Внутрішня будова права України та зовнішня форма його прояву

Тема 4. Внутрішня будова права України та зовнішня форма його прояву

План:

1. Система права та система
законодавства: єдність та розбіжності

2. Норми права в системі соціонормативного
регулювання

3. Особливості структури норми
права та способи її викладення в статтях нормативно-правових актів

4. Особливості структури норми
права та способи її викладення в статтях нормативно-правових актів

1. Система права та система законодавства: єдність та розбіжності

Аналізуючи систему права та систему законодавства в першу чергу мабуть слід
наголосити, що це дві природно і діалектично пов’язані сторони одного й того ж самого
явища – права. По друге, співвідношення системи права і системи законодавства обумовлене
більш загальним по суті співвідношенням, а саме: співвідношенням змісту і форми
права.

Система права – об’єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка
полягає в єдності і погодженості усіх юридичних норм та диференціації їх за галузями,
підгалузями та інститутами.

Що ж до системи законодавства, то існує декілька визначень в залежності від
того, в якому сенсі розуміється саме законодавство. У вузькому – це система законів,
у широкому
– законів та інших нормативно-правових (підзаконних) актах. Однак в обох
цих випадках поза увагою залишаються правові норми, що містяться в інших формах
права, зокрема, у нормативних договорах, правових звичаях, судових прецедентах.
Тому, система законодавства – форма
існування права, спосіб надання юридичного значення нормам-приписам, засіб їх організації
та поєднання в конкретній статті нормативного юридичного акту.

Нами поділяється точка зору С.С. Алексєєва, що норма-припис (нормативний припис – А.М.) – це граматично, логічно завершене
державно-владне веління безпосередньо виражене в тексті нормативного юридичного
акта. І не дивлячись на те, що в юридичній літературі поняття «нормативний припис»
сформоване при аналізі нормативно-правового акта, вважаємо, що єдність форми і змісту
права на первинному рівні його структури носить настільки глибокий характер, що
статті та інші вихідні фрагменти тексту акту (пункти, підпункти, речення) є зовнішнім
вираженням волі законодавця, що виявляється в самому тексті. В силу цього нормативний
припис є тією першоосновою з якої складається саме право, який відноситься вже не
до форми, а до змісту. Це випливає з характеристики нормативно-правового припису
– «нормативно-правові приписи є головними елементами {lang_content_nav}у нормативно-правового
акта як форми права» (система права і система законодавства співвідносяться як зміст
і форма). Головне ж полягає у тому, що нормативний припис і стаття – явища різноплощинні.
Нормативні приписи – первинні явища розвинутої правової системи, що утворюють зміст
права. А текст нормативного акта, усі його підрозділи (статті, пункти, фрази і т.ін.)
відносяться до зовнішньої форми права, являють собою словесно-документальний виклад
змісту нормативних приписів. При висвітлені змісту нормативних актів під кутом зору
норм-приписів можна надати повне, вичерпне висвітлення всіх сторін, деталей, тонкощів
нормативного регулювання, усієї суми різних часточок правової тканини, що відображає
даний рівень її спеціалізації.

Розбіжності між системою права і системою законодавства містяться в наступному:

1.Вони розбіжні як закон і право, тобто закон може і не бути правовим, справедливим
він може і не діяти; властивістю права ж є його дієвість.

2. Право і законодавство має різну детермінованість: різне співвідношення
суб’єктивного і об’єктивного. Система права об’єктивна: за походженням (результат
історичного розвитку права); за змістом (об’єктивні потреби розвитку суспільних
відносин); за закономірностями функціонування (законодавець не може вільно змінити
побудовану систему права). Але право має і ознаки суб’єктивності, адже процес його
створення проходить через свідомість людей.

Іншим співвідношенням суб’єктивного і об’єктивного характеризується законодавство.
Воно об’єктивне у своїй основі – системи права, його джерел – нормативних актів.
Суб’єктивність законодавства міститься в тому, що його формування здійснюється свідомими
діями людей. Процес усвідомлення об’єктивних потреб суспільного розвиту і закріплення
їх в законодавстві характеризується впливом на нього суспільної свідомості, світогляду
соціальних груп, а також настанов самого законодавця.

3. Різні фактори що складають ці системи. Переведення економічних і соціальних
факторів в право і законодавство йде різкими шляхами і проходить різну кількість
стадій. На формування системи законодавства спрямовано діють матеріальні умови життя
суспільства; безпосередній вплив мають державний устрій, структура державних органів,
конституція та інші початкові нормативні акти, юридична наука, правова культура
апарату нормотворчих органів та ін.

4. Система законодавства не має тієї цілісності, яку має система права. Перша
носить організований характер, і, на відміну від системи права, характеризується
рухливістю, безпосередньою залежністю від
точки зору законодавця.

5. Система права на відміну від послідовного розвитку системи законодавства
більш статична, розвивається нерівномірно.

6. На відміну від системи права в основі законодавства лежить не норма права,
а нормативно-правовий акт.

7. На відміну від структури системи права, структура законодавства має не
тільки галузеву (горизонтальну) але і ієрархічну (вертикальну) і федеративну побудову.

В горизонтальній побудові перший елемент – нормативно-правовий акт, який
являє собою елементну частину інститутів і
галузей законодавства. Останні здебільшого не відрізняються від галузей права (кримінальне
законодавство), однак галузь законодавства може включати і норми різних галузей
права (законодавство про охорону здоров’я, про освіту). Таким чином, в горизонтальній
площині система законодавства поділяється
на галузі законодавства, адекватні, в переважній більшості, галузям права, і які
формуються стосовно до сфер державного управління
і галузей народного господарства.

Ієрархічна (вертикальна) структура законодавства виявляється в підлеглості
(не протиріччі) приписів нижчих рівнів вищим. При розбіжностях між ними приписи
нижчого рівня підлягають відміні, або відповідним змінам.

Ця структура складається з Конституції України, конституційних законів поточного
законодавства та підзаконних актів різного рівня. Причому ієрархія останніх відповідає
ієрархії органів держави, що здійснюють правотворчу діяльність.

Федеративна структура законодавства є відбиттям федеративного устрою держави
і виходить з необхідності повної відповідності законодавства суб’єктів федерації
загальнофедеративному.

2. Норми права в системі соціонормативного регулювання

Традиційно під нормами розуміють
певні правила. Усі види норм можна поділити на соціальні і технічні. Якщо технічні
норми вказують на ставлення людини до предметів та явищ матеріального світу (засоби
виробництва, технічні прилади та інші), то соціальні норми регламентують відносини
між людьми та їх об’єднаннями.

Таким чином, соціальні норми зумовлені об’єктивними закономірностями правил поведінки людей у суспільстві,
які мають загальний характер, виражають волю певної частини або всього суспільства
і забезпечуються різними засобами соціального впливу.

Соціальні норми за регулятивним властивостями класифікують
на: а) норми моралі; б) норми звичаї; в) норми права; г) корпоративні норми.

Усі соціальні норми виконують необхідну функцію регламентації,
але правові норми, враховуючи їх широкі регулятивні можливості, здійснюють цю роботу
з особливою точністю, оперативно і гарантовано. Обумовлено це на сам перед тим,
що норма права має наступні риси:

1) загальнообов’язковість;

2) формальна визначеність;

3) нормативність;

4) встановлюється або санкціонується
компетентними державними органами відповідно до певної процедури;

5) охороняється усіма заходами
державного впливу, включаючи примус;

6) функціональність;

7) логічна цілісність.

Отже, норму права можна визначити як загальнообов’язкове, формально визначене правило
поведінки загального характеру, яке в установленому порядку приймається, змінюється
та відміняється державою або уповноваженими нею суб’єктами і забезпечується можливістю
застосування державного примусу.

Також, слід наголосити на різних рівнях теоретичної
абстракції поняття «норми права», а саме, що спочатку фіксується існування норм-приписів
і логічних норм, а потім в одному понятті відображаються їх загальні риси.

Співвідношення норм права з іншими соціальним нормами
краще проілюструвати порівнюючи їх ознаки.

Аналізуючи місце норм права в системі соціонормативного
регулювання слід звернути увагу на так званні спеціалізовані норми. В.М. Хропанюк,
у цілому ґрунтуючись на вихідних міркуваннях С.С. Алексєєва з означеної проблеми,
вважає, що спеціалізовані юридичні норми, на відміну від регулятивних та охоронних
норм, носять допоміжний характер, оскільки не містять у собі конкретних правил поведінки.
Під час регламентування суспільних відносин ці норми як би підключаються до регулятивних
та охоронних, утворюючи з ними єдиний регулятор. Серед спеціалізованих норм розрізняють:
норми-засади; норми-принципи; норми-цілі; норми-оголошення; норми-визначення; норми-строки.

Окремо слід зупинитись на колізійних нормах. Вони виступають
арбітрами у спорах між нормами різних правових систем або правових актів і здебільшого
входять до складу міжнародного приватного права. Колізійні норми – спеціалізовані
правові норми, що вирішують юридичні колізії або встановлюють принципи й умови їх
вирішення.