7.2. Нормування іонізуючого опромінення
7.2. Нормування іонізуючого опромінення
Основним державним документом, що встановлює систему радіаційно-гігієнічних регламентів для забезпечення прийнятих рівнів опромінення як для окремої людини, так і для суспільства є ДНАОП 00.3-3.24-97 “Норми радіаційної безпеки України (НРБУ-97)”.
Норми радіаційної безпеки України” встановлюють два принципово відмінні підходи до забезпечення протирадіаційного захисту:
– перший – передбачається для усіх видів практичної діяльності за умов нормальної експлуатації індустріальних та медичних джерел іонізуючого випромінювання, до якої належать: виробництво джерел випромінювання, використання джерел випромінювання і радіоактивних речовин у медицині, дослідженнях, промисловості, сільському господарстві, освіті, виробництві ядерної енергії, включаючи всі елементи паливно-енергетичного циклу, збереження та транспортування джерел іонізуючого випромінювання, поводження з радіоактивними відходами;
– другий – при втручанні, що пов’язано з опромінюванням населення за умов аварійного опромінення, а також під час хронічного опромінювання за рахунок техногенно-підсилених джерел природного походження.
Протирадіаційний захист та радіаційна безпека у ситуаціях втручань грунтуються на наступних основних принципах:
– повинен бути виправданим будь-який контрзахід, тобто отримана користь для суспільства та окремої особи від відвернутої цим контрзаходом дози повинна бути більша, ніж сумарний збиток (медичний, економічний, соціально-психологічний) від втручання, пов’язаного з його проведенням (принцип виправданості);
– всі можливі заходи щодо обмеження індивідуальних доз опромінення повинні бути застосовані на рівні, нижчому, ніж поріг детерміністичних радіаційних ефектів, особливо порогів гострих клінічних радіаційних проявів (принцип не перевищення);
– втручання – контрзахід або комбінація декількох контрзаходів, його масштаби та тривалість повинні вибиратися таким чином, щоб різниця між сумарною користю та сумарним збитком була не тільки доданою, але й максимальною (принцип оптимізації). Нормами радіаційної безпеки України (НРБУ-97) встановлюються три категорії осіб, які зазнають опромінення:
– категорія А (персонал) – особи, які постійно чи тимчасово працюють безпосередньо з джерелами іонізуючих випромінювань.
– категорія Б (персонал) – особи, які безпосередньо не працюють з джерелами іонізуючих випромінювань, але через розташування робочих місць у приміщеннях та на промислових майданчиках об’єктів з радіаційно-ядерними технологіями можуть отримати додаткове опромінення.
– категорія В – все населення.
Для категорії А, Б, та В НРБУ-97 встановлені ліміти доз (ЛД) та допустимі рівні (ДР) іонізуючого опромінення.
Ліміти доз, їх числові значення встановлюються на рівнях, що виключають можливість виникнення детерміністичних ефектів опромінення і одночасно гарантують настільки низьку ймовірність виникнення стохастичних ефектів опромінення, що вона є прийнятною як для окремих осіб, так і для суспільства в цілому.
Ліміти доз для осіб категорій А і Б встановлюються упродовж індивідуальної річної ефективної та еквівалентної доз зовнішнього опромінення (ліміти річної ефективної та еквівалентної доз). Обмеження опромінення осіб категорії В (населення) здійснюється уведенням лімітів річної ефективної та еквівалентної доз для критичних груп осіб категорії В. Останнє означає, що величина річної дози опромінення осіб, які входять до критичної групи, не повинна перевищувати ЛД, встановлених для категорії В.
До лімітів доз порівнюється сума ефективних доз опромінення від усіх індустріальних джерел випромінювання. До цієї суми не включають:
– дозу, яку одержують при медичному обстеженні або лікуванні;
– дозу опромінення від природних джерел випромінювання;
– дозу, що пов’язана з аварійним опроміненням населення;
– дозу опромінення від техногенно-підсилених джерел природного походження.
До ліміту річної ефективної дози додатково встановлюються ліміти річної еквівалентної дози зовнішнього опромінення для таких окремих органів і тканин як: кришталик ока; шкіра; кості та ступні.