Поняття, сутність і види допиту

Тема 10: Тактика
допиту

Допит – це слідча (розшукова) дія змістом якої є одержання показань від особи, яка володіє відомостями,
що мають значення для розслідуваного кримінального
провадження.

Допит являє собою процес передачі інформації
про розслідувану подію або пов’язаних з нею обставинах і людях. Ця інформація надходить до
допитуваного в момент сприйняття ним тих або інших явищ або предметів,
запам’ятовується і потім при допиті відтворюється і передається слідчому.

Для того щоб успішно провести допит, слідчийповинен чітко уявляти собі, яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має
намір отримати. Коло
тих обставин, які слідчий має намір з’ясувати,
називається предметом допиту. До їхнього числа відносяться обставини:

• пов’язані з самою подією
  злочину (спосіб, місце вчинення, час, наслідки
  й ін.);
• доводять або спростовують винність
  певних осіб і
  мотиви їх дій;
• впливають на ступінь і
  характер відповідальності підозрюваного;
• стосуються характеру і розміру збитків,заподіяних злочином;
• сприяють вчиненню злочинного акта;
• будь-які інші дані,
  значимі для встановлення істини по розслідуваному
  кримінальному правопорушенню.

Предмет допиту залежить як від процесуальногостановища допитуваного, так і від того,
якою інформацією він може володіти.

Залежно від черговості проведення розрізняють первинний і додатковий
допит.

Залежно від процесуального становища розрізняють
допит: свідка;
потерпілого; підозрюваного; обвинуваченого; експерта.

Особливим видом є одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб.

Кожен вид допиту має свою процесуальну регламентацію і тактично проводиться по-своєму. Однак існують і деякі загальні положення.

Загальні положення процесуального характеру (ст. 224 КПК України). Допит проводиться за місцем проведення
досудового розслідування або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір
допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших
свідків.

Допит не може продовжуватися без перерви понад дві
години, а в цілому – понад вісім годин на день.

Перед допитом встановлюється особа, роз’яснюються
її права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він
попереджається про кримінальну відповідальність за відмову давати показання і
за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий – за давання завідомо
неправдивих показань. За необхідності до участі в допиті залучається перекладач.

Під час допиту може застосовуватися
фотозйомка, аудіо- та/або відеозапис.

Допитувана особа має право
використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання
пов’язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в
пам’яті.

За бажанням допитуваної особи вона має право
викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть
бути поставлені додаткові запитання.

Особа має право не відповідати на запитання з
приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця
сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої
кімнати тощо) або які можуть стати підставою для підозри, обвинувачення у
вчиненні нею, близькими родичами чи членами її сім’ї кримінального
правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі
(розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового
розслідування.

До принципів допиту варто віднести його активність,
цілеспрямованість, об’єктивність і повноту.

1. Активність допиту полягає в тому, що слідчий тримає в своїх руках ініціативу, уміло використовує
всі необхідні тактичні прийоми. За допомогою всіх
наявних у його розпорядженні законних засобів він
намагається отримати правдиві показання, а не бути
простим реєстратором повідомлених йому відомостей.

2. Цілеспрямованість допиту означає проведення його із заздалегідь визначеною метою, для одержання певної, а не
всякої інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявністю у слідчого твердого уявлення
про предмет допиту.

3. Об’єктивність і повнота полягають
в тому, що слідчий не вправі за власним розсудом скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності зі своїми
уявленнями про хід речей, нав’язувати допитуваному ці уявлення. Однією із законодавчих гарантій об’єктивності допиту є заборона задавати навідні запитання, а повноти – вимога по можливості дослівно викладати показання допитуваного в
протоколі.