Тема 13. Економічна роль держави

1. Держава як економічний суб’єкт

Держава — це сукупність суспільних інститутів, що здійснюють публічну владу.

В сучасній ринковій економіці держава є суб’єктом економічної системи разом з домогосподарствами та фірмами, виконує активну роль в економіці, є носієм певних прав та обов’язків. Держава є власником і виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором, що перетворило її у повноправного суб’єкта господарського життя поряд з домогосподарствами і фірмами.

Цілі економічної політики держави: економічне зростання, повна зайнятість, стабільний рівень цін, позитивне сальдо торговельного балансу, економічна захищеність, економічна свобода, економічна ефективність, справедливий розподіл доходів.

Держава, як суб’єкт господарського життя, розробляє господарські цілі, методи їх досягнення на всіх рівнях виконавчої влади, організовує їх виконання. Під державним регулюванням економіки розуміють сукупність форм, методів та інструментів, за допомогою яких держава впливає на діяльність суб’єктів господарювання (домогосподарства, фірми) і ринкову ситуацію, щоб забезпечити нормальні умови для його функціонування та розв’язання соціально-економічних проблем суспільства.

Методи впливу держави можна поділити на дві групи:

– адміністративно-правові (прямі): розробка нормативно-правової бази і контроль за її дотриманням; державні закупівлі й трансферні платежі; індикативне планування й реалізація цільових програм; державний контроль над цінами; прямі адміністративні заходи державних органів (заборони, дозволи, примус, квоти, субсидії, субвенції, дотації, ліцензії тощо);

– економічні (непрямі): податки (прямі й непрямі) на фізичних і юридичних осіб, що формують бюджетні кошти; бюджетні видатки; монетарна політика тощо.

2. Економічні функції держави

Однією з основних економічних функцій держави є створення правового середовища, необхідного для нормального функціонування ринкової економіки.

Держава створює правову базу економіки.

До основних послуг, що їх надає держава, належать: підтримання внутрішнього порядку, запровадження стандартів вимірювання ваги і якості продуктів та створення грошової системи для полегшення обміну товарів і послуг.

Найновішою економічною функцією держави є стабілізація економіки. Уряд допомагає приватному сектору досягти повної зайнятості та стабільного рівня цін, збільшуючи або зменшуючи власні видатки, запроваджуючи податки, здійснюючи інші заходи, щоб впливати на сукупні видатки, а отже й на стан економіки.

3. Державні фінанси

Фінансова система держави охоплює державний бюджет, фінанси місцевих органів влади, фінанси державних підприємств та спеціальні державні фонди.

Державний бюджет — це централізований грошовий фонд,  що перебуває у розпорядженні уряду. Уряд мобілізує грошові кошти насамперед через податки для фінансування загальнодержавних видатків.

Місцеві фінанси — це грошові ресурси місцевих органів влади, які також здебільшого надходять завдяки податкам. В Україні вони охоплюють бюджети областей, міст, сіл.

Фінанси державних підприємств забезпечують їхнє функціонування. Головне їхнє завдання — збереження й розвиток важливих галузей економіки, які мають стратегічне значення для держави.

Спеціальні державні фонди — це фонди соціального страхування, різні цільові фонди, фінанси державних кредитних органів, що відокремлені від державного бюджету й управляються центральними або місцевими органами влади. Завданням фондів є фінансування певних цільових заходів: наприклад пенсійного забезпечення, соціального захисту певних груп населення тощо.

Головним джерелом державних фінансових ресурсів є національний дохід. Для покриття фінансових потреб держава використовує таке джерело, як національне багатство.

Основними важелями, за допомогою яких держава акумулює необхідні для неї фінансові ресурси є податки, позики, та емісія грошей.

За економічним змістом бюджет – сукупність грошових стосунків між державою і юридичними та фізичними особами з приводу формування і використання централізованого фонду грошових коштів, призначеного для виконання державних функцій.

Специфічні ознаки бюджетних відносин: переросподільчий характер, всеосяжний характер, регламентований характер.

Регламентація здійснюється в законодавчій формі і на трьох рівнях: закони про побудову бюджету і бюджетної системи, закони про формування доходів і фінансування витрат (податкове законодавство, законодавство по окремих напрямах діяльності держави, щорічні закони про бюджет на поточний рік).

За формою прояву бюджет – це основний фінансовий план держави. 

За матеріальним змістом бюджет – централізований грошовий фонд держави.  Склад витрат бюджету визначається функціями держави і характером його діяльності (витрати на держуправління, утримання правоохоронних, фінансових і митних органів, судової влади, забезпечення міжнародних відносин, забезпечення національної оборони, соціального захисту, утримання соцсфери, економічну діяльність держави, фундаментальні дослідження, обслуговування держборгу).

Доходи бюджету формуються за рахунок внутрішніх (вироблений ВВП і нацбогатство) і зовнішніх (на основі міжнародного перерозподілу доходів і фінресурсів) джерел. Бюджетний дефіцит не повинен перевищувати 2-3% ВНП (ВВП) або 5-7% обсягу бюджету при рівні бюджетної централізації 40-45%.

Три завдання формування бюджету: визначення реальних доходів, оптимізація структури витрат, збалансування бюджету (за рахунок зростання доходів, скорочення витрат і прийняття бюджетного дефіциту зі визначенням джерел його покриття).

Профіцит спостерігається за умови перевищення доходів над витратами.

Дефіцит – відкритий і прихований, вимушений і свідомий, пасивний і активний (фінансування бюджетних інвестицій).

Державним боргом є заборгованість, яка накопичилася у уряду в результаті запозичення грошей для фінансування минулих бюджетних дефіцитів.

Існує кілька джерел для покриття дефіциту: емісія, неподаткові надходження, зовнішній борг, внутрішній борг.

Податки та їх види

Податки забезпечують близько 90% доходів будь-якої держави.

До податкової системи країни належать суб`єкти оподаткування,тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об’єкти оподаткування — прибуток підприємства, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість тощо. 

Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об’єкта оподаткування (для земельного податку — гектар, для прибуткового податку — грошова одиниця країни). 

Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування.

Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів або фірм (особистий прибутковий податок, податок з прибутку підприємств тощо).

Непрямі – це податки, що встановлюються на товари та послуги і включаються в їхню ціну (акцизи, податок на додану вартість тощо).

4. Основні економічні завдання держави

1. Удосконалення механізмів приватної власності, зміцнення конкурентних позицій національного капіталу, формування ефективного власника та стратегічного інвестора.

2. Поглиблення приватизаційних процесів: приватизація має переадресовувати власність до рук тих, хто здатний нею ефективно управляти, спроможний залучати інвестиції, своєчасно платити зарплату, розраховуватися з державою.

3. Забезпечення послідовної дерегуляції підприємницької діяльності, усунення адміністративної тяганини та бюрократизму при вирішенні питань підприємницької діяльності, здійснення політики активного стимулювання малого бізнесу.

4. Поглиблення вільної конкуренції, забезпечення її відчутного впливу на процес ціноутворення, посилення державного регулювання суб’єктів природних монополій, формування конкурентного середовища на ринках енергоносіїв, при розміщенні державних замовлень, централізованих інвестицій тощо.

5. Подолання тінізації економіки, забезпечення ефективного захисту від економічної злочинності, кримінального бізнесу та корупції.

Основне завдання держави полягає у створенні умов для досягнення максимальної прибутковості від функціонування підприємств у перехідному до ринку середовищі.

До таких умов можна віднести:

1. Зниження інвестиційного ризику в економіці.

2. Наявність довір’я народу до держави та її політики.

3. Забезпечення господарського обороту достатнім обсягом грошової маси.

4. Розбудова інституційних структур, які б забезпечували ефективне господарське управління.