Форма державного устрою та його види

3. Форма державного устрою та
його види

Форма державного устрою – це елемент форми держави, що відображає спосіб територіального устрою держави, який визначає порядок взаємодії центральної, регіональної та місцевої влад.

Цей елемент характеризує: принципи поділу території держави на складові
частини; можливість врахування інтересів національних меншин шляхом надання території,
де вони проживають, певних прав щодо територіального самоврядування; відносини між
різними рівнями владних органів (центральних, регіональних, місцевих).

За формою устрою держави поділяють на прості й складні.

Простою або унітарною (від лат. Unitas – єдність) є держава, що характеризується цілковитою політичною єдністю,
частини якої є адміністративно-територіальними одиницями, що не володіють сувереними
правами (Болгарія, Україна, Франція, Італія, Фінляндія, Іспанія, Греція, Японія,
Китай та ін.). До основних ознак унітарної держави відносяться:

• єдина конституція;
• єдина система вищих органів державної влади – глава
  держави, уряд, парламент, юрисдикція яких розповсюджується на всю територію держави;
• єдине громадянство та єдина державна символіка;
• єдина система законодавства та єдина судова система;
• адміністративно-територіальні одиниці не можуть володіти
  будь-якою політичною самостійністю;
• в міжнародних відносинах виступає в однині.

Частини
унітарної держави мають різні назви: у Польщі – воєводства, В Англії – графства,
В Італії – провінції, В Україні – області.

Деякі унітарні держави (Великобританія, Грузія, Ізраїль, Португалія та ін.)
включають автономні утворення (адміністративні автономії). Такі держави називаються
децентралізованими унітарними державами або унітарними державами з елементами федералізму.
Вони відрізняються від централізованих унітарних держав, в яких на чолі місцевих
органів влади стоять призначені з центру посадові особи, що підкоряють собі місцеві
органи самоуправління. В децентралізованих унітарних державах місцеві органи влади
обираються населенням та володіють правом самостійно вирішувати більшість питань
місцевого життя. В них автономії мають внутрішнє самоуправління, як правило, в сфері
адміністративної діяльності. Вони можуть мати визначену самостійність і в сфері
законодавства. В такому випадку закони приймаються парламентом автономії в межах
своєї компетенції (головним чином в порядку делегування йому законодавчих повноважень
центральним законодавчим органом у випадках, передбачених конституцією).

До складних держав належать:

І. Федерація – це союзна держава, що складається з територій суб’єктів (складових держави), які мають обмежений суверенітет (США, Росія, Австрія, Індія, Австралія). Юридичними ознаками федерації є:

• наявність єдиної території, яка в політично-адміністративному
  відношенні не представляє собою єдиного цілого, а складається з територій – суб’єктів
  федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ;
• наявність загальної конституції федерації та конституцій
  її суб’єктів, тобто наділення суб’єктів федерації установчою владою;
• наявність системи законодавства всієї федерації та
  системи законодавства її суб’єктів, тобто наділення суб’єктів федерації в межах
  встановлених для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють тільки
  на території суб’єкта федерації та повинні відповідати союзному законодавству;
• наявність федерального двухпалатного парламенту та
  парламентів суб’єктів федерації, федерального уряду та самостійних органів управління
  суб’єктів федерації;
• наявність громадянства як всієї федерації, так і її
  суб’єктів; в ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН,Австрія);
• можливість суб’єктів федерації мати власну правову
  та судову системи (США);
• наявність загальнофедеральної податкової та грошової
  системи;
• суб’єкти федерації не володіють суверенітетом та не
  є суб’єктами міжнародного права, але в договорних міжнародних відносинах може виступати
  як федерація в цілому, так і кожний з її суб’єктів.

Федерації
різноманітні. Класифікувати їх можливо за різними підставами:

1. За способом створення:

1. Договірні – виникають на підставі договору, виникають, як правило, знизу.
2. Конституційні – установлюються шляхом прийняття конституції, виникають,
   як правило, зверху (Індія).
3. Договірно-конституційні
   – їх більшість (США, ФРН, Російська Федерація).

2. За способом взаємовідносин федерації та її суб’єктів:

1. На підставі союзу (США, ОАЕ, СРСР – в минулому).
2. На підставі автономії (Бельгія, Австрія, Індія).

3. За способом розподілу та здійснення владних повноважень:

1. Централізовані (Індія, Пакістан, Мексика).
2. Відносно централізовані (США, Австралія, ФРН).

4. За принципом переваги або поєднання національного
та територіального підходів:

1. Територіальний підхід (США, Індія, Мексика).
2. Національний підхід (В минулому Союзі, в чистому
   варианті зараз немає).
3. Поєднання національно-територіального та територіального
   підходів (Росія).

ІІ. Конфедерація – тимчасовий союз суверених держав, що об’єдналися для досягнення визначених цілей та сумісно здійснюючих ряд направлень державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, грошова-кредитна система) при збереженні в інших питаннях повної самостійності (через етап конфедерації пройшли США, Нідерланди, Швейцарія, остання конфедерація – Сенегамбія 1981-1989 рр., що об’єднує Сенегал і Гамбію). 

До основних ознак конфедерації відносяться:

• відсутність загальної для всієї конфедерації єдиної
  території та державних кордонів;
• відсутність загальних законодавчих органів та системи
  управління;
• відсутність загальних для всієї конфедерації конституції,
  системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;
• відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету
  та міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;
• наявність загального конфедеративного органу, що складається
  з делегатів суверених держав;
• рішення загальних конфедеративних органів, що приймається
  за принципом консенсусу; у випадку незгодності з ним членів конфедерації, не є обов’язковим
  та не тягне за собою ніяких санкцій (право відхилення);
• наявність права виходу із складу конфедерації у кожного
  з її суб’єктів.

Конфедерації
мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються, або еволюціонують у
федерацію.

ІІІ. Співдружність – особлива форма об’єднання держав (СНД, Британська співдружність націй, Європейська співдружність в Західній Європі). Це рідке, більш аморфне, ніж конфедерація, але ж організаційно оформлене об’єднання держав, що виступають в якості асоціованих учасників при збереженні ними повного суверенітету та незалежності. В основі співдружності, як і при конфедерації, знаходяться міждержавний договір, устав, декларація, інші юридичні акти. Цілі, які висуваються при створенні співдружності, можуть бути різноманітні – економічні, культурні та ін.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися
у конфедерацію і також у федерацію при наявності необхідних передумов, або, навпаки,
привести до дезінтеграції, роз’єднання.

ІV. Імперія – це складна держава, яка включає суверенну державу-метрополію і підвладні їй несуверенні держави – колонії. Ця форма державного устрою нині вже відійшла в історію (Римська імперія, Російська імперія).