Методологічні прийоми дослідженя конфліктів
7. Методологічні
прийоми дослідженя конфліктів
Дослідження конфлікту є неодмінною передумовою його розв’язання,
оскільки дає змогу пізнати його глибину, складність, позиції сторін. Ефективність
його забезпечує дотримання певних принципів:
– принцип розвитку – він акцентує на тому, що Конфлікт знаходиться у безперервному розвитку, має
власну динаміку;
– принцип загального
зв’язку – передбачає дослідження не окремих структурних елементів конфлікту,
а максимально можливих його зв’язків з іншими соціальними явищами;
– принцип єдності
теорії, практики та експерименту – передбачає чітку продуманість дій та належну
організацію їх виконання;
– принцип системного
підходу – вимагає аналізу конфліктів як складних об’єктів, що складаються з
ієрархічно пов’язаних підсистем та є підсистемами системи більш високого рівня;
– принцип об’єктивності– потребує мінімізації впливу особистих та групових інтересів, інших суб’єктивних
чинників;
– принцип особистісного
підходу – передбачає врахування конкретних особливостей індивідів як суб’єктів
конфліктів;
– принцип конкретно-історичного
підходу – підкреслює необхідність урахування в процесі вивчення конфлікту всіх
конкретних умов, у яких вони діють (місце, час, обставини тощо);
– принцип еволюції – зосереджує увагу на врахуванні головних закономірностей еволюції конкретних видів
конфліктів;
– діалектичний принцип – стосується внутрішнього джерела розвитку конфлікту (закон єдності та боротьби
протилежностей), засобів еволюції та динаміки конфліктів, орієнтують на пошук закономірностей
(закон переходу кількості в якість), дає змогу прогнозувати напрям розвитку конфліктів
(закон заперечення заперечення).
При дослідженні конфліктів здебільшого використовують
такі види аналізу:
1. Системно-структурний. Охоплює визначення просторово-часових
та змістових меж конфлікту, з’ясування максимальної кількості підструктур, елементів
та зв’язків між ними, встановлення їх ієрархії.
2. Системно-функціональний. Полягає у вивченні особливостей
зовнішніх проявів конфліктів у соціумі.
3. Системно-генетичний. Суть його у розкритті
обумовленості конфлікту факторами макро- та мікросередовища, визначенні ієрархії
причин, що його породжують.
4. Системно-інформаційний. Охоплює вивчення ролі
інформації та її функцій у зародженні, розвитку та завершенні конфлікту, дослідження
закономірностей інформаційного обміну між його підструктурами.
5. Системно-ситуаційний. Як одиниця аналізу використовується
конфліктна ситуація, яка має систему змістових, часових та просторових характеристик.
Вона є найменшим цілісним елементом конфлікту, що зберігає всі його риси.
Універсальна понятійна схема опису конфлікту охоплює такі
понятійно-категоріальні групи: сутність, типологія, структура, функції, еволюція,
генезис, динаміка інформація в конфлікті, попередження, завершення дослідження
та діагностика. Основними етапами практичного вивчення конфліктів є складання програми,
визначення конкретного об’єкта вивчення, розробка методики аналізу, пілотажне дослідження,
коригування програми і методик, збір первинної інформації, якісна та кількісна
обробка даних, аналіз та інтерпретація отриманих результатів, формулювання висновків,
прогнозів та рекомендацій.
Отже, конфлікт є складним соціальним феноменом, який
постійно супроводжує життєдіяльність суспільства та потребує теоретичного і практичного
вивчення з метою управління ним на всіх стадіях його функціонування, особливо у
періоди кризи суспільства, трансформації його систем.