Діяльність митців культури в 50-80 рр. ХХ ст.
Діяльність митців культури в 50-80 рр. ХХ ст.
Щодо міри і ступеня вільного розвитку ІІ половина 50-х років – 80-ті роки не були однорідними. Хвиля свободи то підіймала суспільство, то змушувала мітців боротися з песриятливими умовами.У1956 році суспільство засудило сталінізм, було звільнено невинно засуджених. Поверталася імена майстрів «Розстріляного відродження». «Відлига» породила ілюзії і сподівання на нове духовне відродження. Рух шістдесятництва викликав хвилю активності, зумовив появу нових художніх явищ, напрямів і стилів, розширення кола тем. Письменники –шістдесятники – Симоненко, Ліна Костенко, Д.Павличко, І.Драч, М.Вінграновський, Б.Олійник. У творчості уживалися модернізм і традиційність із новаторськими поршуками Література стає національно означеною Визначною подією в 60-х р стала поява поетичного кіно. Європейського розголосу набув фільм «Тіні забутих предків» Сергія Параджанова. Саме Іванові Миколайчуку судилося стати своєрідним символом, «актором номер 1» поетичного кіно (Захар беркут, «Пропала грамота»). Він здійснив зйомки двох картин «Вавилон – ХХ», «Така тепла, така пізня осінь…» Світове кіномистецтво використовувало набутки О.Довженка Це стривожило московське чиновництво. У 70- 80-х роках укр..кіно як цілісне явище не розвивалося.В умовах відлиги з особливим натхненням працювали визнані метри укр..музики – Майбороди, Ревуцький, Людкевич.
70-тіроки – це час, коли література розвивалася під пильним оком цензури Жорстокими були умови для друку Ряд авторів було заборонено друкувати.Піддаються критиці твори Гончара, Тютюнника, Гуцала. У 1971 році Гончара було усунуто від керівництва Спілкою письменників Роман «Маруся Чурай» Ліни Костенко не міг потрапити до читача. З 1972 року розгорнулася чистка від інакодумців у інститутах, вузах, видавництвах, творчих спілках.
У 60-х pp. відбувається певна нормалізація суспільно-політичної ситуації в країні, що дало можливість з’явитися молодій генерації обдарованих митців, так званих «шістдесятників» насамперед письменників, які своєю творчістю боролися за справжні українські культурні цінності, національну свободу і людську гідність (Л. Костенко, В. Симоненко, В. Стус, І. Драч, Д. Павличко, Б. Олійник, Є. Гуцало, М. Вінграновський, І. Світличний, І. Дзюба, Є. Сверстюк, В. Чорно-віл, В. Зарецький, А. Горська та інші). З самого початку твори їх критикувалися, заборонялася їх публікація, деяких митців було безпідставно ув’язнено.
У 70-80-х pp. українська мова продовжувала витіснятися з різних сфер суспільного життя, поглиблювася русифікація та денаціоналізація, набували широкого вжитку поняття «радянський народ», «єдина загальнорадянська культура», «злиття націй і народностей». У 70-х pp., в умовах застою, набуває поширення зневажливе ставлення до рідної мови, історії, літератури, мистецтва, безпідставно критикуються і переслідуються митці, забороняються їхні твори. Так, на тривалий час з літературного процесу був вилучений роман О. Гончара «Собор», присвячений темі збереження нашої духовної спадщини, знищено вітраж роботи А. Горської, Л. Семикіної, О. Заливахи в Київському університеті.
У часи перебудови до читача повернулися сотні імен репресованих раніше митців, чия творчість була заборонена і забута. В Україні стає відомою творчість представників діаспори Є. Маланюка («Стилет і стилос», «Земна Мадонна»), І. Багряного («Сад Гетсиманський»), В. Барки («Апостоли», «Білий світ»), У. Самчука («Волинь», «Марія»). Перебудовчим процесам в Україні сприяла діяльність Спілки письменників України та громадської організації «Народний рух України за перебудову», очолюваної поетом І. Драчем. Значним демократичним завоюванням цього часу було прийняття закону «Про мови в Українській РСР» (1989), що проголошував українську мову державною і був спрямований на забезпечення її всебічного розвитку. Тоді ж до Конституції УРСР було внесено зміну про надання українській мові статусу державної.