Культурно-національне відродження на рубежі 16-17 ст.

Культурно-національне відродження на рубежі 16-17 ст.

Це час пробудження та відродження національної самосвідомості укр. народу, патріотичного спрямування всіх культурних зачинань. Ці процеси були тісно пов’язані з рухами в Європі, які дістали назву Відродження. Гуманізм в Україні був позбавлений соціальної спрямованості, економічної підтримки. Але одним із завдань була боротьба за визволення з-під іноземного панування, проти примусового покатоличення та спольщення. Цьому завданню в Україні відповідали  ідеї Реформації на укр. грунті мала певні особливості, найголовніші з яких були відроджння національної культури, формування ідеології протистояння експансії соціальному та національному поневоленню, вивільнення науки з-під влади церкви, упровадження в письменство та освіту національної мови, освіченість народних мас, релігійна толерантність. Суспільно-політ події тих часів зумовили появу полемічної літератури. Самобутністю відзначалися твори полеміста Івана Вишенського. Помітне місце в укр. літописанні тих часів належало Густинському літопису , де узагальнено укр. історію козацької доби. У 16 пер. половині 17 ст. формується українська драматургія. На поч. 17ст. набула поширення шкільна драма. Упершій полов. 17ст. розвинувся укр.мандрівний ляльковий театр – вертеп. Виникли нові жанри світської  музики.

Найголовніше досягнення містобудування тієї епохи – втілення регулярної забудови. Центральною частиною міст була площа Ринок. Продовжувалось будівництво оборонних споруд.

В Україні майже до кінця XVI ст. не було загальних середніх і вищих навчальних закладів. Українська молодь вже з середини XIV ст. прокладала собі дорогу до навчання в західних університетах. Число українських студентів у вищих навчальних закладах Західної Європи поступово зростало. Так, у найстарішому Болонському університеті здобув вищу освіту Юрій Дрогобич (Котермак,).

На межі XVI-XVII ст. під впливом західноєвропейських гуманістичних та реформаційних ідей в українській освіті відбулися істотні зміни. Було створено нові навчальні заклади, які грунтувалися на національних освітніх традиціях, поєднанні вітчизняного і кращого європейського досвіду. До них належать Острозький культурно-освітній центр, Львівська і Київська братські школи, Київська колегія, Києво-Могилянська академія.

Багатий і впливовий магнат, князь Костянтин Острозький заснував 1576 р. у м. Острог культурно-освітній центр нового типу. До нього входили колегія, літературно-науковий гурток, бібліотека і друкарня, яку протягом 1577-1582 pp. очолював відомий першодрукар Іван Федоров. Це по суті була перша вища школа європейського зразка в українських землях, що згодом дістала назву академії. Першим ректором академії був Герасим Смотрицький, письменник-полеміст і культурно-освітній діяч XVI ст. В Острозькому культурно-освітньому центрі викладання поєднувалось з науковою, перекладацькою й видавничою діяльністю. Навчання здійснювалося за поширеною у Європі системою “Семи вільних мистецтв”. Тут вивчалися богослов я і філософія, математика і астрономія, діалектика і логіка, старослов янська, польська, грецька та латинська мови.

Наприкінці XVI і в першій половині XVII ст. існувало чимало протестантських і католицько-єзуїтських шкіл. Їх програма була майже однакова; в них вивчали латинську і грецьку граматику, риторику і піїтику, діалектику та математику. Основна увага приділялася вивченню основ віровчення й теології. Мета цих шкіл була різною. Характерною прикметою протестантських шкіл у XVI ст., що якісно відрізняє їх від інших, була особлива присутність світського начала: протестантські школи створювались не як вузько богословські заклади, а спрямовувались, передусім, на виховання широкоосвіченої, ерудованої людини, готової для участі у політичному і культурному житті.