РОЗДІЛ II. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

РОЗДІЛ II. БЕЗПЕКА ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ В НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

2.1. ПРАВОВІ ТА ОРГАНІЗАЦІЙНІ ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ

Актуальність проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання людських втрат, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами, а також причинами військового характеру.

Цивільна оборона України є державною системою органів управління, сил і засобів, що створені для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру. Верховною Радою прийнятий Закон України “Про цивільну оборону України”, а Кабінетом Міністрів України затверджено “Положення про цивільну оборону України”. 7 липня 1995 року була схвалена концепція створення єдиної державної системи запобігання і рятування під час аварій, катастроф та інших надзвичайних ситуацій.

До завдань цивільної оборони відносяться:

– запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів внаслідок пожеж та стихійного лиха;

– оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний та військовий часи та постійне його інформування про наявну обстановку;

– захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихійного лиха;

– організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, стихійного лиха та у воєнний час;

– організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у районах лиха і осередках ураження;

– створення систем управління, аналізу і прогнозування, оповіщення і зв’язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологічним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування під час надзвичайних ситуацій;

– підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, обов’язкове навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуального захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.

Виконання завдань ЦО досягається плануванням, своєчасним і якісним втіленням комплексу організаційно-економічних, інженерно-технічних, оборонно-масових та соціальних заходів ЦО.

Систему цивільної оборони складають:

– органи державної виконавчої влади всіх рівнів, до компетенції яких віднесені функції, пов’язані з безпекою та захистом населення;

– органи повсякденного управління процесами захисту населення у складі центральних та місцевих органів державної виконавчої влади і адміністрації підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання;

– сили і засоби, призначені для виконання завдань ЦО;

– фонди фінансових, медичних та матеріально-технічних ресурсів, передбачені на випадок НС;

– системи зв’язку, оповіщення та інформаційного забезпечення

Фінансування заходів Ц0 проводиться за рахунок: бюджетів (державного та місцевих) та коштів підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і господарювання.

Цивільна оборона організовується на всіх господарських об’єктах, в установах та організаціях. Начальником ЦО об’єкту є його керівник. Начальник ЦО об’єкту підпорядковується начальнику ЦО відомства. На об’єктах створюються штаби ЦО, які комплектуються з штатних працівників, що виконують дані обов’язки за сумісництвом.

Організацію цивільної оборони на об’єкті народного господарства, закладах та установах можна представити за допомогою схеми (рис. 2.1).

На цивільних об’єктах створюються формування цивільної оборони, які за призначенням поділяють на формування загального призначення, рятувальні та формування служб ЦО, які ведуть спостереження, виконують, спеціальні заходи при виконанні аварійно-рятувальних робіт.

Згідно Закону “Про цивільну оборону України” надзвичайна ситуація (НС) визначається як порушення нормальних умов життя і діяльності людей на об’єкті або території, що викликана аварією, катастрофою, стихійним лихом, епідемією, епізоотією, пожежею, використанням засобів масового враження, яке призвело або може призвести до людських чи матеріальних втрат.

До ознак надзвичайної ситуації відносять: небезпеку для життя і здоров’я значної кількості людей, суттєве порушення екологічної рівноваги, повне або часткове припинення господарської діяльності, значні матеріальні та економічні збитки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”. Згідно з цим положенням, за характером походження подій, що зумовлюють виникнення надзвичайних ситуацій (рис. 2.2) на території України, розрізняють 4 класи надзвичайних ситуацій: техногенного, природного, соціально-політичного та військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій поділяється на групи, які містять конкретні їх види.