Місце теорії прийняття політичного рішення в системі суспільно-політичних наук

Місце теорії прийняття політичного рішення в системі суспільно-політичних
наук

Теорія прийняття рішень, що сформувалась
як окремий напрям наукової діяльності в середині ХХ ст., досліджує процес вибору,
вивчає як людина приймає рішення і пропонує спеціальні методи та комп ютерні системи
з метою підвищення ефективності процесу прийняття рішень. Розробка відповідних методів
прийняття рішень вимагає розгляду економічних, математичних, психологічних, політологічних,
міжнародних та інших наукових сфер. Цей факт визначає міждисциплінарну природу науки
про прийняття рішень.

У другій половині XX ст. вже відбулася
детальна диференціація соціальних і гуманітарних наук, у самостійну галузь знань
було виокремлено і політичну науку. Державне управління почало викладатись у багатьох
західних університетах як окрема дисципліна. Поступово було накопичено достатню
сукупність передумов, які дозволили даному напряму формування та інституціоналізуватися
в особливу дисципліну – теорію прийняття політичних рішень, що входить до політико-управлінських
наук (policy sciences).

Складний комплекс політико-управлінських
наук сформувався у США у другій половині ХХ ст. на межі предметних сфер трьох груп
соціально-гуманітарних наук: соціально-політичної (політична, соціологічна
й економічна науки); когнітивно-епістемологічної (філософія,
психологія, інформаційно-коммунікативні дослідження); управлінської (державне адміністрування,
організаційна теорія, загальний менеджмент, військова наука).

Російський дослідник А. Дегтярьов
пропонує таку періодизацію розробки сучасної теорії прийняття політичних рішень:

• 1950-1960
  рр. – формування вихідних підходів та концептів;
• 1960-1970
  рр. – інституціоналізація напряму в університетську навчальну та наукову дисципліну;
• 1980-1990
  рр. – розробка теоретичних та емпіричних напрямів, диференціація та спеціалізація
  сфер досліджень.

Таким чином, теорія
прийняття політичних рішень (ТППР) – це політико-управлінська наука, що
вивчає на мультидисциплінарній основі механізми й закономірності публічно-державної
політики і розробляє принципи та методи підготовки, прийняття та здійснення публічно-державних
рішень, що становлять політичний курс, у визначених проблемних ситуаціях для науково-інтелектуального
забезпечення ефективності державного управління.

Теорія прийняття політичних рішень
перебуває на межі фундаментальної політичної теорії та порівняльної політології,
з одного боку, а з другого – політичного аналізу, розробки технологій політичного
менеджменту й управлінського впливу, тобто прикладної політології.

У
1940–1960 рр. на міждисциплінарний характер бази теорії прийняття рішень звернули
увагу засновники даного підходу Г. Саймон, Г. Лассуелл, І. Дрор і Ч. Ліндблом.

Проблему
міждисциплінарної основи політико-управлінських знань детально проаналізував І.
Дрор, який виділив 23 наукові дисципліни, що становлять фундамент політичного управління.
Усі дисципліни дослідник поділив на чотири групи:

• традиційні
  (історія, право та ін.);
• соціальні
  (психологія, соціологія, політична і економічна науки);
• нові
  міждисциплінарні сфери (менеджмент, системний аналіз, дослідження конфліктів і комунікацій
  тощо);
• абстрактні
  науки (логіка, семантика, філософія, етика, математика, статистика).

Ч.
Ліндблом перерахував ключові питання визначених предметних сфер: психологія – як
людина використовує свідомість при прийнятті рішень; економіка – як здійснити оптимальний
вибір між альтернативами й отримати максимальну вигоду і т.д. Проте центральним
питанням ТППР Ч. Ліндблом виділив саме природу політичного рішення – що і як отримують
ті, хто володіє владою, і ті, хто їй підкорюється, що отримують суспільство й держава
в цілому від прийняття тих чи інших політичних рішень.

Включення прикладних технологій
до складу науки прийняття політичних рішень ставить проблему її співвідношення з
такими частинами прикладної політології, як політичний аналіз (насамперед «аналіз
рішень» (decision analysis) і політичний
менеджмент (серед іншого числі розробка технологій лобіювання або блокування законодавчих
та адміністративних рішень).

Сучасні уявлення політичної науки
передбачають відокремлення в ній теорії прийняття рішень як самостійної наукової
субдисципліни.