Раціональна модель прийняття політичних рішень

Раціональна модель прийняття політичних рішень

Раціональність
розуміється як відповідність засобів обраній меті. Дана модель виходить з розуміння
людини як суто раціональної істоти, здатної за допомогою свого розуму принципово
вирішити будь-яку політичну ситуацію найбільш оптимальним способом.

Д. Веймер та А. Вайнінг у праці
«Політичний аналіз: концепції та практика» (1989 р.) у межах раціонального підходу
розглянули таку схему прийняття політичних рішень:

1) розуміння ситуації, яку потрібно
розв’язати,

2) вибір та пояснення цілей,

3) вибір методу її розв’язання,

4) вибір
критеріїв оцінки,

5) виокремлення альтернативних варіантів розв’язання питання,

6) оцінка рішення, яка містить прогноз наслідків реалізації альтернатив, їх оцінка
відповідно до відібраних критеріїв,

7) рекомендація стосовно дій. При цьому враховано такий чинник,
як збір інформації. Йдеться про визначення даних, теорій, інформації про наслідки
поточної та альтернативної політики

Для раціонального підходу важливою
є послідовність етапів прийняття рішення, до яких, як правило, належать оцінка ситуації,
розгляд питання, котре потребує розв’язання, формулювання цілей, розгляд альтернативних
рішень та вибір найкращої альтернативи. У межах цієї теорії використовують математичні
моделі, дослідження операцій, інші інструментальні засоби.

Отже, раціональність у прийнятті
політичних рішень означає, що суб’єкти прийняття рішень здатні до раціонального
передбачення, тобто можуть розташувати відповідно до ієрархії преференцій можливі
альтернативи та за допомогою цього обрати найраціональніші та найефективніші засоби,
спрямовані на досягнення поставлених цілей. Раціональний підхід перед бачає оцінку
кожної альтернативи та розгляд цінностей, які стосуються цього рішення, наявність
прагнення максимізації вигоди та повноти інформації у виробленні рішення.