Форми власності та їх характеристика

Форма власності – її вид, який характеризується за ознакою суб’єкта власності.

У ринковій економіці розрізняють два основних типи власності: приватну і суспільну.

Відносини приватної власності будуються на відособленому присвоєнні, користуванні, розпорядженні факторами і результатами виробництва окремими людьми – власниками цих факторів виробництва.

Суспільна власність означає спільне привласнення, користування і розпорядження засобами виробництва і його результатами.

Найбільш поширеними формами суспільної власності є: державна, колективна.

Приватна власність у ринковій економіці виконує наступні функції:

1. Підвищення добробуту, забезпеченості та незалежності (ресурси мають цінністю і дають доход).

2. Збереження вартості і стимулювання підвищення продуктивності.

3. Забезпечення прогресу.

За критерієм власності в ринковій економіці розрізняють два сектори: державний і приватний (індивідуальні, партнерські, корпоративні фірми).

Економічні суб’єкти приватного сектора умовно можна об’єднати в дві великі групи власників: домашні господарства та фірми (підприємницькі одиниці).

Домашнє господарство – економічна одиниця, що складається з одного або більше осіб, яка постачає економіку ресурсами і використовує отримані за них кошти для придбання товарів і послуг, які задовольняють споживача.

Фірма – це організація, яка використовує ресурси для виробництва товару або послуги з метою отримання прибутку, яка володіє і управляє одним або кількома підприємствами.

Форма власності – це стійка система економічних відносин і господарських зв’язків, що зумовлює відповідний спосіб та механізм поєднання працівника і засобів виробництва. В сучасних умовах економічною наукою використовується два підходи щодо їх класифікації: вертикально-історичний та горизонтально-структурний.

Відповідно до першого визначаються історичні форми власності, котрі виникали та розвивались у процесі тривалої еволюції суспільства та його складової – економічних відносин. Кожна суспільно-економічна формація базувалась на відповідній формі власності, яка потім змінювалась іншою.

Первіснообщинна форма власності передбачала однакові права общини на головний засіб виробництва — певну ділянку землі з усіма об’єктами, які на ній знаходились (тварини, рослини, сировина для виготовлення знарядь праці тощо), а також на результати виробництва.

Рабовласницька форма власності базувалась на концентрації прав власності рабовласника на засоби виробництва, результати виробництва та на самого працівника – раба.

В епоху Середньовіччя сформувалась феодальна власність, відносини якої базувались на абсолютизації прав власності феодала на землю та інші засоби виробництва і обмеженні прав працівника в особі селянина – кріпака.

Капіталістична власність характеризується зосередженням прав власності на засоби виробництва та результати праці в однієї особи (підприємця), особистою свободою працівника, відсутністю у нього засобів виробництва.

Відповідно до горизонтально-структурного підходу для класифікації економічних форм власності, її видів і типів як критерії використовуються рівень розвитку продуктивних сил, характер поєднання працівника із засобами виробництва, правочинність суб’єктів відносин власності на ресурси, результати та управління виробництвом, механізм розподілу доходу і т. д.

Відповідно до цього підходу з усього різноманіття відносин власності відокремлюється два основних типи власності: приватна і суспільна.

Приватна власність характеризується тим, що засоби виробництва, а отже, і вироблений продукт належать приватним особам, на основі їх виняткового права на володіння, користування і розпорядження об’єктом власності, коли його власником є юридична або фізична особа.

Приватний тип власності реалізується як сукупність відносин індивідуально-трудової, сімейної, індивідуальної з використанням і без нього найманої праці, партнерської та корпоративної форм власності.

Суспільній власності притаманне спільне привласнення засобів виробництва і виробленого продукту, коли суб’єкти цих відносин стосуються один одного як рівноправні співвласники. За таких умов основною формою індивідуального привласнення є розподіл доходу, а мірою його розподілу – праця.

Суспільна власність існує у вигляді державної і колективної.

Державна форма власності являє собою систему відносин, коли абсолютні права на управління і розпорядження об’єктами власності здійснюють структури державної влади. Базою функціонування й розвитку державної форми власності є ті сфери економіки, в яких виникає нагальна потреба у прямому централізованому управлінні, державних інвестиціях тощо.

Власність трудового колективу – це спільна власність, передана державою або іншими суб’єктами господарювання у розпорядження колективу підприємства на певних умовах та з метою використання у виробничих або інших цілях відповідно до чинного законодавства. Вона може існувати в різних видах, залежно від джерел формування. Вид власності характеризується конкретними способами привласнення благ та методами господарювання. У зв’язку з цим, якщо підприємство викуплене за рахунок нагромадженого прибутку персоналу фірми, то виникає неподільна власність трудового колективу.