Принципи чинності закону України про кримінальну відповідальність
(Вступ до кримінального права)
Притягнення до кримінально-правової відповідальності певними державними органами в Україні здійснюється на основі кількох принципів, зокрема:
Øтериторіального (ч. 1 ст. 6 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України» КК України – «Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України»);
Øгромадянства (ч. 1 ст. 7 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України» КК України – «Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України»);
Øкосмополітичного (універсального) (ст. 8 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України» КК України – «Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за цим Кодексом у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені цим Кодексом тяжкі або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України»);
Øреального (ст. 8 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених іноземцями або особами без громадянства за межами України» КК України).
Перші два принципи чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі є основними.
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ ПРИНЦИП
Територіальний принцип випливає із суверенітету держави, влада якої поширюється на всю її територію.
Особами, які вчинили злочин на території України, можуть бути:
Øгромадяни України;
Øіноземці (за винятком дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не є підсудні у кримінальних справах судам України);
Øособи без громадянства.
Відповідно до Законів України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III, «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI:
Øгромадянин України особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;
Øіноземець особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;
Øособа без громадянства особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Відповідно до ст. 2 Конституції України її суверенітет поширюється на всю територію, що належить державі, яка здійснює у своїх межах повні й виключні повноваження, передбачені законодавством, зокрема примус, тобто встановлення та підтримання правопорядку, включаючи на своїй території діяльність публічної влади іншої держави. Керуючись Законом України «Про державний кордон України» від 04.11.1991 № 1777-XII, державний кордон України є лінія і вертикальна поверхня, що проходить по цій лінії, які визначають межі території України суші, вод, надр, повітряного простору.
До поняття «територія України» слід відносити:
Øсушу, моря, річки, озера та інші водойми, надра землі в межах кордону України, а також повітряний простір над сушею і водним простором, у тому числі і над територіальним морем. Відповідно до ст. 5 вищезазначеного Закону, до територіального моря України належать прибережні морські води шириною 12 морських миль, відлічуваних від лінії найбільшого відпливу як на материку, так і на островах, що належать Україні, або від прямих вихідних ліній, які з’єднують відповідні точки. Географічні координати цих точок затверджуються в порядку, який встановлюється Кабінетом Міністрів України. В окремих випадках інша ширина територіального моря України може встановлюватись міжнародними договорами України, а при відсутності договорів — відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права;
Øвійськові кораблі, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі, в територіальному морі або портах інших держав;
Øневійськові судна, приписані до портів на території України, що знаходяться під прапором України у відкритому морі;
Øіноземні невійськові судна, що знаходяться в територіальному морі чи порту України. Згідно з п. 5 ст. 28 вищезазначеного Закону, у територіальному морі і внутрішніх водах України органи Державної прикордонної служби України при виконанні покладених на них завдань щодо іноземних і українських невійськових суден мають право знімати з судна і затримувати осіб, які вчинили злочин і підлягають кримінальній відповідальності за законодавством України, передавати цих осіб органам досудового розслідування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України;
Øвійськові повітряні судна України, приписані до аеропортів на її території, які під розпізнавальним знаком України знаходяться у відкритому повітряному просторі, в повітряному просторі чи на аеродромі іншої держави;
Øневійськові повітряні судна України, які приписані до аеропортів на її території і знаходяться поза межами держави у відкритому повітряному просторі під розпізнавальним знаком України.
Також виділяють об’єкти, які не є територією України, але на які при певних умовах, передбачених нормами міжнародного права та законодавством України, поширюються юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України. Це:
Øконтинентальний шельф — поверхня і надра морського дна підводних районів, що примикають до узбережжя чи до островів України і знаходяться поза зоною територіального моря до глибини 200 м або за цими межами до такого місця, де глибина покриваючих вод дозволяє розробку природних багатств цих районів. Поверхня і надра морського дна впадин, що розташовані в суцільному масиві континентального шельфу України, незалежно від глибини, є частиною континентального шельфу України. Важливо при цьому зазначити, що дія закону про кримінальну відповідальність у просторі стосується тільки випадків учинення злочинів, пов’язаних з розвідкою континентального шельфу, розробкою його мінеральних і живих ресурсів, провадженням бурових робіт, спорудженням, експлуатацією і використанням штучних островів, установок і споруд, здійсненням морських наукових досліджень, захистом і збереженням морської сфери; прокладкою і експлуатацією підводних кабелів і трубопроводів (Конвенція ООН з морського права 1982 року). Разом з тим юрисдикція і сфера застосування кримінального законодавства України не поширюються на води, що покривають континентальний шельф і повітряний простір над ним, режим яких регулюється міжнародним правом;
Øвиключна (морська) економічна зона України — це морські райони, зовні прилеглі до територіального моря України, включаючи райони навколо островів, що їй належать. Її ширина становить до 200 морських миль, відлічених від тих самих вихідних ліній, що і територіальне море України. Дія закону про кримінальну відповідальність у просторі поширюється на випадки вчинення в межах зони злочинів, пов’язаних з порушенням правил: ведення рибного промислу, ведення наукових досліджень, проведення робіт і спорудження штучних островів, установок, споруд і встановлення зон безпеки навколо них, запобігання забрудненню морського середовища та ін. Суверенні права та юрисдикція України щодо морського дна виключної (морської) економічної зони і його надр реалізуються відповідно до законодавства України про континентальний шельф та Кодексу України про надра (ст. 2, 4 Закону України «Про виключну (морську) економічну зону України» від 16.05.1995 № 162/95-ВР).
Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено або припинено на території України, незалежно від того, де особу було віддано до суду в зв’язку з його вчиненням. Зазначене положення охоплює як випадки вчинення всього діяння на території України, так і випадки вчинення діяння як на території України, так і на території інших держав. Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його, наприклад, було почато за кордоном, а припинено чи закінчено на території України або, навпаки, розпочато в Україні, а припинено чи закінчено на території іншої держави. Злочин вважається вчиненим також на території України, якщо він підготовлений за її межами, а дії, що його утворюють, початі або вчинені на її території, або якщо суспільне небезпечне діяння було почато чи вчинено поза межами України, а закінчено чи суспільне небезпечні наслідки настали на території України. Однак практично будь-яка із держав, на території якої була вчинена певна частина злочинних дій, може застосовувати щодо особи, яка вчинила злочин, свої кримінальні закони, якщо відповідальність за такі злочини в них передбачена.
Таким чином, злочин (у формі готування, замаху, виконання, підбурювання, пособництва, організаційної діяльності) визнається вчиненим на території України у випадках:
Øколи він розпочатий і закінчений на території України;
Øколи він розпочатий за межами України, а дії, що утворюють його, вчинені на території України. (наприклад, якщо особа за межами України придбала обладнання для виготовлення підроблених білетів Національного банку України, а надрукувала їх на території України, то місцем вчинення цього злочину треба вважати територію України);
Øколи виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України;
Øколи суспільно небезпечні дії були розпочаті або вчинені за межами України, а закінчені або злочинний наслідок настав на території України (наприклад, постріл було зроблено з території Молдови, а смертельне поранення особи сталося на території України).
Злочин визнається вчиненим на території України, якщо його виконавець або хоча б один із співучасників діяв на території України. Тому відповідно до ст. 27 «Види співучасників» КК України, злочин належить вважати вчиненим на території України, якщо організаційна діяльність, підбурювання, пособництво були здійснені за кордоном, а виконавець діяв на території України, а також у протилежних випадках, коли той чи інший співучасник діяв в Україні, а виконавець злочину — за кордоном. Так, виконавцем (співвиконавцем) є особа, яка у співучасті з іншими суб’єктами злочину безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєне, вчинила злочин, передбачений КК України; організатором є особа, яка організувала вчинення злочину (злочинів) або керувала його (їх) підготовкою чи вчиненням. Організатором також є особа, яка утворила організовану групу чи злочинну організацію або керувала нею, або особа, яка забезпечувала фінансування чи організовувала приховування злочинної діяльності організованої групи або злочинної організації; підбурювачем є особа, яка умовлянням, підкупом, погрозою, примусом або іншим чином схилила іншого співучасника до вчинення злочину; пособником є особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також особа, яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину чи предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети, або іншим чином сприяти приховуванню злочину.
Конституція України в ч. 1 ст. 9 вказує, що чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Юрисдикція української держави щодо вирішення питання про злочинність і караність діянь, вчинених на її території, може зазнавати часткових обмежень на підставі норм міжнародного права:
ØЄвропейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах 1972 р;
ØКонвенції про передачу засуджених осіб 1983 р.;
ØЄвропейської конвенції про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими правопорушниками 1964 р.
Або ж навпаки, доповнюватися ще й делегованими повноваженнями договірних держав щодо паралельного застосування їхнього законодавства в іноземній державі (в Україні), тобто може ґрунтуватися на одночасному застосуванні національного (українського) та іноземного законодавства (Мінська конвенція країн СНД «Про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах» від 22.01.1993 р.). Відповідні повноваження в аналогічних випадках делегує також українська держава іншим договірним державам.
Вирішення питання про злочинність і караність діяння, вчиненого на території України іноземним громадянином або особою без громадянства, яка проживає в іншій державі, у певних випадках може відбуватися відповідно до їх національного законодавства, якщо Україна передасть відповідній договірній державі повноваження кримінального переслідування таких осіб (так звана передача кримінального провадження). Передача кримінального провадження передбачена Європейською конвенцією про передачу провадження у кримінальних справах від 15 травня 1972 р.
Відповідно до міжнародних договорів і законодавства України іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, виключені з-під юрисдикції судових властей України (ч. 4 ст. 6 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених на території України» КК України).
Наведемо такі приклади міжнародних норм права:
ØВіденська конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р.;
ØВіденська конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р.;
ØКонвенція про привілеї та імунітети Об’єднаних Націй від 13 лютого 1946 р.
Øінші міжнародні договори, в яких бере участь Україна.
Наведемо такі приклади національного законодавства:
ØЗакон України «Про міжнародні договори України» від 29.06.2004 № 1906-IV;
ØУказ Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10.06.1993 № 198/93;
Øта інші нормативно-правові акти України надають дипломатичного імунітету і виключають з-під кримінальної юрисдикції України дипломатичних представників іноземних держав і певне коло інших іноземних громадян або частково, на засадах взаємності, обмежують кримінальну юрисдикцію щодо консульських працівників, та інших осіб.
Повним дипломатичним імунітетом відповідно до Указу Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10.06.1993 № 198/93 користуються:
Øглава дипломатичного представництва в Україні (посол, посланник, повірений у справах);
Øчлени дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, які мають дипломатичний ранг (радники, торгові представники, військові аташе, перші, другі і треті секретарі, заступники торгових представників, помічники військових аташе);
Øчлени сімей усіх зазначених осіб, які проживають разом з ними і не є громадянами України;
Øглава дипломатичного представництва і члени дипломатичного персоналу, члени їх сімей «користуються особистою недоторканністю і не можуть бути заарештовані або затримані».
Імунітети для членів дипломатичного персоналу дипломатичного представництва, передбачені вищезазначеним Указом, поширюються на представників іноземних держав, на членів парламентських і урядових делегацій іноземних держав, які прибувають в Україну для участі в міжнародних переговорах, міжнародних конференціях і нарадах або з іншими офіційними дорученнями, а також на членів їх сімей, які їх супроводжують і не є громадянами України.
Обмеженим дипломатичним імунітетом відповідно до Указу Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10.06.1993 № 198/93 користуються:
Øдипломатичні кур’єри;
Øчлени адміністративно-технічного і обслуговуючого персоналу дипломатичних представництв;
Øчлени дипломатичного персоналу іноземних держав у інших країнах, які прямують транзитом через територію України;
Øпрацівники консульських установ, до яких відносяться консульські посадові особи (генеральний консул, консул, віце-консул, консульський агент);
Øконсульські службовці, які здійснюють адміністративно-технічне обслуговування консульської установи;
Øпрацівники обслуговуючого персоналу консульської установи;
Øінші особи.
Згідно з абз. 2, 4, 5 п. 10, пп. 15, 16 вищезазначеного Указу, дипломатичний кур’єр користується при виконанні обов’язків особистою недоторканністю і не може бути заарештований або затриманий. Це положення застосовується також щодо тимчасових дипломатичних кур’єрів, призначених для разового перевезення дипломатичної пошти. Імунітети, що надаються останнім, припиняються з моменту доставки ними дипломатичної пошти за призначенням. Члени адміністративно-технічного персоналу і члени сімей, які проживають разом з ними, якщо вони не є громадянами України або не проживають в ній постійно, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції у такому ж обсязі, як і члени дипломатичного персоналу. Члени обслуговуючого персоналу, які не є громадянами України або не проживають в Україні постійно, користуються імунітетом від кримінальної юрисдикції лише щодо дій, вчинених ними при виконанні службових обов’язків (п. 3 ст. 37, ст. 38 «Віденської конвенції про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 р.).
Варто наголосити на тому, що питання про кримінальну відповідальність осіб, які мають дипломатичний імунітет і вчинили злочини на території України, вирішується дипломатичним шляхом. На цих осіб кримінальна юрисдикція України відповідно до абз. 3 ст. 13 Указу Президента України «Про Положення про дипломатичні представництва та консульські установи іноземних держав в Україні» від 10 червня 1993 р. поширюється лише у разі згоди на це акредитуючої держави, яку вона згідно зі ст. 32 «Віденської конвенції про дипломатичні зносини» від 18 квітня 1961 р., визначає позбавленням певної особи дипломатичного імунітету від кримінальної юрисдикції держави перебування.
ПРИНЦИП ГРОМАДЯНСТВА
Відповідно до принципу громадянства особи підлягають відповідальності за вчинене за кордоном суспільне небезпечне діяння лише за умови, що таке діяння визнається злочином за законодавством України. Притягнення особи до кримінальної відповідальності за злочин, що вчинений за межами України, потребує точного встановлення, що ця особа на час вчинення дії або бездіяльності, передбаченої статтею Особливої частини КК України, була:
Øгромадянином України;
Øособою без громадянства, що постійно проживає в Україні.
У Законі України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III визначено, що громадянами України є:
- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
- особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (1636-12) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
- особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
Вищезазначені особи у п. 1 є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р., а у п. 3 — з моменту внесення відмітки про громадянство України
Підстави такої відповідальності відображають зумовлений громадянством України постійний правовий зв’язок особи з державою у формі їх взаємних прав та обов’язків. Зокрема, громадяни України згідно з Конституцією України зобов’язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, а держава зобов’язана відповідати перед людиною за свою діяльність. Держава також гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Згідно з ч. 1 ст. 7 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України» КК України, громадянин України несе відповідальність на Батьківщині за вчинене за кордоном діяння лише за умови, що воно визнається злочинним даним КК України законом іноземної держави або лише даним КК України , якщо воно посягало на інтереси правопорядку України. Якщо діяння не посягало на інтереси іноземного правопорядку і реально не завдало і не могло завдати шкоди інтересам українського правопорядку, то воно є малозначним діянням (ч. 2 ст. 11 «Поняття злочину» КК України). Згідно з діючим законодавством на таких само підставах за дані діяння несуть відповідальність і «особи без громадянства, які постійно перебувають в Україні», тобто особи, які не мають доказів належності до громадянства жодної держави і постійно проживають в Україні.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Конституції України, іноземці і особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов’язки, як і громадяни України, — за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. З цих осіб ст. 7 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України» КК України має на увазі осіб без громадянства, що постійно проживають в Україні на підставі українських документів — посвідки на постійне проживання. Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, іноземець особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; особа без громадянства особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином. При цьому злочинність і караність діяння, вчиненого за кордоном громадянами України, а також особами без громадянства, що постійно проживають в Україні, визначаються за українськими законами незалежно від того, чи визнається таке діяння злочином у тій країні, де воно було вчинене.
Якщо громадяни України і особи без громадянства, які постійно в ній проживають, за вчинений в іншій державі злочин зазнали там же покарання, то згідно з ч. 2 ст. 7 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України» КК України вони, у разі їх повернення в Україну, вдруге не можуть бути притягнуті до кримінальної відповідальності за цей же злочин. Це нормативне положення введено до КК України. відповідно до ч. 1 ст. 61 Конституції України, де зазначено: «Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення» та п. 7 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р., де зазначено, що «ніхто не повинен бути вдруге засуджений чи покараний за злочин, за який він уже був остаточно засуджений або виправданий відповідно до закону» (правовий принцип «non bis in idem» (одна дія двічі не карається)). Особами, які зазнали покарання, у ч. 2 ст. 7 «Чинність закону про кримінальну відповідальність щодо злочинів, вчинених громадянами України або особами без громадянства за межами України» КК України вважаються особи, які відповідним судом іноземної держави були засуджені з призначенням їм кримінального покарання за суспільно небезпечне винне діяння, яке за законодавством України також кваліфікується як злочин. Не має значення, де було вчинене таке діяння: на території України чи за її межами.
Проте засудження за межами України її громадянина або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні, у разі вчинення ними на території України нового злочину може мати для них певні правові наслідки. За ч. 2 ст. 9 «Правові наслідки засудження особи за межами України» КК України рецидив злочинів, невідбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання. Це положення поширюється також на іноземців та осіб без громадянства, які постійно не проживають в Україні, у разі вчинення ними злочину на території України.
КОСМОПОЛІТИЧНИЙ (УНІВЕРСАЛЬНИЙ) ТА РЕАЛЬНИЙ ПРИНЦИПИ
Космополітичний (універсальний) та реальний принципи передбачають поширення чинності кримінального законодавства України на суспільно небезпечні діяння, вчинені за межами України іноземцями або особами без громадянства, що не проживають постійно в Україні.
Космополітичний (універсальний) принцип базується на міжнародно-правових зобов’язаннях України у сфері боротьби із злочинністю. Він полягає в тому, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК України у випадках, передбачених чинними міжнародними договорами, учасником яких є Україна та на підставі яких до КК України внесено відповідні норми, що передбачають кримінальну відповідальність за такі злочини. Згідно Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, іноземець особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав;особа без громадянства особа, яку жодна держава відповідно до свого законодавства не вважає своїм громадянином.
Особлива частина КК України містить низку статей які дозволяють порушувати питання про видачу осіб, які вчинили на території іншої держави злочини проти інтересів України:
- у статті 284 «Ненадання допомоги судну та особам, що зазнали лиха» КК України закріплені положення Брюссельської конвенції «Про зіткнення суден на морі і про надання допомоги на морі» від 23 вересня 1910 р.;
- у статті 447 «Найманство» була введена до кримінального законодавства України відповідно до «Міжнародної конвенції про боротьбу з вербуванням, використанням, фінансуванням і навчанням найманців»від 4 грудня 1989 р.
На підставі космополітичного (універсального) принципу ці норми КК України можуть застосовуватися в межах положень, що відповідають міжнародним угодам, до іноземців і осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні і вчинили злочини за її межами.
Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за її КК України також у випадках, якщо вони вчинили передбачені КК України
- тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України;
- особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України або інтересів України.
Це положення відбиває реальний принцип чинності закону про кримінальну відповідальність у просторі. Цей принцип засновується на загальновизнаних нормах і принципах міжнародного права, сутність яких полягає в тому, що будь-яка держава має право карати діяння, які вчинені іноземцями за межами її території і порушують її кримінальні закони, якщо ці діяння посягають на основні права і свободи її громадян або ставлять під загрозу інтереси держави, наприклад:
- за ст. 115 «Умисне вбивство» КК України − у разі вбивства громадянина України на території іншої держави
- за ч. 2 ст. 258 «Терористичний акт» КК України – за вчинення поза межами України терористичного акту за попередньою змовою групою осіб з метою провокації воєнного конфлікту між Україною та іншою державою.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 12 «Класифікація злочинів» КК України, тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років; особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі. Уведення реального принципу до кримінального законодавства України є однією з форм реалізації конституційного положення ч. 3 ст. 25 Конституції України, яке зобов’язує державу гарантувати піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами.
Поняття «злочин проти прав і свобод громадян України або інтересів України» є оціночним і має визначатися з урахуванням усіх конкретних обставин справи. Проте основним критерієм віднесення злочинів до цієї категорії є загальний, родовий і безпосередній об’єкти, а при визначенні злочинів проти прав і свобод громадян України також наявність відповідного потерпілого.
Зокрема, злочинами проти прав і свобод громадян України слід визнавати передбачені КК України злочини проти життя та здоров’я особи, проти волі, честі та гідності особи, проти статевої свободи та статевої недоторканності особи, а також деякі злочини проти конституційних, трудових та інших особистих прав громадян, проти власності та деякі інші. Так, злочинами проти інтересів України можуть бути визнані злочини проти основ національної безпеки України, певні злочини проти громадської безпеки, у сфері охорони державної таємниці, недоторканності державних кордонів, забезпечення призову та мобілізації, проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян та злочини проти журналістів, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку. Відповідно до абз. 2 п. 3 Рішення Коснтитуційного Суду України від 8 квітня 1999 р. № 3-рп/99 «у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді)», для вирішення справи суттєвим вбачається з’ясування поняття «інтереси держави». У процесі дослідження встановлено, що державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб’єктів права власності та господарювання тощо.
Застосування космополітичного (універсального) принципу, як і реального, до іноземців та осіб без громадянства, які не проживають постійно в Україні, можливе за умови, якщо такі особи не були засуджені в іноземній державі і притягаються до кримінальної відповідальності на території України.
Слід зазначити, що іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, також підлягають в Україні відповідальності згідно з КК України, якщо:
Øвони за межами України вчинили у співучасті із службовими особами, які є громадянами України. При цьому відповідно до ст. 26 «Поняття співучасті» КК України співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Керуючись ч. 3, 4 ст. 18 «Суб’єкт злочину» КК України, службовими особами є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також постійно чи тимчасово обіймають в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною службовою особою підприємства, установи, організації, судом або законом; службовими особами також визнаються посадові особи іноземних держав (особи, які обіймають посади в законодавчому, виконавчому або судовому органі іноземної держави, у тому числі присяжні засідателі, інші особи, які здійснюють функції держави для іноземної держави, зокрема для державного органу або державного підприємства), іноземні третейські судді, особи, уповноважені вирішувати цивільні, комерційні або трудові спори в іноземних державах у порядку, альтернативному судовому, посадові особи міжнародних організацій (працівники міжнародної організації чи будь-які інші особи, уповноважені такою організацією діяти від її імені), а також члени міжнародних парламентських асамблей, учасником яких є Україна, та судді і посадові особи міжнародних судів., примітки до ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем» КК України, службовими особами у статтях 364 «Зловживання владою або службовим становищем», 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», 368-2 «Незаконне збагачення», 369 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі» КК України є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом. У Законі України «Про громадянство України» від 18.01.2001 № 2235-III визначено, що громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (1636-12) (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України; особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. Вищезазначені особи у п. 1 є громадянами України з 24 серпня 1991 р., зазначені у п. 2, — з 13 листопада 1991 р., а у п. 3 — з моменту внесення відмітки про громадянство України
Øбудь-який із злочинів, передбачених у статтях 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», 369 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі» і 369-2 «Зловживання впливом» КК України
- якщо вони пропонували, обіцяли, надали неправомірну вигоду таким службовим особам, або прийняли пропозицію, обіцянку неправомірної вигоди чи одержали від них таку вигоду. Відповідно до примітки ст. 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації» КК України, під пропозицією у статтях 354 «Підкуп працівника підприємства, установи чи організації», 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», 369 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі», 369-2 «Зловживання впливом», 369-3 «Протиправний вплив на результати офіційних спортивних змагань», 370 «Провокація» КК України слід розуміти висловлення працівнику підприємства, установи чи організації, особі, яка надає публічні послуги, або службовій особі наміру про надання неправомірної вигоди, а під обіцянкою висловлення такого наміру з повідомленням про час, місце, спосіб надання неправомірної вигоди. Згідно ст. 364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми» КК України, у статтях 364 «Зловживання владою або службовим становищем», 364-1 «Зловживання повноваженнями службовою особою юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», 365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги», 368 «Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою», 368-3 «Підкуп службової особи юридичної особи приватного права незалежно від організаційно-правової форми», 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послуги», 369 «Пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі», 369-2 «Зловживання впливом», 370 «Провокація підкупу» КК України під неправомірною вигодою слід розуміти грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, будь-які інші вигоди нематеріального чи негрошового характеру, які пропонують, обіцяють, надають або одержують без законних на те підстав.