Поняття злочину

• передбачене КК України суспільно небезпечне;
• винне; 
• діяння (дія або бездіяльність);
• вчинене суб’єктом злочину. 

Злочин, як і будь-яке інше правопорушення, є вчинком людини. Поняття злочину в кримінальному законі є універсальною і фундаментальною категорією: воно лежить в основі змісту всіх кримінально-правових норм і інститутів як Загальної, так і Особливої частини КК України і дозволяє відмежувати злочин від інших правопорушень. Поняття злочину не може бути незмінним: воно завжди має відповідати конкретному етапу розвитку суспільства, потребам та інтересам, притаманним саме цьому етапу. Це дозволяє зробити два висновки:

• поняття злочину залежить від соціально-економічних відносин, що існують на певному етапі розвитку суспільства, і тому є історично мінливим;
• визнання законом певної поведінки людини злочином (криміналізація діяння) чи вилучення її з кола злочинних (декриміналізація діяння) є безперервним процесом оцінки відповідності чи невідповідності цієї поведінки суспільному розвитку.

Залежно від того, чому надавалось більше значення соціальній чи правовій характеристиці злочину, можна виділити три визначення цього поняття: формальне, матеріальне і формально-матеріальне.

Формальне визначення відображає юридичну природу, юридичні ознаки злочину: злочином визнається таке діяння, що передбачається законом як кримінальне каране (злочинне те, що карано, або злочинним є те, що передбачено кримінальним законом).

Матеріальне визначення виділяє лише соціальну сутність злочину, суперечність його певним соціальним цінностям (злочин суспільно небезпечне діяння).

Формально-матеріальне визначення поєднує соціальну та юридичну характеристику злочину (злочин суспільне небезпечне і передбачене кримінальним законом діяння).

КК України дає загальне визначення поняття злочину, яке містить у собі сукупність ознак, обов’язкових для будь-якого конкретного злочину. Такими ознаками є: суспільна небезпечність діяння, передбаченність його КК України, винність та вчинення його суб’єктом злочину. Закон не називає окремо таку ознаку, як караність діяння, але обов’язковість її випливає з передбаченності діяння КК України: якщо діяння передбачене КК України як злочин, то за нього обов’язково в КК України передбачене і певне покарання (ч. 2 ст. 1 «Завдання Кримінального кодексу України», ч. 2 ст. 4 «Чинність закону про кримінальну відповідальність у часі» КК України та ін.).

Перше, що підкреслюється в цьому визначенні, це характеристика злочину як діяння: дії (активної поведінки), або ж бездіяльності (пасивної поведінки). Критерієм розподілу виступає фізична ознака: дія – це активна поведінка (в основі якої лежить певний рух людини); бездіяльність – пасивна поведінка (відсутність руху), яка виявляється в тому, що особа не виконує певних дій, які вона повинна і могла виконати. Юридичний обов’язок особи діяти випливає із закону, іншого нормативного акта, з посади, яку займає особа, з попередньої її поведінки тощо. Можливість особи діяти встановлюється відповідно до конкретних обставин справи та характеристики особи. Відсутність хоча б однієї з цих умов (або обов’язку, або можливості діяти) виключає злочинну бездіяльність. Обов’язковість діяння як ознака злочину означає, що думки, погляди, переконання, які не знайшли свого втілення у конкретній дії чи бездіяльності, навіть якщо вони суперечать інтересам суспільства, не можуть визнаватися злочином. Це має принципове значення: злочин як свідомий вольовий вчинок людини має бути виражений у конкретній дії або бездіяльності. Думки, погляди, переконання, що не дістали вираження в актах дії або бездіяльності, як би вони не суперечили інтересам суспільства, злочином визнаватися не можуть. 

Діяння (дія або бездіяльність) як ознака злочину повинне виявляти свідомість і волю суб’єкта, що його вчинює. Тому, якщо свідомість або воля суб’єкта виключаються чи пригнічуються певними об’єктивними чи суб’єктивними факторами, діянняне може бути визнано злочином. До таких обставин належать, наприклад, нездоланна (непереборна) сила, тобто такі об’єктивні та суб’єктивні обставини, які виключають можливість особи діяти за своєю волею (стихійні лиха, хвороба особи тощо). Так, якщо лікар унаслідок снігового замету не зміг своєчасно прибути до хворого і надати йому допомогу, унаслідок чого хворий помер, то він не буде нести кримінальну відповідальність за ненадання допомоги хворому (ст. 139 «Ненадання допомоги хворому медичним працівником» КК України), тому що мала місце нездоланна сила, яку лікар подолати не міг. Як обставини, що також впливають на прояв волі особи і виключають відповідальність, КК України передбачає непереборний фізичний примус (ст. 40 «Фізичний або психічний примус» КК України) або психічний примус, який відповідає ознакам крайньої необхідності (ст. 39 «Крайня необхідність» КК України).

Суспільна небезпечність як матеріальна ознака злочину полягає в тому, що діяння або заподіює шкоду відносинам, що охороняються кримінальним законом, або містить реальну можливість заподіяння такої шкоди. Це об’єктивна властивість злочину, реальне порушення відносин, що склалися в суспільстві. Виникнення, зміна, втрата суспільної небезпечності діяння зумовлені об’єктивними закономірностями суспільного розвитку, нерозривним зв’язком із тими соціально-економічними процесами, що відбуваються в суспільстві. У ч. 1 ст. 11 «Поняття злочину» КК України суспільну небезпечність як обов’язкову ознаку злочину тільки названо, зміст її закон не розкриває. Однак порівняльний аналіз різних видів правопорушень (адміністративних, дисциплінарних тощо) свідчить, що суспільна небезпечність їх не є рівнозначною суспільній небезпечності злочину: суспільна небезпечність злочину як виду правопорушення значно більша. Не тотожні за своєю небезпекою і різні злочини. 

Так, ч. 2 ст. 9 «Поняття адміністративного правопорушення» КУпАП прямо передбачає, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачене КУпАП, настає, «якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності». Наприклад, порушення вимог законодавства про працю передбачене в ч. 1 ст. 41 «Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці» КУпАП як адміністративне правопорушення. Якщо ж таке порушення було грубим, воно є злочином і тягне за собою кримінальну відповідальність за ст. 172 «Грубе порушення законодавства про працю» КК України. 

Значення суспільної небезпечності як матеріальної ознаки злочину полягає в тому, що вона: по-перше, є основним об’єктивним критерієм визнання діяння злочином, його криміналізації; по-друге, дозволяє класифікувати злочини за ступенем тяжкості (ст. 12 «Класифікація злочинів» КК України); по-третє, визначає межу між злочином та іншими правопорушеннями; по-четверте, є однією із загальних засад індивідуалізації кримінальної відповідальності та покарання (п 3 ч. 1 ст. 65 «Загальні засади призначення покарання» КК України).

Другою обов’язковою ознакою злочину, що відображає його внутрішній психологічний зміст, є винність. У цій ознаці втілено найважливіший принцип кримінального права принцип суб’єктивного інкримінування, тобто відповідальності тільки за наявності вини, що випливає зі ст. 62 Конституції України. Частина 2 ст. 2 «Підстава кримінальної відповідальності» КК України закріпила цей принцип, вказавши, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Таким чином, закон про кримінальну відповідальність виключає об’єктивне інкримінування, тобто відповідальність за шкоду, заподіяну за відсутності вини. Вина відповідно до ст. 23 «Вина» КК України є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності та їх наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Отже, злочин являє собою єдність об’єктивного і суб’єктивного: діяння і психічного ставлення до нього. Як діяння не може бути розкрите поза зв’язком із психічним ставленням особи до нього, так і зміст психічного ставлення (вини) не може бути визначений поза характером діяння: об’єктом, наслідками, способом та іншими його об’єктивнимиознаками. Вина значною мірою визначає характер діяння, ступінь його тяжкості і є важливим критерієм визнання його злочином. Тому, яким би суспільно небезпечним об’єктивно не було діяння, але якщо в ньому не проявлена вина, воно не є злочином.

Обов’язковою ознакою злочину є також його протиправність. Як формальна ознака злочину вона означає передбаченість його в кримінальному законі. Кримінальна протиправність тісно пов’язана із суспільною небезпечністю: вона є суб’єктивним вираженням об’єктивної, реальної небезпечності діяння для суспільних відносин, її законодавчої оцінки. Тому кримінальна протиправність юридична, правова оцінка суспільної небезпечності, закріплена в законі. Саме суспільна небезпечність, її ступінь визначає об’єктивні межі протиправності. За цими межами питання про криміналізацію діяння виникати не може. Виділення законом кримінальної протиправності як обов’язкової ознаки злочину це конкретне вираження принципу законності в кримінальному праві: кримінальній відповідальності та покаранню підлягає лише особа, що вчинила таке суспільно небезпечне діяння, яке передбачено законом як злочин. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів, тому якщо навіть діяння становить небезпечність для суспільства, але не передбачено законом про кримінальну відповідальність, воно не може розглядатися як злочин. Звідси випливає найважливіше положення про неможливість застосування кримінального закону за аналогією до такого діяння, що безпосередньо в ньому не передбачено. Частина 4 ст. 3 «Законодавство України про кримінальну відповідальність» КК України прямо вказує, що застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 КК передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння тільки тоді є злочином, коли воно вчинене суб’єктом злочину, тобто фізичною осудною особою, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до ст. 22 «Вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність» КК України може наставати кримінальна відповідальність («Розділ IV. Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)» КК України). Із цього випливає неможливість ні за яких умов визнання злочином такого об’єктивно суспільно небезпечного діяння, яке вчинено юридичною особою, неосудною особою або особою, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Якщо, наприклад, шкода охоронюваним кримінальним законом відносинам спричинена діяльністю юридичної особи (підприємством, організацією, установою), то кримінальну відповідальність за це може нести лише певна фізична особа, у діянні якої міститься склад злочину (засновник, директор, бухгалтер та ін.).

Малозначність діяння. Малозначність діяння поєднує дві обставини: воно (діяння) формально заборонено законом України про кримінальну відповідальність і характеризується несуттєвим (малозначним) ступенем суспільної небезпеки, заподіюючи незначну шкоду.

Специфіка такого діяння виявляється в обов’язковій сукупності трьох ознак: 

• наявність у вчиненому конкретному діянні ознак діяння, передбаченого КК України, тобто всіх тих юридичних об’єктивних і суб’єктивних ознак, що у відповідній статті Особливої частини КК України характеризують певний злочин. Тим самим у вчиненому ді-янні знаходить своє відображення кримінальна протиправність як формальна ознака злочину. Якщо хоча б одна з ознак, що передбачені в диспозиції статті Особливої частини, відсутня у вчиненому діянні, то ч. 2 ст. 11 «Поняття злочину» КК України застосована бути не може. Так, якщо при зловживанні владою або службовим становищем (ч. 1 ст. 364 «Зловживання владою або службовим становищем» КК України) відсутня істотна шкода охоронюваним законом правам, свободам та інтересам окремих громадян або державним чи громадським інтересам, або інтересам юридичних осіб і таке зловживання не було спрямоване на заподіяння такої шкоди, то воно не підпадає під ознаки ч. 2 ст. 11 КК «Поняття злочину» КК України: воно не містить такої об’єктивної ознаки цього складу злочину, як спричинення істотної шкоди зазначеним інтересам. Таке діяння за своєю юридичною природою і характером протиправності не належить до злочинів, а є службовим проступком;
• вчинене діяння лише формально містить у собі ознаки діяння, передбаченого в КК України: унаслідок усіх конкретних обставин його вчинення воно не відповідає тій суспільній небезпеці, яка є типовою для певного злочину. Це виражається в тому, що воно або не заподіює взагалі шкоди фізичній та юридичній особі, суспільству чи державі, або заподіює їм явно, очевидно незначну шкоду; 
• малозначне діяння не повинно бути суб’єктивно спрямоване на заподіяння істотної шкоди. Поняття істотної шкоди має оціночний характер, його зміст визначається оцінкою правозастосовними органами всіх конкретних обставин справи. 

Так, ВС України правильно були визнані малозначними дії С., засудженої за ч. 1 ст. 366 КК України за те, що, працюючи головним бухгалтером акціонерного товариства, використала своє службове становище і у відсутності директора підробила його підпис у 38 платіжних дорученнях, за якими банк перерахував кошти акціонерному товариству. ВС України визнав, що ці дії формально містили в собі ознаки діяння, передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України, однак через малозначність не являли собою суспільної небезпечності, оскільки за підробленими дорученнями були здійснені платежі, що були обов’язковими для підприємства та випливали з договірних правовідносин і закону. Вчинене не спричинило і не було спрямоване на спричинення матеріальної чи іншої шкоди підприємству чи окремим громадянам. На цій підставі суд визнав дії С. малозначними, тобто такими, що не є злочином.

Малозначним, діянням, наприклад, визнається придбання і зберігання особою декількох бойових патронів до пістолета Макарова, хоча ст. 263 «Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами» КК України формально передбачає відповідальність за такий злочин як незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Малозначними визнаються і ті діяння, які не заподіяли і не могли заподіяти істотної шкоди інтересам, що охороняють­ся правом. Наприклад, Л. звинувачувався у самоуправстві (ст. 356 «Самоправство» КК України) у зв’язку з тим, що після роботи він самовільно взяв закріплений за ним вантажний автомобіль та поїхав на ньому до лікарні, де лікувалась його дружина. Через кілька годин автомобіль було повернуто. Дії Л. за своїм характером малозначні, вони не заподіяли автогосподарству істотної шкоди, в зв’язку з чим справу було припинено за відсутністю складу злочину. 

Вирішуючи питання про ступінь суспільної небезпечнос­ті вчиненого винним діяння, не можна залишати поза увагою його небезпечність у конкретних умовах. Паління в залі для глядачів театру – діяння малозначне; паління ж на вибухово-небезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах є злочин, він може спричинити вибух або пожежу (ст. 273 «Порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах» КК України). Важливість ч. 2 ст. 11 «Поняття злочину» КК України для поняття злочину полягає в тому, що конкретизує таку ознаку злочину, як його суспільна небезпечність, підкреслюючи його матеріальну сутність.