Культура Київської Русі Х-ХІІ ст.
Культура Київської Русі Х-ХІІ ст.
З прийняттям християнства Володимиром у 988 р. починає розвиватися і культура Русі. Спочатку це були запозичені культурні набутки Європи: кам’яна архітектура, живопис, книгописання, шкільництво. Пізніше – власний культурний розвиток.
За правління Володимира вдалося об’єднати князівства під його керівництво. З’являються численні церковні книги, які з болгарської мови перекладають Кирило і Мефодій. Відкриваються школи, де навчали дітей іноземним мовам.
Продовжувачем політики Володимира став його син Ярослав (1019-1054), прозваний Мудрим. Він розширив кордони держави, зміцнював економічні зв’язки.
Організовує школи, при Софії працюють переписувачі й перекладачі книжок, збирається перша в Україні бібліотека. За його правління розпочалося кам’яне будівництво Софії Київської, в’їзних брам.
Ярославом був розроблений у 1015-1016 рр. перший звіт юридичних законів. Подальший розвиток давньоруського законодавства пов’язаний з Володимиром Мономахом, Всеволодом та Ізяславом. Завершилось складання законодавства у 13 ст. Основою культури Київської Русі була багатовікова самобутня культурна традиція східнослов’янських племен. Досить високого рівня досягло до Х віку і ремесло. Виготовленням виробів із заліза і кольорових металів займалися переважно майстри-професіонали. Ковальська справа вважалася заняттям почесним і навіть чаклунським. У Київській Русі склався переказ про братів-ковалів, які перемогли в битві жахливого дракона. Вони запрягли чудовисько у величезний плуг і проорали ним борозну “змійових валів” – оборонних споруд навколо Києва (довжина їх в Україні – понад 2000 км, датуються І тисячоліттям до н.е. – І тисячоліттям н.е.). У Х ст. майстерність київських ковалів і ливарників отримала визнання далеко за межами Русі.
Розвивалися гончарна справа, ткацтво, вичинка й обробка шкіри, різьблення по каменю і дереву. З льону, конопель і вовни слов’янки ткали чудові сукна і полотна, їм було знайоме складне малюнкове ткання і вишивка. Високим умінням відрізнялися майстри обробки шкір. Недаремно в усній народній творчості склалися оповіді про кожем’як – людей умілих, сильних і відважних. Усього ж дослідники нараховують у названий час в давньоруських містах від шістдесяти до ста різних ремісничих спеціальностей. Спеціалізація при цьому йшла не за матеріалом, а за готовим виробом: мечники, щитники, сідельники, ювеліри займали в містах цілі вулиці. Щоб виготувати свій виріб від початку до кінця, кожний з майстрів повинен був володіти принаймні декількома спеціальностями. Торгівля продуктами сільського господарства і ремесла, що зароджувалася, спочатку мала характер обміну як всередині общини, так і між племенами та землями. Згодом зародилися товарно-грошові відносини. Торгівля Русі здійснювалася не тільки з Візантією і країнами Сходу, але і з Північною і Західною Європою, куди руські купці (рузарії, як їх називали латинські хроніки) везли свої і східні товари. Відбувалося швидке зростання міст.