного правового регулювання – це та частина суспільних відносин, яка потребує впливу
права для забезпечення потреб суспільства, інтересів держави, соціальних закономірностей.
3. Сфера легального (законодавчого) регулювання – це сукупність суспільних відносин, що фактично врегульована
правовими нормами.
4. Сфера правореалізаційного (в т. ч. і правозастосовчого) регулювання – це та частина суспільних
відносин, де фактично реалізуються правові норми.
Види сфер правового регулювання:
А) за принципом співвідношення можливого
і необхідного:
– сфера можливого правового
регулювання – галузь суспільних відносин, яка може бути врегульована правом;
– сфера необхідного правового
регулювання – галузь суспільних відносин, яка повинна бути врегульована правом.
Б) за характером юридичної діяльності:
– сфера законодавчого регулювання
– галузь суспільних відносин, фактично регламентована правовими нормами (законодавча
діяльність);
– сфера реалізації права – галузь громадського життя, в якій фактично втілюються в життя правові
норми (діяльність, щодо реалізації права).
В) за певними блоками суспільних відносин:
1) сфера економічних, головним
чином майнових, відносин: виробництво, обмін, розподіл. Ці відносини (власності,
розподілу, обміну, оплати праці тощо) складають економічну основу суспільства, його
каркас і потребують упорядкування;
2) сфера політичних, головним
чином управлінських, відносин усередині країни і на міжнародній арені. Ці
відносини (управління справами суспільства і держави з боку громадян, держави, и
органів) складають політичну основу суспільства, охоплюють три гілки державної влади
– законодавчу, виконавчу, судову. Управління суспільством здійснюється за допомогою
механізму субординації (панування – підкорення). У тій частині, де управлінські
відносини збігаються з майновими (управління економікою), вони належать до першого
блоку;
3) сфера соціально-культурних,у тому числі особистих немайнових, відносин належить до галузі охорони здоров’я, освіти,
культури, науки, соціального забезпечення. її складають відносини (з приводу освіти,
медичної допомоги, наукової діяльності, заняття спортом тощо), що регулюються правом
і не входять до сфери економічних і політичних відносин, випливають із охорони і
захисту особистих прав і гідності громадян;
4) сфера судових і правоохороннихвідносин, тобто відносин, пов’язаних з охороною (відверненням і припиненням
порушень суспільного порядку. Боротьбу з правопорушеннями насамперед
ведуть такі органи держави, як органи внутрішніх справ, прокуратури, суд.
Сфера правового регулювання
піддається зміні: залежно від завдань змінюється зміст правового регулювання, звужується
або розширяється його сфера.
Урегульованість правом поведінки
людей відбувається через впровадження правових відносин у певну сферу людської діяльності.
Основні напрями правового регулювання:
1) закріплення і охорона нових
суспільних відносин. Наприклад, в Україні на конституційному рівні закріплені право на свободу
об’єднання в політичні партії і громадські організації, право на підприємницьку
діяльність, право приватної власності; охорона довкілля, винаходу, авторства тощо;
2) заборона певних суспільних
відносин і поведінки, наприклад, посягання на конституційний лад, шлюб між родичами,
заснування комерційних банків посадовими особами правоохоронних органів, створення
партій у військових формуваннях та ін.;
3) зміна характеру відносин
у певній сфері, наприклад, розвиток фермерського господарства поряд з колгоспами
та ін.;
4) стимулювання розвитку певних суспільних відносин, наприклад, стимулювання державою
індивідуального будівництва будинків за допомогою кредитів;
5) сприяння (за допомогою
нових законів) виникненню і формуванню нових відносин і суспільних явищ. Наприклад,
Законом України про референдум уводиться
нове суспільне явище – ініціативна група всеукраїнського референдуму. Вона створюється
на зборах громадян України, в яких беруть участь не менше ніж 200 осіб, що мають
право на участь у референдумі.
Межі правового
регулювання – межі владно-вольового впливу держави в особі її органів
на суспільні відносини, поведінку людини. Вони відокремлюють галузь правового від
неправого, встановлюють рамки поширення права, визначають характер впливу права
на свідомість і діяльність людини; обумовлюються як самою матерією права, так і
особливостями відносин, що регулюються, інтересами держави і суб’єктів права, рівнем
культури і цивілізованістю суспільства, економічними, культурно-національними, релігійними
та іншими факторами.
Межі у правовому регулюванні важливо додержувати:
1) у системі суспільних відносин. Регулювати
правом необхідно лише ті суспільні відносини, які об’єктивно потребують такого регулювання.
Не повинно бути вторгнення в галузь автономної свободи особи: у політичну сферу
діяльності, особисті сімейні відносини, реалізацію духовно-культурних потреб;
2) у діяльності держави,
спрямованій на вироблення нових правових відносин. Не можна насаджувати
нові суспільні відносини, до яких ще не дозріло суспільство або які суперечать правосвідомості
і культурі особи та суспільства. Важливо, щоб правові норми, що видаються, відповідали
економічним, політичним, правовим і іншим соціальним закономірностям і сприяли прогресивному
розвитку суспільства, найповнішому задоволенню потреб та інтересів особи;
3) у використанні державою
способів правового регулювання. Необхідне
застосування державою правомірних способів регулювання:, встановлення не карально-залякуючого,
а дозвільного режиму, який сприяв би розвитку особи. Превалювати мають дозвіл; зобов’язання
і заборони повинні встановлюватися таким чином, щоб забезпечувати в суспільстві
демократію, стабільний правовий порядок, права і свободи громадянина.
За “обсягом” суспільних відносин, на які розповсюджує
правове регулювання поділяється на такі види:
а) нормативне (загальне) – це впорядкування поведінки людей за допомогою нормативно-правових
актів, розрахованих на їх багаторазове застосування за наявності передбачених ними
обставин. Тобто обсяг суспільних відносин, на які поширюється нормативне правове
регулювання, є кількісно невизначеним.
б) індивідуальне регулювання – це впорядкування поведінки людей за допомогою
актів застосування норм права, тобто індивідуальних рішень, розрахованих на одну
конкретну життєву ситуацію, одну особу (наприклад, наказ ректора університету про
призначення підвищеної стипендії студенту К).
Нормативне
регулювання покликане забезпечити єдиний порядок і стабільність регулювання; індивідуальне
регулювання покликане забезпечити врахування конкретної обстановки, своєрідність
певної юридичної ситуації. Деякі індивідуальні акти, що не підлягають багаторазовому
застосуванню, виконуються або тривалий час (як у разі призначення підвищеної стипендії студенту
К.), або одноразово (наприклад, призначення директором заводу громадянина С.).
Використання
у певному порядку тих чи інших елементів механізму характеризує процес правового
регулювання. Він може бути простим і складним.
Простий процес правового регулюванняприпускає використання лише одного державно-владного акта – нормативно-правового.
Індивідуалізацію прав і обов’язків здійснюють самі суб’єкти, до яких цей акт звернений.
Складний процес правового регулювання припускає наявність двох актів державно-владного характеру, один із
яких – нормативно-правовий, а інший – акт застосування норм права (індивідуальний
акт). Його стадії залежать від правової поведінки суб’єкта – правомірної чи неправомірної.
Розглянемо складний процес правового регулювання.
1. Перша стадія механізму правового регулювання – стадія загальної дії правових
норм. На цій стадії відбуваються визначення змісту і формулювання меж поведінки
суб’єкта, умов виникнення прав, обов’язків, повноважень, відповідальності і т.д. (вступає в дію механізм правотворчості).
Наприклад,
дія цього механізму у пенсійних справах можлива лише за наявності норми права, об’єктивованій
у законі про пенсії. Однак, як загальне правило,
дана норма не вирішує питання про те, кому саме буде нарахована пенсія. Для цього
потрібні додаткові юридичні дії, здійснювані на другій стадії,
2. Друга стадія механізму правового регулювання
пов’язана з виникненням конкретних суб’єктивних прав і обов’язків, тобто з виникненням
правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії виступає юридичний факт (система фактів),
з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків (вступає в дію механізм реалізації норм права).
Дія механізму у пенсійних справах
починається після звернення громадянина С. до установи соціального забезпечення
і винесення рішення про призначення йому пенсії на основі загальної юридичної норми.
Винесення індивідуального розпорядження
про призначення пенсії означає індивідуалізацію загальних правил стосовно конкретної
особи. За допомогою індивідуально-правового акта за учасниками відносин, що регулюються,
закріплюється відповідне суб’єктивне юридичне право і суб’єктивний юридичний обов’язок.
Після ухвалення рішення про
призначення пенсії громадянину С. (індивідуально-правовий акт) він стає носієм суб’єктивного
права на одержання пенсії, а орган соціального забезпечення набуває юридичного обов’язку
нарахувати і виплачувати йому пенсію (правовідносини). З наведеного випливає, що
реалізацією суб’єктивного юридичного права громадянина на пенсію є її одержання,
а реалізацією юридичного обов’язку органу соціального забезпечення – видача пенсії.
У разі правомірної поведінки
суб’єктів правове регулювання вичерпує себе механізмом реалізації норм права.
3. Третя стадія механізму правового регулювання – застосування санкцій правової норми – виникає
у випадках неправомірної поведінки суб’єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення,
а також норми права, що встановлюють санкції за вчинені правопорушення і визначають
порядок застосування відповідальності. Державні органи і посадові особи реалізують
свою компетенцію через розслідування обставин вчинення правопорушення, встановлення
і покарання винних, а інша сторона – правопорушники – зазнає втрат державно-владного
характеру за вчинені правопорушення (вступає
в дію механізм покладання юридичної відповідальності).