Партії та партійні системи в зарубіжних країнах

1. Поняття політичних партій. Функції політичних партій

Однією з форм виявлення та реалізації політичних інтересів певних груп і окремих громадян суспільства є суспільно-політичні рухи і політичні партії.

У звичайному розумінні слова під політичною партією розуміють групу однодумців, що прагнуть досягнення загальної мети. 

Загальна мета такої групи обов’язково має на увазі вплив на прийняття політичних рішень шляхом включення представників цієї групи до складу органів влади. Найбільш характерними видами партійної діяльності є участь у виборчому процесі та парламентській діяльності. Точне правове визначення політичної партії дається у відповідних законах конкретних країн.

Від громадських об’єднань (соціально-економічних, соціально-культурних об’єднань, профспілок, союзів підприємців тощо) політичні партії відрізняються тим, що вони відкрито борються за місця в парламенті і уряді, які дають можливість здійснювати управління державою, а через нього — всім суспільством.

Партії є істотним елементом політичної системи суспільства. Вони є виразниками політичних курсів, що конкурують один з одним, виразниками інтересів, потреб і цілей певних соціальних груп, сполучною ланкою між громадянським суспільством і державою. Завдання партій – перетворити безліч приватних інтересів окремих громадян, соціальних прошарків, зацікавлених груп у їх сукупний політичний інтерес. Через партії та виборчі системи формалізується участь громадян у політичному житті. Партії беруть активну участь у функціонуванні механізму політичної влади або впливають на нього. Важливою рисою діяльності партій є їхній ідеологічний вплив на населення, значна роль у формуванні політичної свідомості та культури. Суттєвою є роль політичних партій у становленні демократичних інститутів.

Функції політичних партій:

Перша функція політичних партій полягає в тому, що вони виступають засобом боротьби за урядовою владою в центрі та на місцях між окремими групами.

Різні соціальні групи зацікавлені у використанні вищих органів державної влади для своїх цілей.

Бажаючи здобути урядову владу і вплив у місцевих і федеральних органах, ці групи роблять ставку на ту або іншу політичну партію, за допомогою якої прагнуть провести своїх представників у виборні органи. Оскільки така боротьба відбувається у рамках конституційної законності, головним знаряддям її є політичні партії. Це суперництво виливається у форму виборчої боротьби, де сили супротивників оцінюються кількістю отриманих голосів.

Друга функція політичних партій полягає в тому, що вони беруть найважливішу участь у формуванні та діяльності всіх ланок державного апарату. Виборні органи влади й управління як у центрі, так і на місцях створюються за безпосередньої участі політичних партій. Саме вони добирають кандидатів на виборні посади і проводять виборчі кампанії.

Окремо слід сказати про функцію соціального представництва. Будь-яка політична партія є виразником певних соціальних інтересів, спирається у своїй діяльності на конкретні соціальні групи і прошарки, є їхнім представником на політичній арені. 

Важливою також є функція політичної соціалізації, тобто включення особи у світ політики, вплив на формування її ціннісних орієнтацій, соціальних і політичних установок, навичок суспільно-політичної діяльності. Мета соціалізації – забезпечення стабільності й наступності у розвитку суспільства.

Наступна функція політичних партій полягає в тому, що вони беруть пряму або опосередковану участь у розробці, формуванні та здійсненні внутрішньо- і зовнішньополітичного курсу держави. Правлячі партії через свої керівні органи, уряди й парламентські фракції безпосередньо беруть участь у прийнятті політичних рішень і їхній реалізації.

2. Основні види політичних партій в зарубіжних країнах

Можливі різні підходи до класифікації політичних партій. Наприклад, партії залежно від стилю спілкування між партійними лідерами та рядовими членами поділяються на авторитарні й демократичні. Залежно від того, якою мірою вони представляють різні верстви суспільства, партії поділяються на інтегративні, тобто які представляють усі або багато верств суспільства, і представницькі, тобто ті, члени яких представляють один соціальний прошарок або клас. До ідеологічних відносять партії, що мають на меті змінити життя відповідно до своїх ідеалів, до прагматичних – ті, які ставлять конкретні політичні цілі. Відповідно до інших критеріїв партії поділяють на масові й кадрові, мобілізуючі, патронатні, класово-станові та ін.

Значного поширення набули конфесійні партії, тобто створені на основі певних релігійних вірувань.

Серед них виділяють:

1.  християнсько-демократичні, ідеологія яких ґрунтується на заповідях християнської релігії;
2.  клерикалізм, прагнучі підпорядкувати державу впливу певної церкви;
3.  фундаменталістські, тобто такі, що існують в ісламських державах.

Патронатні партії створюють переваги для лідера і його оточення.

Класово-станові партії спрямовують свою діяльність на захист інтересів певних соціальних верств або груп.

Стосовно реальної дійсності партії поділяються на консервативні, реформістські та революційні залежно від того, чи мають вони намір зберегти її, частково змінити або перетворити радикальним чином.

3. Організаційна структура політичних партій

Організаційна структура сучасних політичних партій є досить різноманітною і залежить від цілої низки факторів, серед яких першочергове значення мають специфіка самих партій, їхні історичні особливості й національні традиції.

Є два основних методи побудови партій, які набули майже загального поширення. Відповідно до них за організаційною структурою розрізняють організаційно оформлені й організаційно не оформлені партії.

Організаційно оформлені партії мають централізований партійний апарат, який “рекрутується” з партійних функціонерів, що розглядають свою політичну діяльність як професію. У цих партіях існує організаційний зв’язок між партією та її членами. Член партії одержує партійний квиток, сплачує партійні внески й дотримується всіх дисциплінарних вимог, передбачених партійним статутом.

Партії, що належать до цієї групи, як правило, відносно невеликі за чисельністю організації з чіткою структурою.

До таких партій можна віднести Ліберально-демократичну партію Японії, Християнсько-демократичний союз ФРН, Австрійську народну партію, Партію центру Швеції та ін.

Організаційно не оформлені партії характеризуються тим, що в них немає інституту офіційного членства. Особи, що вважаються членами партії, організаційно з нею не пов’язані. Вони не мають партійних квитків, не сплачують членських внесків; на них не поширюється партійна дисципліна.

Відсутність офіційного членства в партіях цього типу компенсується наявністю розгалуженого апарату професійних партійних чиновників, що є основним знаряддям здійснення партійної політики. Діяльність таких партій зводиться насамперед до виборчої боротьби, до “уловлювання голосів виборців”. Основне завдання цих партій – домогтися перемоги на виборах.

Типовим прикладом організаційно не оформлених партій є головні політичні партії США – Республіканська та Демократична. Обидві ці партії – це величезні політичні організації з досить слабким центральним керівництвом. Формально членами партії вважаються всі виборці, які проголосували на попередніх виборах за список відповідної партії. Організаційного зв’язку між партією та її членами немає.

4. Партійні системи зарубіжних країн. Види партійних систем

Партійні системи зарубіжних країн характеризуються значною розмаїтістю, що пояснюється наявністю соціальних, національних, історичних, релігійних та інших особливостей, властивих кожній державі. Для цих країн за демократичного режиму характерна наявність кількох політичних партій.

Багатопартійні системи без монопольно панівної партії. За цієї форми багатопартійності жодна партія не має у своєму розпорядженні абсолютної більшості у парламенті, а тому змушена йти на різноманітні політичні союзи, щоб створити коаліційний уряд.

Типовим прикладом є партійна система Італії. До 1993 р. там існувала низка партій, найстарішими з яких були Республіканська партія, створена у 1832 р. (її членами свого часу були Дж. Гарібальді й Дж. Мадзіні), і Ліберальна партія, заснована у 1845 р. Найвпливовішою була Християнсько-демократична партія, що спиралася на підтримку Ватикану й широко використовувала у своїй ідеологічній діяльності соціальну доктрину християнства.

Багатопартійні системи без монопольно панівної партії, за яких створюються зазвичай коаліційні уряди, існують і в таких країнах, як Бельгія, Данія, Нідерланди та ін.

Багатопартійні системи з монопольно панівною партією. За цієї форми абсолютна парламентська більшість належить одній партії, що формує однопартійні уряди.

Багатопартійна система такого типу існувала, наприклад, у Мексиці, де панівне становище в парламенті мала Інституціонально-революційна партія.

Багатопартійна система з монопольно панівною партією існувала в Індії. З моменту здобуття країною незалежності й до травня 1996 р. при владі перебувала партія Індійський національний конгрес (ІНК), створена ще наприкінці XIX ст. ліберально налаштованими колами індійського суспільства під егідою британської адміністрації.

Двопартійні системи є своєрідним різновидом багатопартійності, що виникла в певних зарубіжних країнах за різних обставин. Для двопартійних систем найтиповішою відмітною рисою є монопольне панування на політичній арені двох головних партій, які поперемінно змінюють одна одну. Одна з цих партій виступає в ролі правлячої, інша – опозиційної. Час від часу вони міняються місцями. Подібна система створює серйозні перешкоди для формування інших партій.

Класичним зразком є двопартійна система США. Більше ста років на політичній арені США монопольно панують дві головні партії – Республіканська і Демократична.

Однопартійні системи існують у країнах з авторитарними політичними режимами, де багатопартійність ліквідовано й установлено монополію однієї партії (Габон, Демократична Республіка Конго, Камерун та ін.).