Гігієна праці. Завдання

1. Гігієна праці. Завдання

Гігієна праці – це галузь практичної й наукової діяльності, що вивчає стан здоров’я працівника під впливом умов праці й на цій основі обґрунтовує заходи і засоби збереження та зміцнення здоров’я працюючого, профілактики несприятливого впливу умов праці.

У системі законодавчих актів щодо гігієни праці ключове місце посідає Закон України «Про забезпечення санітарного епідеміологічного благополуччя населення». Стаття 7 цього Закону передбачає:

• розробку і здійснення адміністрацією підприємств санітарних та протиепідемічних заходів;
• забезпечувати лабораторний контроль за виконанням вимог щодо безпеки використання  (зберігання, транспортування тощо)  шкідливих для здоров’я речовин та матеріалів, утворюваних  внаслідок їх діяльності викидів, скидів, відходів та факторів, а також готової продукції;
• відшкодовувати у встановленому порядку працівникам і громадянам шкоду, завдану їх здоров’ю внаслідок порушення санітарного законодавства.

У системі заходів із забезпечення безпеки праці велике значення мають запобіжний і поточний санітарні нагляди, які здійснюють установи та заклади Державної санітарно-епідеміологічної служби. Запобіжний санітарний нагляд дає можливість значно покращити умови і безпеку праці через заборону виробництва і використання на підприємствах усіх форм власності життєво небезпечних речовин та матеріалів, технологічного устаткування, технологічних процесів та впровадження сучасних безвідходних і нешкідливих для здоров’я людей технологій.

Основні завдання гігієни праці:

1. Вивчати вплив на людину метеорологічних умов і розробляє засоби і способи забезпечення комфортних умов праці.

2. Вивчати вплив на організм людини небезпечних і токсичних речовин, що виділяються в навколишнє середовище, і розробляє засоби захисту.

3. Вивчати вплив шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на організм людини і розробляє засоби захисту від цих чинників.

4. Займатися питаннями освітлення робочих місць.

5. Давати обґрунтування санітарним нормам.

6. Займатися створенням індивідуальних засобів захисту.

7. Розробляти засоби і методи контролю умов праці.

8. Організовувати санітарно-побутове забезпечення.

2. Професійний відбір працівників правоохоронних органів

Під професійним відбором розуміють складну спеціалізовану процедуру вивчення й оцінки придатності того чи іншого кандидата до оволодіння спеціальністю, досягнення рівня майстерності і успішного виконання обов’язків як у звичайних, так і в екстремальних умовах. Насамперед кандидат повинен відповідати ряду формальних стандартів, прийнятих законодавством країни, зокрема, бути відповідного віку, мати потрібний освітній рівень, бути громадянином країни, мати певний зріст, вагу і фізичні кондиції, не мати медичних протипоказань для служби, не бути пов’язаним у будь-який спосіб із кримінальним світом. Така інформація з’ясовується у процесі бесід, аналізу документів, спеціальної перевірки, медичного огляду.

Складні види професійної діяльності в системі ОВС пред’являють жорсткі вимоги до соматичного і психічного здоров’я, здібностей і особистих якостей кандидатів, які бажають зв’язати своє життя зі службою в міліції, роблять об’єктивно складним відбір найбільш підготовлених осіб.

3. Психологія безпеки

Психологія безпеки – це галузь психологічної науки, яка вивчає психологічні причини нещасних випадків, що виникають у процесі праці та інших видів діяльності, та шляхи використання психології для підвищення безпеки діяльності.

Об’єктом дослідження психології безпеки є різні види трудової діяльності людини, пов’язані з небезпекою. Предметом дослідження психології безпеки є:

1) психічні та психофізіологічні механізми, процеси, що забезпечують діяльність і впливають на її безпеку;

2) психічні та психофізіологічні стани людини, які переживає індивід в процесі діяльності, та їх вплив на безпеку діяльності;

Психологією безпеки розглядаються психічні процеси, психічні властивості і особливо детально аналізуються різноманітні форми психічних станів, які спостерігаються в процесі праці. В структурі психічної діяльності людини розрізняють три основні групи компонентів: психічні процеси, властивості і стани. Ефективність діяльності людини базується на рівні психічної напруги (стресу). 

Досвід свідчить, що в основі аварійності і травматизму (до 60 – 90% випадків) часто лежать не інженерно-конструкторські дефекти, а організаційно-психологічні причини: низький рівень професійної підготовки з питань безпеки, недостатнє виховання, слабка установка фахівця на дотримання безпеки, перебування людей у стані стомлення або інших психічних станах, що знижують надійність і безпеку діяльності фахівця.

4. Фізичні вправи

Вагоме значення в житті людини займає фізична культура, що є засобами для всебічного фізичного розвитку за допомогою різних вправ, з лікувальною і профілактичною метою для зміцнення здоров я. Головне у фізичній культурі – це фізичні вправи, об’єднуючі спеціально підібрані комплекси м’язових рухів, вживані для загального зміцнення організму, фізичного розвитку, в заняттях спортом, з метою придбання необхідних в житті навиків.

Фізичні вправи використовуються для відновлення здоров я хворих і ослаблених людей, це, як правило, лікувальна фізична культура. Вона широко використовується при комплексному лікуванні в лікарнях, поліклініках, санаторіях. Застосування фізичної культури з лікувальною метою при захворюваннях опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем, порушеннях обміну речовин, після хірургічних операцій і ін. підвищує ефективність комплексного лікування, сприяє попередженню ускладнень, прискорює одужання і відновлення працездатності, будучи одним з компонентів реабілітації хворих.

Фізична культура застосовується у формі гімнастики, різних видів спорту, туризму, рухомих і спортивних ігор і ін.

Регулярні заняття фізичною культурою і спортом у всіх віках підвищують природну опірність організму несприятливим впливом навколишнього середовища, інфекціям. Наукові спостереження доводять, що ті, хто систематично займаються фізичними вправами з дотриманням правил особистої гігієни, рідше хворіють, краще працюють, довше живуть.

5. Режим праці та відпочинку

Режим праці та відпочинку – це встановлені для кожного виду робіт порядок чергування та тривалості періодів роботи й відпочинку, які підтримують високу працездатність, зберігають здоров’я трудящих; він передбачає правильне чергування часу роботи з мікропаузами та перервами на відпочинок з урахуванням специфіки виробництва або виконуваних функцій.

Режим праці і відпочинку протягом робочої зміни визначається такими факторами, як тривалість робочого дня, час початку і закінчення роботи, час надання і тривалість обідньої перерви, кількість і тривалість регламентованих перерв на відпочинок (макропауз), наявність мікропауз у трудовому процесі.

Тижневий режим праці і відпочинку характеризується встановленою кількістю робочих днів і годин, порядком чергування днів роботи і відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Річний режим праці і відпочинку характеризується загальною кількістю днів і годин роботи, періодичністю і тривалістю основної і додаткових відпусток.

Режим праці і відпочинку є предметом переговорів між найманими працівниками (профспілками) і роботодавцями при укладенні колективних договорів.

Режим праці і відпочинку залежить від характеру виробничого процесу, тобто може бути однозмінним або багатозмінним, стандартним або нестандартним. Однак у всіх випадках він повинен бути науково обгрунтованим, раціональним.

Раціональний, фізіологічно обгрунтований режим праці і відпочинку повинен відповідати таким вимогам:

• запобігати ранньому і надмірному розвиткові втоми працівників;
• сприяти збереженню високої працездатності і оптимального функціонального стану організму працівників протягом зміни;
• забезпечувати високу продуктивність праці;
• сприяти ефективному відновленню фізіологічних функцій під час відпочинку.
• ефективність режиму праці і відпочинку оцінюється критеріями працездатності і функціонального стану працівників, економічними та соціальними критеріями

Відпочинок може бути пасивним і активним.

Пасивний відпочинок (у положенні сидячи або лежачи) необхідний при важких фізичних роботах та роботах, пов’язаних з постійними переміщеннями/переходами або виконуваних стоячи, особливо у несприятливих умовах зовнішнього оточення.