Досягнення і проблеми культури незалежної України

4. Досягнення і проблеми культури незалежної України

Проголошення незалежності України викликало
високе піднесення національного духу, нові сподівання. У цей період було досягнуто
значних успіхів у поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про
мови та інші важливі акти.

Основним змістом українського
культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників,
ентузіастів, практиків з реконструкції тяжко здеформованої культури, залучення до нового життя великих набутків, які або були
під арештом, або призабулись, або були невідомими. Фантастичний пласт забороненого
або замуленого часом став відкритим і оновлює величну «ікону» нашої культури.

Осмисленню шляхів розбудови української
культури присвячують свою роботу установи Національної академії наук (Інститут історії,
Інститут мистецтвознавства, етнології і фольклористики ім. М. Рильського, Інститут
археології, Інститут літератури, Інститут соціології, Інститут філософії). Опрацьовано
кілька концепцій розвитку української культури за участю відомих учених Г. Д. Вервеса,
І. М. Дзюби, М. І. Гончаренка, М. В. Поповича, П. П. Толочка та ін.

Перспективність розвитку української
культури залежить від готовності її представників до культурної активності, яка
в значній мірі залежить від стану їхнього менталітету. У ньому як характерну рису
українця багато дослідників називають комплекс меншовартості, утрату національної
гідності.

Сьогодні основним засобом в освоєнні
здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення,
преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян. Більшість громадян
важливим здобутком національної культури останніх років уважає насамперед «зрушення
в оволодінні громадянами державною мовою», яке закладає основи подальших позитивних
змін.

У 1999 р. в більш ніж 60% середніх навчальних закладів викладання здійснювалося
державною мовою, за винятком декількох регіонів. У системі середньої освіти зникла
одноманітність. З’являються авторські школи. Особливий розвиток отримали нові види
середніх навчальних закладів з ранньою профілізацією – гімназії, ліцеї. Діє програма
державної підтримки обдарованих дітей. В 2000 р. почато перехід на 12-річну середню
освіту. Однак соціальне розшарування населення все частіше додає системі освіти
по суті становий характер. Державні школи зазнають фінансових труднощів, вчителям
нерегулярно виплачується зарплата. Практично зникла система професійного навчання,
оскільки промисловість неспроможна фінансувати ПТУ. Масово закрилися дитячі садки.

З’явилося розділення культури на елітарну і масову. Україна зіткнулася з таким
явищем, як американізація культури, що особливо відчувається в кінематографі (виробництво
власних фільмів значно скорочене), популярної музики, літератури.

Для багатьох людей відвідування театрів, музеїв, бібліотек, тим паче які-небудь
поїздки стали недоступними. У зв’язку зі значним скороченням життєвого рівня (за
рівнем життя Україна займає 95-е місце в світі, а понад половина населення живе
нижче межі бідності), погіршенням медичного обслуговування, зростанням вартості
ліків, ускладненням екологічної обстановки спостерігається збільшення захворюваності,
смертності, зниження народжуваності.

Національні меншини України отримали широку можливість задовольняти свої культурні
запити. Виникли національні культурні товариства євреїв, греків, німців. Наприклад,
радіо в Маріуполі регулярно веде передачі грецькою мовою (в Донецькій області понад
100 тисяч греків), створено грецький національний університет. Відбувається обмін
культурними делегаціями. Відкрилися школи з польською, румунською, угорською, іншими
мовами викладання. Особливої уваги вимагає проблема розвитку культури кримськотатарського
населення.

ХХ сторіччя в історії української культури, як і у всьому світі, повне протиріч,
досягнень і втрат. Особливістю розвитку національної культури є визначальна роль
політичного чинника. Основні його етапи співпадають з основними етапами політичної
історії. Нові можливості відкриває перед культурою утворення української незалежної
держави. Однак досі (до кінця ХХ ст.) їх використання було утруднене кризою. Вихід
з неї – завдання не тільки економіки, але й культури.

Перехідний період, який характеризується
модернізаційними процесами, супроводжується і радикальними змінами в умонастроях суспільства, хоча період «культурних революцій»
уже минув. У нових умовах змінюються функції закладів культури. Крім загальнотрадиційної
організації культурного відпочинку вони сприяють відродженню художньої самодіяльності,
фольклору і традицій, формують їх потреби в прекрасному.

У сфері художньої культури відбуваються найбільш радикальні зміни, супроводжувані
специфічними суперечностями. Визначились принципові зрушення в розвитку образотворчого
мистецтва в др. пол. 80-х — 90-х роках («нова хвиля» — В. Савадов та ін.) постмодерністського
характеру, зумовлені історичним принципом синтезу барокової традиції, які породжують
новий реалізм. Очевидним є творче піднесення української поезії та симфонічної музики.
Урізноманітнились постмодерністські пошуки в театральному мистецтві (Жолдак та ін.).

У всіх видах мистецтва склалась суперечлива невідповідність між потребами переосмислення
художньої реальності і відставанням критики.

Українська культура в цілому все ще переживає період
свого нового становлення, національного утвердження нових цивіліза ційних цінностей, модернізаційного і постмодернізаційного структурування.