1.6. БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

1.6. БЕЗПЕКА ЛЮДИНИ У СОЦІАЛЬНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

1.6.1. Політичні небезпеки (конфлікти на міждержавному, міжнаціональному і міжрелігійному рівні, боротьба за владу).

Дискримінація людини за певними ознаками

Соціально-політичні конфлікти – дуже гостра форма розв’язування суперечності між державами з використанням сучасних засобів враження, а також міжнаціональні кризи, які супроводжуються насильством. При соціально-політичних конфліктах виникають соціально-політичні небезпеки.

Конфлікт – це зіткнення двох чи декількох різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів. Джерело конфлікту – соціальна нерівність

Конфлікти, що виникають у суспільстві, називаються суспільними. Вони бувають: політичними, коли конфліктують політичні системи; соціальними – коли протистоять соціальні системи; економічними – коли стикаються інтереси економічних систем.

Таблиця 1.2

ОСНОВНІ ТИПИ КОНФЛІКТІВ МІЖ ЛЮДЬМИ

Конфлікти, що відбуваються в різних сферах, набувають політичного значення, якщо вони зачіпають міжнародні, класові, міжетнічні, міжнаціональні, релігійні, демографічні та інші відносини (рис. 1.56). Особливої гостроти набули міжетнічні конфлікти в країнах, де зазнала краху форма державного устрою (СРСР, Югославія).

Поняття “соціально-політичний” конфлікт використовується й тоді, коли трапляються всередині держав громадянські війни, страйки та між державами – війни, партизанські рухи.

Суб’єктами соціально-політичного конфлікту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали способом його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво (рис. 1.57). Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стає неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на територію з боку групи, держави.

Суб’єктами конфліктів можуть виступати окремі люди, групи, організовані в соціальні, політичні, економічні та інші структури; об’єднання, які виникають у вигляді політизованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.

Війна – це збройна боротьба між державами (їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному розумінні слова – останній ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами. Війни на планеті забрали вже понад чотири мільярди людських життів. Кількість загиблих різко зростала внаслідок розвитку засобів знищення людей та розширення масштабів військових дій. Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя.

До соціально-політичних конфліктів належить виступ екстремістських угруповань (тероризм). У наш час явище тероризму досить поширене. Якщо донедавна звертання до терору як засобу вирішення політичних або релігійних проблем було надзвичайним явищем, то в наші дні щоденні повідомлення про терористичні акти сприймаються як щось неминуче. Терор став органічною складовою сучасного життя і набув глобального характеру.

Тероризм (від латинського terror – страх, залякування) – це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насилля, включаючи фізичне знищення людей для досягнення певних цілей. Тероризм здійснюється окремими особами, групами, що виражають інтереси певних політичних рухів або представляють країну, де тероризм піднесений до рангу державної політики (рис. 1.58). Тероризм – антигуманний спосіб вирішення політичних проблем в умовах протиборства, зіткнення інтересів різних політичних сил, проявів нерівноправності у міждержавних, міжетнічних, міжрелігійних відносинах.

Він може застосовуватись і як засіб задоволення амбіцій окремими політичними діячами, а також як знаряддя здійснення своїх цілей мафіозними структурами, кримінальним світом.

Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види тероризму: політичний, релігійний та кримінальний.

Інша класифікація терористичних актів:

– напад на державні або промислові об’єкти, які призводять до матеріальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонстрації сили;

– захоплення державних установ або посольств (супроводжується захопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);

– захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мотивація, вимога викупу);

– насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);

– викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних політичних поступок або звільнення в’язнів; форма самофінансування);

– політичні вбивства (це один із найбільш радикальних засобів ведення терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільнити народ від тиранів);

– вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).

Треба відзначити, що в Україні не виявлено терористичних організацій, орієнтованих на повалення державного ладу. Проблема тероризму в Україні знаходиться в іншій площині, можна відмітити “кримінальний тероризм” всередині країни та діяльність закордонних терористичних організацій на території України. Важко провести чітку межу між кримінальним тероризмом і звичайним бандитизмом.

Зростання терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих актів викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і протоколів з питань боротьби проти тероризму. Але складність, багатоманітність форм його проявів ускладнюють вирішення цієї проблеми.

Необхідно знати, як треба поводитись, опинившись у стані заручника. Найважливіше для заручника – це залишитися живим, і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкраще – це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без дозволу, не ходити, навіть не дивитися в сторону терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик). У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, у крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок – зняти косметику, прикраси (зокрема сережки).

Дискримінація (лат . discrimination – розрізнення, розділення) – навмисне приниження, обмеження або позбавлення прав певної групи осіб за будь-якою ознакою, що призводить до порушення прав людини (рис. 1.59). Дискримінація суперечить принципам Статуту ООН, заборонена рядом міжнародних договорів. Поняття “дискримінація” розглядається і в міжнародному аспекті. Дискримінація в міжнародних відносинах – незаконна практика держави, яка веде до обмеження прав органів, організацій і громадян однієї держави порівняно з правами органів, організацій та громадян іншої держави з метою здобуття політичних чи економічних переваг.

В тоталітарних державах дискримінація найчастіше проводиться за ознаками раси, національності, статі, релігійних чи політичних поглядів, часто шляхом прийняття відповідного законодавства або фактичного здійснення дискримінації в повсякденному житті чи насаджені расистської ідеології.

Україна проводить активну роботу, спрямовану на використання не тільки національних, а й міжнародних інститутів захисту прав людини і боротьби з дискримінацією. В Україні на конституційному рівні заборонена будь-яка дискримінація людини.