ТЕМА № 1. Предмет і система аграрного права

1. Аграрна реформа в Україні

Україна – одна з найбільших країн Європи. Це велика аграрно-промислова держава, що має відповідні природно-кліматичні умови, достатні виробничо-господарські потужності для інтенсивного розвитку сільського господарства. Крім того Україна має могутній земельно-ресурсний потенціал. Із 60,3 млн га земель майже 70% складають сільськогосподарські угіддя (27% чорноземів земної кулі).

Виробництво продуктів харчування та сільськогосподарської сировини, яке здійснюється на цих землях, є основою агропромислового комплексу. Цей комплекс охоплює цілі системи виробничих, переробних, науково-дослідних,
сервісних, та інших підприємств та об’єднань. У сфері с/г виробництва працює майже 4 млн людей.

До кінця 80 років в умовах державної та колгоспно-кооперативної власності основними товаровиробниками с/г продукції були колгоспи та радгоспи, а роль регулятора суспільних відносин у с/г виробництві відігравали спочатку колгоспне, а пізніше сільськогосподарське право.

Проголошення Україною незалежності і прийняття таких Законів як ЗУ “Про власність”, “Про підприємства в Україні”, ЗК, “Про господарські товариства”, “Про КСП”, “Про СФГ” та ін., зумовило принципово новий підхід до правового регулювання всієї економіки країни і в тому числі її аграрного сектора. Коло господарюючих суб’єктів значно розширилося – з’явилися їх нові види. Сьогодні сферою аграрного законодавства охоплюється діяльність с/г кооперативів, ФГ, державних та комунальних с/г підприємств, ТОВ, АТ, орендних формувань, приватних с/г підприємств, ОСГ та ін. Така різноманітність суб’єктів обумовлена існуванням різних форм власності та організаційно-правових форм господарювання. Але незалежно від форми власності та організаційно-правової форми всі вони складають систему товаровиробників с/г продукції.

Аграрна реформа була започаткована прийняттям ВРУ 18 грудня 1990 р. постанови “Про земельну реформу”. Реформування існуючих земельних відносин завжди належало до надто складних завдань і найважливіших напрямків соціально-економічної політики держави взагалі і аграрної, зокрема. Адже ці перетворення стосуються насамперед відносин власності на землю, володіння, використання і розпорядження земельними ресурсами як основним засобом виробництва у сільському господарстві, просторовою базою для розташування будь-яких об’єктів.

Соціально-економічні та політичні умови в яких здійснюється земельна реформа надзвичайно несприятливі, складні і неоднозначні. Економічна криза, що охопила майже всі сфери суспільства, змушує у пошуках шляхів подолання цієї кризи вдаватися до застосування термінових, навіть пожежних, а тому недостатньо виважених заходів. До того ж навколо питань земельної реформи довгий час точилася гостра політична боротьба. Земельні відносини є серцевиною аграрної політики, їх реформування та удосконалення повинно вирішити питання економічних інтересів селянина. Без реального власника немає і справжнього інтересу, немає відповідальності. Отже, наближення с/г працівника до власності на землю та інші засоби виробництва треба розглядати як одне з найважливіших завдань земельної і аграрної реформи. Тут має бути дотриманий основний принцип соціальної справедливості у земельних відносинах – земля повинна належати тому, хто її обробляє. Однак, це не єдина точка зору, досить часто висловлюються і протилежні думки, які аргументуються тим, що земля не повинна бути приватною власністю, оскільки не створена працею людини, і що земельні відносини здатна вирішити не приватна власність, а відповідні економічні механізми, форми і методи господарювання та державна підтримка селянина.

Одним із важливих завдань земельної реформи є формування ринку землі. Без такого ринку навряд чи можна вважати логічно завершеним перетворення земельних відносин на зразок європейських. Але тут треба усвідомлювати, що не може існувати абсолютно вільного земельного ринку і необмеженого права приватної власності на землю, безконтрольних операцій з її купівлею-продажем. Отже, реформування земельних відносин в Україні процес поступовий і довгочасний. Він потребує відповідної законодавчої та нормативної бази. Можна стверджувати, що успішне вирішення завдань земельної реформи потребує комплексного проведення юридичних, економічних та організаційних заходів стосовно удосконалення цих відносин. Насамперед сучасність потребує прийняття нормативних актів, передбачених нормами ЗК.

Другою складовою частиною аграрної реформи є реструктуризація с/г підприємств заснованих на колективній формі власності. Колективна форма власності та засновані на ній організаційно-правові форми аграрних формувань у багатьох випадках показали свою нежиттєздатність. Це визначило необхідність реформування економіки аграрного сектора, а саме перетворення колективної власності та заснованих на ній колективних підприємств у підприємства засновані на приватній власності.

Правовою основою проведення таких перетворень став Указ Президента “Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектору економіки” від 03.12.1999 р. Він спрямований на поглиблення та прискорення земельної реформи, а також на здійснення організаційно-економічних заходів щодо розвитку приватних принципів господарювання. Відповідно до Указу колективні с/г підприємства мають бути реформовані в с/г підприємства з приватною формою власності на землю і майно, а саме у:

1) приватні сг підприємства, які підпадають під загальний правовий режим таких підприємств;

2) приватно-орендні підприємства, які крім власної земельної ділянки можуть орендувати землю у інших власників (фізичних, юридичних осіб, держави,  територіальної громади). Таке підприємство може орендувати і майно (техніку, засоби виробництва);

3) фермерські господарства, статус яких визначено ЗУ “Про ФГ”;

4) сг господарські товариства (АТ, ТОВ), – відповідно до ЗУ “Про господарські товариства”;

5) сільськогосподарські кооперативи, що функціонують згідно із ЗУ “Про сільськогосподарську кооперацію”.

Указом передбачається також формування необхідної інфраструктури аграрного ринку в тому числі аграрних бірж, оптових ринків, агроторгових домів, аукціонів, ярмарків, заготівельних кооперативів, яка б забезпечувала заготівлю і реалізацію с/г продукції та постачання виробникам необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Досвід майже всіх розвинутих країн показує, що сільське господарство набагато залежить від державної підтримки, різноманітних економічних заходів і стимулів (фінансування, кредитування, ціноутворення, страхування). Тому одним із напрямків аграрної реформи має бути впровадження названих економічних важелів, а також зміна системи та розмірів оподаткування для сг виробників, які б передбачали застосування відповідних податкових пільг.

Оскільки аграрні перетворення пов’язані з трансформацією всієї економіки країни, то процес реформування триватиме відносно довгий час.

Таким чином, можна визначити декілька складових аграрної реформи:

– проведення земельної реформи;

– перетворення майнових відносин власності в АПК;

– формування в процесі зміни майнових та земельних відносин власності нових суб’єктів господарської діяльності, найбільш адаптованих до ринкових умов;

– формування ринку і ринкової аграрної інфраструктури;

– застосування державних важелів підтримки розвитку підприємництва на селі.

Кінцева мета зазначених перетворень – створення конкурентоспроможного, в тому числі на міжнародному ринку, аграрного сектора, який забезпечував би продовольчу безпеку країни та достатній рівень доходів селян, як основи соціальної стабільності на селі.

2. Поняття агарного права

Сільськогосподарське виробництво характеризується деякими ознаками, які відрізняють його від інших сфер діяльності людини. До таких ознак відносяться: різноманітність видів праці, сезонність виробництва, розрив між періодом трудового процесу та його результатами, залежністю від природно-кліматичних умов тощо. В с/г підприємствах можуть працювати як члени цих підприємств, так і особи, які уклали трудову угоду з цим підприємством і залежно від цього здійснюється різне правове регулювання їх трудової діяльності. Всі ці особливості вказують на те, що правове регулювання с/г праці неможливе здійснити лише нормами трудового права.

В процесі с/г виробництва виникають також майнові, земельні, управлінські, фінансові правовідносини, які мають свою аграрну специфіку. Таким чином, ці та інші особливості сільського господарства об’єктивно зумовлюють формування галузі аграрного права..

На даному етапі розвитку аграрне право складається в систему, яку слід розглядати у чотирьох аспектах:

1. Як самостійну галузь законодавства. Законодавчий процес безперервний, особливо останнім часом. Практична діяльність потребує прийняття нових законів, правові норми постійно змінюються, уточнюються. Все це приводить до значного накопичення законодавчого матеріалу.

2. Як галузь права. АП складає невід’ємну частину права України. За допомогою аграрно-правових норм визначається правове становище всіх виробників с/г продукції, регулюється їх виробничо-господарська діяльність, організаційні, майнові, трудові, господарсько-договірні та інші відносини. Через систему аграрних правовідносин здійснюється залучення правових норм інших галузей права. Питання про те, чи є АП самостійною галуззю права є дискусійний. Ми його розглянемо нижче.

3. Як галузь правової науки. Це сума знань про аграрне законодавство, про аграрно-правові норми, аграрні правовідносини. Наука АП охоплює історію виникнення аграрного законодавства та перспективи його розвитку. Зараз зростає кількість наукових розробок, які тягнуть за собою посилення законотворчої роботи.

4. Як учбову дисципліну, за допомогою якої вивчається аграрне право, законодавство та ефективність його застосування.

Аграрне право – це спеціалізована, комплексна, інтегрована галузь права, яка являє собою сукупність встановлених або санкціонованих державою правових норм, а також локальних норм, що прийняті у встановленому порядку самими сг підприємствами, в яких закріплюються основні принципи, форми і порядок діяльності і організації с/г підприємств та об’єднань, які регулюють їх взаємовідносини між собою і з державою.

Аграрне право – це система правових норм, яка регулює суспільні відносини, що складаються в процесі виробництва с/г продукції, її переробки та реалізації.

3. Предмет аграрного права

Однією з головних умов визнання будь-якої великої системи правових норм галуззю права є наявність специфічних суспільних відносин, що регулюються цими нормами. Тобто специфічні суспільні відносини і є предметом галузі права. Об’єктивною основою формування аграрного права як особливої галузі права є наявність великої сфери суспільних відносин, які потребують особливого правового регулювання. Це відносини з виробництва с/г продукції, її переробки та реалізації. Причому головними серед них є суспільні відносини, які складаються в процесі виробництва с/г продукції. Саме вони впливають на інші відносини. Чинне законодавство, зокрема ЗУ “Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 р.р.”, “Про сг кооперацію” вимагає, щоб відносини в області виробництва с/г продукції були не тільки складовою предмета, а їх визначним елементом. Наприклад, якщо підприємство займається виробництвом с/г продукції, але виробляє її в обсязі менш ніж 50% від загального обсягу виробництва, воно не може бути визнано сільськогосподарським і не підпадає під дію цього закону. Таким чином, основні і визначальні відносини – це відносини з виробництва с/г продукції. Інші складові цього комплексу повинні носити характер підпорядкований відносинам з виробництва с/г продукції.

Питання про АП та його юридичну природу на протязі багатьох десятиріч залишається дискусійним. З цього приводу існує декілька точок зору.

Заперечення самостійного існування цієї комплексної галузі права і визнання тільки  галузі аграрного законодавства.

1. АП – це комплексна, спеціалізована галузь права.

2. АП – самостійна основна галузь права.

3. Норми права, що регулюють аграрні відносини відносяться до аграрно-господарського права.

4. АП є підгалуззю господарського права.

Дійсно, якщо ми будемо класифікувати норми, що регулюють аграрні відносини за ознакою видової однорідності, ми не побачимо єдиної правової спільності, яка б складала самостійну галузь права в традиційному розумінні. У той же час класифікація цих норм за сферою їх застосування виявляє, що всі вони виходять на один предмет правового регулювання – на аграрні суспільні відносини. Різногалузеві за своїм характером відносини – земельні, майнові, трудові, організаційно-управлінські виявляються зв’язаними між собою, взаємодіють і обумовлюють один одного. Вони мають загальну сферу — виробництво с/г продукції. Таким чином, АП регулює відносини, які являють собою комплекс земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських відносин, заснованих на приватній, державній, комунальній власності, що складаються в сфері діяльності с/г підприємств та їх об’єднань, а також діяльності ФГ та ОСГ громадян. Саме тому АП є комплексною галуззю права (також право торгівельного мореплавства, повітряне право, страхове право тощо).

В якості основного елемента необхідно виділити земельні відносини, пов’язані з с/г виробництвом. До сфери аграрних відносин при цьому відносяться лише ті земельні відносини, які пов’язані з використанням землі як головного засобу виробництва, природного ресурсу в с/г виробництві та просторового базису для розміщення с/г об’єктів. Коло земельних відносин що регулюються аграрним законодавством значно розширилося у зв’язку з проведенням земельної реформи, яка передбачає перерозподіл земель, скасування монополії державної власності на землю, активний розвиток приватної власності на землю, формування земельного ринку. В зв’язку з цим в законодавстві передбачається значну увагу приділити регулюванню земельних відносин, особливо праву власності на землю та іншим речовим правам на неї, оренді, купівлі-продажу землі. Звичайно, що загальні основи правового регулювання цих відносин можуть і повинні бути визначені нормами цивільного права, однак, специфіка цих відносин не може бути урахована цими нормами і має визначатися спеціальним законодавством, яке є частиною аграрного законодавства. Землі с/г призначення надаються с/г виробникам на праві власності і користування, в тому числі і оренди. Землі одночасно є об’єктом земельного і аграрного права. Тобто суспільні відносини, які виникають з приводу земель с/г призначення є однією зі складових частин предмета АП. Коло цих відносин охоплює порядок та умови виникнення права власності на землю і права землекористування, зміст цих правомочностей, а також питання раціонального використання та охорони земель с/г призначення.

Трудові відносини в с/г підприємствах регулюються не тільки нормами аграрного права, а і трудовим законодавством. При цьому норми трудового права в повній мірі регулюють трудові відносини в державних та комунальних с/г підприємствах. Що ж стосується трудових відносин, наприклад у с/г виробничих кооперативах, то праця їх членів регулюється переважно нормами аграрного законодавства – локальними нормами цього кооперативу: статутом, правилами внутрішнього розпорядку, різними положеннями. Норми трудового законодавства розповсюджуються на ці відносини як гарантії та захист трудових прав їх членів. Йдеться про правила щодо недійсності умов трудового договору, що погіршують положення працівників порівняно із законодавством про працю та інших протиріччях трудовому законодавству.

Організаційно-управлінські відносини в аграрному секторі також є предметом регулювання аграрного і адміністративного права, причому адміністративне право регулює лише зовнішні організаційно-управлінські відносини с/г підприємств. Внутрішні ж відносини регулюють норми аграрного права.

В процесі своєї діяльності с/г підприємства вступають у відносини з різними підприємствами, установами, громадянами (постачання, збут продукції, виробничо-технічне обслуговування), тобто мають місце договірні, цивільно-правові відносини, які теж є частиною предмета АП.

Таким чином, предмет АП – це аграрні суспільні відносини, які являють собою комплекс відносин (земельних, майнових, трудових, організаційно-управлінських та інших), що складаються в процесі виробництва с/г продукції, її переробки та реалізації с/г підприємствами та їх об’єднаннями, а також у взаєминах із державою.

Існує і інше тлумачення предмета АП, згідно з яким предметом АП є відносини, які можна розділити на дві групи: внутрішньогосподарські та зовнішньогосподарські. Внутрішні – це всі відносини, що виникають в результаті організації виробництва усередині підприємства і відносини між с/г підприємством та його працівниками, між структурними підрозділами підприємства. Зовнішні – це відносини з приводу матеріально-технічного забезпечення, виробничо-технічного обслуговування, реалізації продукції, відносини з державою та іншими суб’єктами господарювання. Якщо внутрішні відносини регулюються переважно нормами аграрного права, то зовнішні – нормами суміжних галузей.

4. Методи правового регулювання

У розмежуванні галузей права головну роль поряд із предметом відіграє специфічний метод правового регулювання із властивими йому юридичними засобами, які впливають на суспільні відносини. Метод – це додатковий захід або спосіб для розмежування однієї галузі від іншої. Спосіб, що використовується наукою для пізнання її предмету. Вважається, що предмету кожної галузі права має відповідати метод правового регулювання. Зараз в юридичній літературі ця позиція втрачає своє значення і обговорюється проблема дослідження метода правового регулювання відносно права цілком.

Однак первинними методами, всезагальними є метод імперативного регулювання (адміністративно-правовий) і метод диспозитивного регулювання (цивільно-правовий).

АП не має якогось особливого метода, притаманного тільки цій галузі права. Оскільки предмет АП складають різнорідні відносини, то слід говорити не про єдиний метод правового регулювання, а про їх різноманітність. Залежно від того, про які суспільні правовідносини, що є складовою частиною предмета АП, йдеться, і буде застосовуватися відповідний метод (метод рівноправності сторін – в майнових відносинах, дозволу – в господарських, влади та підпорядкування – в організаційно-управлінських).

Аграрному праву притаманні три основних загальних метода правового регулювання.

1. Метод дозволу (диспозитивний) – учасникам аграрних правовідносин дозволяється здійснювати певні види діяльності (дозвіл користуватися загальнорозповсюдженими корисними копалинами, надання ліцензій на здійснення певних видів діяльності).

2. Метод приписів (імперативних указівок) – учасникам відносин встановлюються певні межі поведінки (встановлення допустимих норм вміщення нітратів у с/г продукції).

3. Метод заборони (імперативний) – це пряма заборона на будь-які дії (нецільове використання земель с/г призначення, експорт продукції без ліценції).

Особливості правового регулювання аграрних відносин зумовлені специфікою цих відносин, яка проявляється в першу чергу в різноманітності організаційно-правових форм підприємництва в с/г. Правове регулювання відносин, що виникають в таких формуваннях, здійснюється ними самими, їх органами управління, шляхом прийняття актів локального характеру (в тому числі на основі норм, прийнятих державними органами, що мають рекомендаційних характер). Таке саморегулювання є відмінною рисою методу саме АП.

Професор В.З. Янчук, поряд з загальними методами, виділяє і специфічні методи правового регулювання, які знаходять своє відображення у внутрішніх та зовнішніх аграрних правовідносинах.

Внутрішні методи: членський, дотримання технологій, дисципліни та законодавства; локально-правового регулювання, трудової участі у виробничо-господарській діяльності, колективного прийняття рішень, врахування і неврахування рекомендацій.

Зовнішні методи: дозвільно-ліцензійний, договірно-комерційний, рекомендацій державних органів.

5. Принципи аграрного права

Важливу роль в регулюванні аграрних відносин відіграють правові принципи. Принципи АП – це основні, керівні ідеї, які визначають напрямки та характер правового регулювання аграрних відносин. Всі принципи АП мають своє конституційне та законодавче закріплення.

Основними принципами правового регулювання аграрних відносин є:

– свобода аграрного підприємництва та форм господарювання на селі;

– самоуправління (колективна демократія, яка заключається у визначенні компетенції органів управління сг підприємств);

– різноманітність форм власності та форм господарювання;

– рівність суб’єктів аграрного підприємництва і рівна правова захищеність різних форм власності в АПК;

– невтручання державних органів у виробничо-господарську діяльність с/г товаровиробників.

6. Система аграрного права

Будь-яка галузь права має свою систему.

Система АП – це науково обґрунтоване, логічно-послідовне розміщення аграрно-правових інститутів, нормами яких регулюються аграрні відносини. Норми АП регулюють різноманітні відносини. Це дає підстави для систематизації цих норм по різних правових інститутах. Якщо норми, що регулюють ці відносини за своїми юридичними властивостями, характером, змістом близькі між собою, вони мають об’єднуватися одним правовим інститутом, сукупність яких і створює систему.

Система АП як галузі юридичної науки являє собою систему наукових знань про АП, його становлення, розвиток, принципи, особливості правового регулювання аграрних відносин, основні правові інститути АП, державне регулювання с/г, організаційно-правові форми с/ підприємств, правовий режим їх майна. Аграрно-правова наука вивчає також аграрне законодавство зарубіжних країн, здійснює його порівняльно-правовий аналіз.

Як навчальна дисципліна АП – це система наукових знань про АП як галузі права, що обов’язкова для вивчення в учбових юридичних закладах. Система АП як навчальної дисципліни складається із загальної, особливої та спеціальної частини. В загальній частині містяться норми, які мають визначальне значення для всієї галузі права цілком: предмет, метод, принципи, система, джерела, правовідносини, державне регулювання. Матеріал особливої частини характеризуються певними особливостями: це суб’єкти, правовий режим майна, органи управління, правове регулювання виробничо-господарської діяльності, оплата праці, трудова дисципліна, відповідальність за порушення аграрного законодавства. Спеціальна частина АП присвячена основним рисам АП зарубіжних країн, правовому регулюванню земельної та аграрної реформ в цих країнах.