4.3. Нормування виробничої освітленості

4.3. Нормування виробничої освітленості

Виробниче освітлення необхідно нормувати на робочих поверхнях. Освітленість вимірюється у люксах. Однак нормування рівня освітленості природним світлом у люксах викликало б великі труднощі, тому що освітленість природним світлом коливається в дуже широких межах в залежності від періоду року, часу дня, стану хмарності, що відображають властивості поверхні землі (сніг, трав’яний покрив, асфальт та інш.).

Тому показником ефективності природного освітлення є коефіцієнт природної освітленості (К.П.О.), виражений у відсотках:

де: E – коефіцієнт природної освітленості в будь-якому місці А усередині приміщення у %; Е_в – освітленість у місці А, освітлюваному світлом видимого через світловий проріз ділянки небосхилу, лк; Е_н – освітленість горизонтальної площини в той же момент часу поза виробничим приміщенням, освітлюваної рівномірно розсіяним (дифузійним) світлом усього небосхилу, лк.

Коефіцієнт природної освітленості нормується в залежності від точності виконуваних робіт. Точність робіт визначається розмірами об’єкта розрізнення – мінімальний розмір предмета, елемента, що потребує роздільного спостереження в процесі роботи (тріщина, ширина подряпини, товщина дроту, напису на шкалах контрольно-вимірювальних приладів та інш.).

Коли виробничі приміщення розташовуються нижче 45° північної широти і північніше 60°, то нормовані значення К.П.О., наведені в табл.4.2, відповідно збільшуються на 0,75 і 1,2.

Природне освітлення у виробничих приміщеннях установлене з урахуванням одержання максимально можливої освітленості (залежить від роду освітлення), коли скло ліхтарів і бічних світлових прорізів чисте. Скло очищають не рідше двох разів на рік при невеликих кількостях диму, пилу і кіптяви, при значних кількостях – не рідше чотирьох разів на рік. Стіни і стелі повинні бути світлих тонів.

У НАОП Санітарними нормами СНіП ІІ-4-79 встановлені мінімально допустимі значення освітленості штучним світлом (табл.4.3).

При виконанні робіт I-IV, Vа, Vб категорій рекомендується використовувати тільки систему комбінованого освітлення. Загальне освітлення в системі комбінованого повинно, по можливості, здійснюватися газорозрядними лампами. Норми освітленості (табл.4.3) необхідно підвищувати на одну ступінь по шкалі освітленості в наступних випадках: а) якщо виконуються роботи I-VI категорій, коли відстань від ока

до розглянутого об’єкта більша 0,5 м;

б) коли існує підвищена небезпека травматизму, а освітленість в системі загального освітлення не більше 150 лк (наприклад, під час заточування інструменту на заточувальних верстатах та роботі на гільйотинних ножицях);

в) в класних приміщеннях, де навчаються підлітки, і коли нормована освітленість не перевищує 300 лк;

г) під час роботи І-ІV категорій, якщо зорова робота виконується безперервно упродовж половини робочого дня і більше;

д) у тих приміщеннях, де відсутнє природне освітлення і постійно перебувають люди.

Норми освітленості необхідно знижувати:

а) під час короткочасного перебування робітників у виробничому приміщенні;

б) якщо в приміщенні встановлено устаткування, що не потребує постійного обслуговування.

4.4. Проектування систем штучного освітлення

Перед тим, як розраховувати освітленість виробничого приміщення треба:

– визначити систему освітлення;

– вибрати тип джерела світла і тип світильників;

– визначити розряд приміщення відповідно до санітарних норм і норму освітленості;

– розмістити світильники;

– розрахувати освітленість на робочих поверхнях;

– уточнити кількість світильників;

– визначити одиничну потужність ламп.

Обираючи систему освітлення, виходять з погляду економічності або гігієнічності. Система комбінованого освітлення більш економічна і дозволяє на робочих місцях створювати високу освітленість. Система загального освітлення з погляду гігієни праці краща, тому що вона дозволяє створити рівномірний розподіл освітленості у всьому приміщенні, усунути різкі тіні й контрасти. У майбутньому, зі зростанням енергооснащеності загальне освітлення неминуче повинно витиснути комбіноване освітлення.

Коли обирається тип джерела світла, перевага віддається газорозрядним лампам, як найбільш економічним. Газорозрядні лампи застосовуються в приміщеннях, не освітлених природним світлом, де необхідне тонке розрізнення кольорів і виконуються точні роботи.

При виборі джерела світла для загального освітлення виробничих приміщень доцільно застосовувати:

– люмінесцентні лампи ЛБ, тому що вони мають задовільну передачу кольорів і високу світлову віддачу;

– для освітлення робочих місць, де існують підвищені вимоги до передачі кольору, – лампи ЛД;

– при дуже високих вимогах до передачі кольору – лампи ЛДЦ. Лампи ДРЛ, ксенонові, натрієві використовуються для освітлення відкритих просторів.

Тип світильників визначається характером виробничого приміщення.

Світильники в системі загального освітлення розташовують в один ряд, у кілька рівнобіжних рядів, у шаховому порядку та інш.

Слід також регламентувати відстань від крайнього ряду світильників до стіни. Коли робочі поверхні розташовуються уздовж стін, то ця відстань дорівнює 0,25-3 м; при відсутності робочих поверхонь біля стін – 0,4-5 м.

Прожектори розміщують групою по 10-15 шт при освітленні великих територій – більше 1000 м² з високим рівнем нормованої освітленості і тоді, коли кількість опор повинна бути мінімальною Під час освітлення територій площею не більше 3000-5000 м² застосовують індивідуальне розташування прожекторів: 1-2 шт. Для усунення блискості під час прожекторного освітлення передбачається установка прожекторів на опори визначеної висоти.

Наприклад, прожектор ПЗС-35 з лампою 1500 Вт, 220 В повинен установлюватися на опору висотою не менше 17 м, з лампою 500 Вт, 127 В – 20 м; прожектор ПЗС-45 з лампою 1000 Вт, 220 В і лампою 1000 Вт, 127 В – відповідно на 22 і 30 м.

Існує кілька методів розрахунку освітленості. Для розрахунку освітленості при загальному рівномірному освітленні використовують метод розрахунку за питомою потужністю (метод ватів ) і метод з світловим потоком.

Розрахунок освітленості за питомою потужністю:

Питома потужність залежить від типу світильників, висоти їхнього підвісу, коефіцієнта запасу і коефіцієнтів відбиття стін і стель. У спеціальних таблицях наведені питомі потужності освітлювальних установок залежно від рівня нормованої освітленості. Якщо згідно з таблицею визначена питома потужність установки, то потужність однієї лампи визначають за формулою:

Значення потужності лампи округляють до найближчого стандартного. Розрахунок за методом питомої потужності застосовується для наближених розрахунків освітленості приміщень.

Розрахунок освітленості за світловим потоком:

Коефіцієнт використання світлового потоку показує, яка частина світлового потоку лампи досягає освітлюваної поверхні, у тому числі завдяки відбиттю світлового потоку від стін і стелі.

де: А и В – довжина і ширина освітлюваного приміщення, м; к_р – висота підвісу світильників над робочою поверхнею, м.

Внаслідок того, що санітарними нормами передбачається не середня, а мінімальна освітленість, у вираз (4.1) уведено поправочний

коефіцієнт Z = Е_ср/Е_мін. Значення коефіцієнта 2 при найвигіднішому розташуванні світильників дорівнює 1,1…1,2.

На практиці, при відомій нормі освітленості Е_н, визначають світловий потік однієї лампи F_л з урахуванням коефіцієнта нерівномірності освітлення Z за формулою:

Потім, знаючи світловий потік лампи і_л, згідно з табл.4.1 визначають потужність лампи.