Правові наслідки засудження особи за межами України

(стаття 9 Кримінального кодексу України (КК України))

Вирок суду іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець або особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України. Рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання.

Таким чином, положення ст. 9 «Правові наслідки засудження особи за межами України» КК України застосовуються до таких осіб:

Øгромадян України;

Øіноземців;

Øосіб без громадянства;

Øі щодо яких обвинувальний вирок, винесений судом іноземної держави, набув чинності.

Відповідно до Законів України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI:

Øгромадянин України особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; 

Øіноземець особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; 

Øособа без громадянства особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.

У Законі України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III визначено, що громадянами України є:

• усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
• особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (1636-12) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
• особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
• особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Слід вказати, що визначено сукупність умов, за яких правові наслідки вироку суду іноземної держави можуть бути враховані в Україні: 

Øособою раніше вчинено злочин за межами України; 

Øза цей злочин вона засуджена судом іноземної держави; 

Øця особа вчинила новий злочин на території України.

Відповідно до ст. 88 «Правові наслідки судимості» КК України, особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами України. Особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, злочинність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості. Особи, які були реабілітовані, визнаються такими, що не мають судимості.

Судом іноземної держави є орган, що здійснює судову владу в іншій, крім України, суверенній державі згідно з її законодавством.

Вирок суду це рішення суду першої інстанції про винність чи невинність відданої до суду особи. Вирок також встановлює міру покарання винному та визначає інші правові наслідки визнання особи винною.

Згідно з Європейською конвенцією про міжнародну дійсність кримінальних вироків, вирок означає встановлення санкції, тобто «будь-якого покарання чи іншого заходу, застосованого до особи у зв’язку із вчиненим нею злочином судом Договірної Сторони у кримінальній справі чи в «ordonance penale». При цьому під останнім розуміється «постанова у кримінальній справі» будь-яке з рішень, винесених в іншій Договірній Державі та перелічених у Додатку III до цієї Конвенції». Проте відповідно до Закону України «Про ратифікацію Європейської конвенції про міжнародну дійсність кримінальних вироків», Україна відмовлятиме у виконанні, зокрема: 

• санкції за діяння, яку згідно із законодавством України за вчинення відповідного діяння призначає лише адміністративний орган; 
• санкцій, винесених за відсутності підсудного, а «ordonances penales» Україна виконуватиме та визнаватиме за умови їх постановлення лише судовими органами.

Згідно з ч. 2 ст. 9 «Правові наслідки засудження особи за межами України» КК України рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при: 

Øкваліфікації нового злочину; 

Øпризначенні покарання; 

Øзвільненні від кримінальної відповідальності; 

Øзвільненні від покарання.

Відповідно до ст. 34 «Рецидив злочинів» КК України, рецидивом злочинів визнається вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин.

Щодо невідбутого покарання, то згідно ст. 71 «Призначення покарання за сукупністю вироків» КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив новий злочин, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком. При складанні покарань за сукупністю вироків загальний строк покарання не може перевищувати максимального строку, встановленого для даного виду покарання в Загальній частині цього Кодексу. При складанні покарань у виді позбавлення волі загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, не повинен перевищувати п’ятнадцяти років, а у випадку, якщо хоча б один із злочинів є особливо тяжким, загальний строк позбавлення волі може бути більшим п’ятнадцяти років, але не повинен перевищувати двадцяти п’яти років. При складанні покарань у виді довічного позбавлення волі та будь-яких менш суворих покарань загальний строк покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків, визначається шляхом поглинення менш суворих покарань довічним позбавленням волі. Призначене хоча б за одним із вироків додаткове покарання або невідбута його частина за попереднім вироком підлягає приєднанню до основного покарання, остаточно призначеного за сукупністю вироків. Якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив два або більше злочинів, суд призначає покарання за ці нові злочини за правилами, передбаченими у статті 70 «Призначення покарання за сукупністю злочинів» КК України, а потім до остаточного покарання, призначеного за сукупністю злочинів, повністю чи частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком у вищезазначених межах.

Керуючись ст. 82 «Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким» КК України, особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання може бути замінена судом більш м’яким покаранням. У цих випадках більш м’яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині КК України для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком. У разі заміни невідбутої частини основного покарання більш м’яким засудженого може бути звільнено також і від додаткового покарання у виді позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю. Заміна невідбутої частини покарання більш м’яким може бути застосована, якщо засуджений став на шлях виправлення. Якщо особа, відбуваючи більш м’яке покарання, вчинить новий злочин, суд до покарання за знову вчинений злочин приєднує невідбуту частину більш м’якого покарання за правилами, передбаченими у статтях 71 «Призначення покарання за сукупністю вироків» і 72 «Правила складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення» КК України.

Інші правові наслідки — до них належать повторність і сукупність злочинів, вид і розмір призначеного покарання, зобов’язання при умовно-достроковому звільненні, зобов’язання відшкодувати заподіяну в результаті злочину матеріальну шкоду тощо.

Кваліфікація злочину — це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між ознаками скоєного діяння й ознаками злочину, передбаченого кримінально-правовою нормою в законі про кримінальну відповідальність. Така відповідальність встановлюється на підставі складу злочину.

Відповідно до ст. 65 «Загальні засади призначення покарання» КК України, суд призначає покарання: у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 «Штраф» КК України; відповідно до положень Загальної частини КК України; враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Призначення покарання регулюється ст. ст. 65-73 «Розділу XI. Призначення покарання» КК України.

Відповідно до ст. 44 «Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності» КК України, особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України. Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК України, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом. Звільнення від кримінальної відповідальності регулюється ст. ст. 44-49 «Розділу IX. Звільнення від кримінальної відповідальності» КК України.

Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м’яким, а також пом’якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом’якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених КК України. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання. Звільнення від покарання регулюється ст. ст. 74-87 «Розділу XII. Звільнення від покарання та його відбування» КК України.

Варто зазначити, що врахування вироку суду іноземної держави є правом суду України або іншого відповідного органу, а не обов’язком. Таке врахування можливе як відносно осіб, що повністю або частково відбули призначене їм покарання, так і тих, які покарання не відбули. Застосування положень ст. 9 «Правові наслідки засудження особи за межами України» КК України може бути обмежене дією міжнародного договору, учасником якого є Україна. Зокрема, при ратифікації Законом України від 3 березня 1998 р. Протоколу до Мінської «Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» (укладена державами – членами СНД 22 січня 1993 р. та ратифікована Законом України від 10 листопада 1994 р.), що був підписаний 29 березня 1997 р., було зроблено застереження щодо нової ст. 76¹ Конвенції «Визначення вироків»: «Україна не приймає на себе зобов’язання визнавати і враховувати вироки, винесені судами договірних сторін, при вирішенні питань про визнання особи особливо небезпечним рецидивістом, про встановлення факту вчинення злочину повторно і порушення обов’язків, пов’язаних з умовним засудженням, відстрочкою виконання вироку або умовно-достроковим звільненням». Спираючись на це застереження, суди України при вирішенні питань, зазначених у ньому, не враховують вироки, постановлені судами держав СНД. Також окремих актах міжнародного законодавства містяться положення щодо необхідності врахування національними судами тих чи інших правових наслідків засудження особи за межами країни. Так, Рамкова конвенція Організації Об’єднаних Націй проти організованої злочинності рекомендувала державам-учасницям вжити законодавчих заходів для визнання попередніх судимостей за кордоном за злочини, зазначені у цій Конвенції, «з метою встановлення злочинної кар’єри припустимого злочинця». Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків визначає порядок і умови виконання європейських судових рішень у кримінальних справах, зокрема санкцій, що включають: ув’язнення, штраф, конфіскацію, позбавлення прав. Особа, щодо якої було винесено європейське судове рішення у кримінальній справі, не може за ту саму дію переслідуватися, бути покараною чи підлягати виконанню санкції в іншій державі, якщо вона: 

• виправдана; 
• повністю відбула чи відбуває покарання; 
• піддана помилуванню чи амністії; 
• не може відбувати покарання за давністю часу; 
• засуджена без призначення санкції.