Порядок створення банків та припинення їх діяльності в Україні

Тема 2. Порядок створення банків та припинення їх діяльності в Україні

1. Правова
характеристика сутності і ролі комерційних банків у
банківській системі України. Класифікація банків

Комерційні банки належать до другого
рівня банківської системи і становлять важливий сектор кредитної системи
України.

Комерційні банки —
багатофункціональні установи, що здійснюють основний
спектр кредитних і фінансових операцій, пов’язаних з обслуговуванням
господарської діяльності клієнтів.

Комерційні банки — це автономні,
незалежні комерційні підприємства.

У визначенні поняття «банк» у ст. 2
Закону України «Про банки і банківську діяльність» зазначено, що банк —
це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії
Національ­ного банку здійснювати в сукупності такі операції: залучення до
вкладів грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених
коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття і
ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб.

Традиційно банк можна визначити як
підприємство, що здійснює специфічні послуги, а саме три основних
функції:

а) залучення чужих грошей;

б) надання кредиту;

в) сприяння платіжному
обігу.

Як важлива ланка банківської системи
держави, комерційні банки концентрують основну
частину кредитних ресурсів і здійснюють широкий діапазон банківських операцій
та фінансових послуг для юридичних і
фізичних осіб.

Банк має
право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом
надання банківських послуг, до яких належать:

1) залучення у вклади (депозити) коштів та банківських металів від необмеженого кола юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах;

3) розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банківські послуги дозволяється надавати виключно банку.

Банк має право надавати своїм клієнтам (крім банків) фінансові послуги, у
тому числі шляхом укладення з юридичними особами (комерційними агентами)
агентських договорів. Перелік фінансових послуг, що банк має право надавати
своїм клієнтам (крім банків) шляхом укладення агентських договорів,
встановлюється Національним банком України. Банк зобов’язаний повідомити НБУ
про укладені ним агентські договори. Національний банк веде реєстр комерційних
агентів банків та встановлює вимоги до них. Банк має право укладати агентський
договір з юридичною особою, яка відповідає встановленим НБУ вимогам.

 

2. Порядок створення комерційних
банків, відкриття філій, відділень і представництв

Відповідно до
Закону України „Про банки і банківську діяльність” банк – юридична особа, яка
має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати
у сукупності такі операції:

– залучення
у вклади грошових коштів (депозитів) фізичних та юридичних осіб;

–
розміщувати зазначені кошти від свого імені, на власних умовах і на власний
ризик;

– відкриття
і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Отже, дії банків
щодо здійснення вищезазначених операцій якраз і складають зміст поняття „банківська
діяльність”.

Учасниками створення банку як юридичної особи можуть бути юридичні і
фізичні особи, резиденти і нерезиденти, [Резиденти – фізичні особи (громадяни,
іноземці, особи без громадянства), які мають постійне приживання в даній країні
(для нас – в Україні), в т.ч. і ті, що
перебувають за кордоном, а також юридичні особи, що знаходяться і зареєстровані
в даній країні, в т.ч. з участю іноземних інвесторів, нерезиденти – фізичні
особи та юридичні особи, які не мають зазначених ознак], а також держава (коли
мова йде про створення державного банку) в особі Кабінету Міністрів
України або уповноважених ним органів.

Дієздатність
банку, її межі та напрямки здійснення визначаються статутом, який
затверджується засновниками і набуває чинності лише з моменту його реєстрації
НБУ. У разі внесення змін до статуту таке рішення набирає сили також з моменту
реєстрації таких змін НБУ. Реквізити статуту визначаються чинним законодавством
– Законом „Про банки і банківську
діяльність”.

Для
державної реєстрації треба подати до НБУ документи, перелік яких також
регламентується чинним законодавством. У разі позитивного рішення щодо
реєстрації банку НБУ видає свідоцтво за встановленою ним формою.

Відмова НБУ
в державній реєстрації може мати місце тільки у випадках, передбачених Законом
„Про банки і банківську діяльність” і оформлена шляхом прийняття мотивованого
рішення, яке надсилається уповноваженій особі банку.

 

3. Ліцензування банківської
діяльності

Правові засади
ліцензування банків та небанківських фінансових установ викладені у Законі
України «Про банки і ба­нківську діяльність» та конкретизовані у відповідних
норматив­но-правових актах Національного банку України. Відповідно до
зазначеного Закону банк має право здійснювати банківську дія­льність тільки
після отримання банківської ліцензії. Без отриман­ня банківської ліцензії не
дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших
коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки.
Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії,
несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідаль­ність згідно із
законами України.

Банківська ліцензія
надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності
документів, що підтве­рджують:

• наявність сплаченого та зареєстрованого
  підписного капіта­лу банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;
• забезпеченість банку
  належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним
  забезпеченням, приміщен­нями відповідно до вимог Національного банку;
• наявність як мінімум трьох осіб, призначених
  членами прав­ління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та до­свід,
  необхідний для управління банком.

Національний банк України
може відмовити у наданні ліцен­зії, якщо зазначені умови не виконані банком
протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна
реєстрація банку скасовується і банк ліквідується. Рішення про надання
банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним
банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета визначених
документів. Банківсь­ка ліцензія не може передаватися третім особам.

Порядок ліцензування
банків конкретизований у Положенні про порядок видачі банкам банківських ліцензій,
письмових до­зволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затверджено­му
постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275. У
цьому Положенні визначено, що філії ба­нків здійснюють банківські та інші
операції згідно з положенням про філію, на підставі банківських ліцензій та
письмових дозволів, отриманих банками, і лише за умови наявності та у межах
письмового дозволу, наданого банком.

 

4. Організаційно-функціональна
структура банку та особливості банківського менеджменту

Статутний
капітал банку поділяється на основний та додатковий, останній не може бути
більшим 100 відсотків основного капіталу. Статутний капітал банку не повинен
формуватися з непідтверджених джерел. Основний та додатковий капітал банку,
взяті разом, складають його регулятивний капітал, який має бути зваженим на
ризики, що визначаються нормативно-правовими актами НБУ.

Банки, а
також власники істотної участі зобов язані підтримувати
норматив співвідношення між розміром регулятивного капіталу і сумою зважених до
ризику активів, який отримав назву норматив адекватності капіталу банку.
Порядок обчислення нормативу адекватності капіталу банку, мінімальний розмір
регулятивного капіталу визначається Законом України „Про банки і банківську
діяльність” та нормативно-правовими актами НБУ.

Крім
основного та додаткового фонду банки для покриття непередбачених збитків по
всіх статтях активів та позабалансових зобов язань зобов язані формувати резервний
фонд, інші фонди та резерви. Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не
менше 5 відсотків прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків розміру
регулятивного капіталу банку.

Органами
управління банку є загальні збори учасників (вищий орган), спостережна рада,
правління (рада директорів) банку, а органом контролю – ревізійна комісія та
внутрішній аудит банку. Серед зазначених органів управління важливу роль
відіграє спостережна рада банку, яка обирається загальними зборами учасників з
числа учасників банку або їх представників, і здійснює такі функції:

1) призначає і звільняє
голову та членів правління (ради директорів) банку;

2) контролює діяльність
правління (ради директорів) банку;

3) визначає зовнішнього
аудитора;

4) встановлює порядок
проведення ревізій та контролю за фінансово-господарською діяльністю банку;

5) приймає рішення щодо
покриття збитків;

6) приймає рішення щодо
створення, реорганізації та ліквідації дочірніх підприємств, філій і
представництв банку, затвердження їх статутів і положень тощо.

 

5. Правове регулювання
банківської таємниці. Порядок її розкриття

Відносини банку з клієнтом регулюються Законом України „Про банки і
банківську діяльність”, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами)
між клієнтом та банком. Клієнт має право отримати від банку інформацію, якщо ця
інформація стосується:

1) відомостей про фінансові
показники діяльності банку та його економічний стан;

2) переліку керівників
банку, його відокремлених підрозділів, а також фізичних і юридичних осіб, які
мають істотну участь у банку;

3) переліку послуг, що
надаються банком, ціни на банківські послуги;

4) іншої інформації з питань
надання банківських послуг.

Проте, інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала
відомою банку в процесі обслуговування клієнта і розголошення якої може завдати
матеріальної чи моральної шкоди клієнту, є банківською таємницею. У разі
заподіяння банку чи його клієнту збитків у наслідок витоку інформації, то ці
збитки відшкодовуються винними органами.

Інформація щодо юридичних ті фізичних осіб, яка містить банківську
таємницю, може бути розкрита банком лише за умов:

1) письмового запиту або
письмового дозволу власника інформації;

2) письмової вимоги або за
рішенням суду;

3) письмової вимоги
правоохоронних органів (прокуратури, служби безпеки України, МВС України) та
Антимонопольного комітету України;

4) письмової вимоги Державної
фіскальної служби України з питань оподаткування або валютного контролю
конкретної юридичної чи фізичної особи – суб єкта підприємницької діяльності за конкретний
проміжок часу;

5) письмової вимоги
спеціального уповноваженого органу виконавчої влади з питань фінансового
моніторингу;

6) письмової вимоги органів
державної виконавчої служби з питань виконання рішень судів стосовно стану
рахунків конкретної юридичної або фізичної особи – суб єкта підприємницької діяльності.

Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання банківської
таємниці, несуть відповідальність згідно із законами України.

Вклади фізичних осіб, що знаходяться на рахунках недержавних банків
(незалежно від їх організаційно-правової форми) гарантуються у порядку,
передбаченому законодавством України, а вклади фізичних осіб, що знаходяться на
рахунках державних банків, зокрема, Державного ощадного банку та
Експортно-імпортного, гарантуються державою. Банк відповідає за своїми зобов язаннями перед клієнтами всім своїм майном
відповідно до чинного законодавства України.

 

6. Повноваження банків як
суб’єктів первинного фінансового
моніторингу

Банки зобов язані розробляти, впроваджувати та постійно
поновлювати правила внутрішнього фінансового моніторингу [Поняття „моніторинг”
англійського походження і в перекладі означає постійний контроль за будь-яким
процесом з метою виявлення, чи відповідає бажаному результату, чинним вимогам]
та протягом його здійснення з урахуванням вимог законодавства про запобігання
легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом [Див.: Закон
України від 28.11.2002 р. „Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню)
доходів, одержаних злочинним шляхом” // Відомості Верховної Ради України – 2003
– № 1 – ст. 2 (з відповідними змінами та доповненнями)].

Суб’єкт первинного фінансового моніторингу з урахуванням вимог чинного
законодавства і нормативно-правових актів Уповноваженого органу встановлює
правила проведення внутрішнього фінансового моніторингу та призначає
працівника, відповідального за його проведення.

З метою
реалізації вимог зазначеного закону банкам забороняється відкривати та вести
анонімні (номерні) рахунки, вступати в договірні відносини з клієнтами –
юридичними чи фізичними особами у разі, якщо виникає сумнів стасовно того, що
особа виступає не від власного імені.

Банк зобов язаний ідентифікувати клієнтів, які:

– відкривають рахунки в банку;

– здійснюють операції, що підлягають моніторингу;

– здійснюють операції з готівкою без відкриття рахунку, що
перевищує еквівалент 150000 гривень, а також осіб, уповноважених діяти від
імені зазначених клієнтів.

Посадові
особи банків та суб єкти підприємницької або
іншої господарської діяльності за вчинення фінансових операцій та інших угод з
грошовими коштами, здобутими завідомо злочинним шляхом, за дії, спрямовані на
легалізацію (відмивання) таких коштів, а також використання зазначених коштів у
підприємницькій діяльності несуть кримінальну відповідальність відповідно до
ст. 209 („Легалізація (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих
злочинним шляхом”) та ст. 209 („Умисне порушення вимог законодавства про
запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним
шляхом”) Кримінального кодексу України. Щодо правового забезпечення зазначеної
відповідальності, то Верховна Рада України 6 лютого 2003 р. прийняла Закон „Про
внесення змін до деяких законів України з питань запобігання використанню
банків та інших фінансових установ з метою легалізації (відмивання) доходів,
одержаних злочинним шляхом”. [Див.: Відомості Верховної Ради України – 2003 – №
14 – ст. 104].

Суб’єкти первинного фінансового моніторингу, їх посадові особи та інші
працівники не несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову та
кримінальну відповідальність за надання Уповноваженому органу інформації про
фінансову операцію, якщо вони діяли в межах Закону, навіть якщо такими діями
заподіяно шкоду юридичним або фізичним особам, та за інші дії, пов’язані з
виконанням Закону.

 

7. Заходи впливу, що застосовуються до комерційних банків за порушення ними банківського законодавства

Відповідно до статті 73, Закону
України «Про банки і банківську діяльність» у разі порушення банками або іншими
особами, які можуть бути об’єктом перевірки Національного ба­нку України
відповідно до цього Закону, банківського законодав­ства, нормативно-правових
актів Національного банку України або здійснення ризикових операцій, які
загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, Національний банк
України адекватно вчиненому порушенню має право застосувати заходи впливу, до
яких відносяться:

1) письмове застереження щодо
припинення порушення та вжиття необхідних заходів для виправлення ситуації,
зменшення невиправданих витрат банку, обмеження невиправдано високих процентних
виплат за залученими коштами, зменшення чи від­чуження неефективних інвестицій;

2) скликання загальних зборів
учасників, спостережної ради банку, правління (ради директорів) банку для
прийняття програ­ми фінансового оздоровлення банку або плану реорганізації
банку;

3) укладення письмової угоди з
банком, за якою банк чи ви­значена угодою особа зобов’язується вжити заходів до
усунення порушень, поліпшення фінансового стану банку тощо;

4) видати розпорядження щодо:

а) зупинення виплати дивідендів
чи розподілу капіталу в будь-якій іншій формі;

б) встановлення для банку
підвищених економічних нормативів;

в) підвищення резервів на
покриття можливих збитків за кре­дитами та іншими активами;

г) обмеження, зупинення чи
припинення здійснення окремих видів здійснюваних банком операцій з високим
рівнем ризику;

д) заборони надавати бланкові
кредити;

е) накладення штрафів на:

• керівників банків у розмірі до ста неоподатковуваних міні­мумів доходів
  громадян;
• банки відповідно до положень,
  затверджених Правлінням Національного банку України, але у розмірі не більше
  одного відсотка від суми зареєстрованого статутного фонду;

є) тимчасової, до усунення
порушення, заборони власнику іс­тотної участі в банку використовувати право
голосу придбаних акцій (паїв) у разі грубого чи систематичного порушення ним
вимог цього Закону або нормативно-правових актів Національно­го банку України;

ж) тимчасового, до усунення
порушення, відсторонення посадової особи банку від посади у разі грубого чи
систематичного порушення цією особою вимог цього Закону або нормативно-правових
актів Національного банку України;

з) реорганізації банку;

и) призначення тимчасової
адміністрації.

У разі порушення Закону чи
нормативно-правових актів Наці­онального банку України, що спричинило значну
втрату активів або доходів, і настанні ознак неплатоспроможності банку Національний
банк України має право відкликати ліцензію та ініціюва­ти процедуру ліквідації
банку згідно з положеннями цього Закону.