Предмет і об’єкт етики

1. Предмет і об’єкт етики

Е тика (лат. ethica, від грец. — звичай) – наука, що вивчає мораль.

Термін також часто вживається
як визначення норм поведінки, сукупності моральних правил певної суспільної чи професійної
групи.

Етика — наука про мораль:
її природу, сутність, специфіку, роль і місце в розвитку людини. Вона вивчає особливу
сферу людської діяльності, її закономірності та прояви в історичній практиці людей,
у моральних поглядах, у структурі моральної свідомості.

Термін
“етика” походить від давньогрецького слова “ethos” (“етос”),
яке спершу означало спільне житло, домівку, звірине лігвище тощо, пізніше — звичай,
норов, правило, характер. Античні філософи Емпедокл (прибл. 490 — прибл. 430 до
н. е.), Демокріт (прибл. 460 — прибл. 370 до н. е.) використовували його, характеризуючи
тривку, усталену природу конкретних явищ: етос (сутність) першоелементів об’єктивного
світу, людини.

Етика (лат. ethika, від грец. ethos
— звичай) — філософська наука, яка досліджує природу, сутність, виникнення, розвиток,
структуру, функції моралі, її прояви у різноманітних сферах діяльності.

Предметом етики є мораль як форма
індивідуальної та суспільної свідомості, загальні закономірності їх буття.

Якщо з об’єктом вивчення етики більш або менш ясно, то складніше з її предметом. У процесі історичного розвитку цивілізації людства предмет етики змінювався.
Це обумовлено двома обставинами. По-перше,
змінювався сам об’єкт вивчення — мораль (те, що моральне в одних умовах, ставало
аморальним, щонайбільше ненормальне в інших, умовах, що змінилися). По-друге, змінювався предмет етики і внаслідок
розвитку самого етичного знання, відкриття нових сторін, регулятивних механізмів
моралі, що свідчило про різні ступені і рівні її пізнання. Обидва ці процеси в їх
взаємній залежності знайшли відображення в історії світової етичної думки. Характерним
тут є те, що мораль, виступаючи об’єктом вивчення етики як науки, не створює етичні
норми, правила, а лише встановлює, що в суспільстві або в історичну епоху вважатимуть
або вважали добром або злом. Мораль не визначає, що є добро, а що — зло. Цим займається
етика, визначаючи мораль, тобто, що добре, що погано з нормативної точки зору. Отже, предметом етики виступають моральні
норми. Тому, етика — наука, об’єктом вивчення
якої є мораль.

Предметом етики, отже, в самому
загальному плані є поле морального вибору людини, вивчення арсеналу тих засобів,
за допомогою якого він здійснюється.

Об’єкт етичного
знання має двояке значення. По-перше, це та суспільна реальність, яка піддається спостереженню
і вивченню для формулювання положень самої теоретичної етики. Наприклад, об’єктом
етичного знання є реально існуючі звичаї, поведінку людей. По-друге, в якості об’єкта
впливу етичного знання виступає сама людина, його моральне просвітництво, розвиток
у нього позитивних моральних якостей.

Об’єктом впливу
етичного знання стає також вся система існуючих в суспільстві соціальних норм, зміст яких може уточнюватися,
одержувати більш точну вербальну формулювання за рахунок роботи етичної думки, якщо
мова йде про власне моральних нормах.

2. Структура і функції етики

Структура етики як науки, чи структура етичного
знання, включає шість змістовних блоків.

1. Емпірична, або описова
етика, яка описує, констатує та аналізує норови, звичаї, моральні чесноти представників
різних народів і народностей, соціальних груп і прошарків, різних спільнот, які
й складають моральні стосунки у суспільстві на різних етапах його розвитку.

2. Загальна теорія моралі,
або філософські проблеми етики, де мова йде про походження моралі, її сутність,
структуру, специфіку, співвідношення моральної необхідності, свободи і відповідальності,
моральні аспекти сенсу життя тощо.

3. Нормативна етика
як зведення вимог, приписів суспільства і стереотипів поведінки особистості, її
моральних якостей, які відповідають суспільним моральним нормам.

4. Теорія морального
виховання, або педагогічна етика, яка забезпечує засвоєння індивідами встановлених
моральних зразків поведінки.

5. Професійна етика,
яка покликана описати й обгрунтувати особливості моралі різних професійних груп,
виходячи зі специфіки їхньої діяльності.

6. Історія етичної думки,
яка демонструє, як утворюється коло етичних проблем, як змінювались способи постановки
проблем, підходи до їх вирішення, як поглиблювалось розуміння природи моралі, її
призначення і функції у житті суспільства, а також закономірностей її розвитку і
функціонування.

Етика як наука виконує
низку функцій.

Головними серед
них є: описова, ціннісно-орієнтаційна та функція вироблення етичних знань, які реалізуються
в єдності, а їх розмежування має умовний характер. Моральні явища дещо розпливчасті,
невловимі, вони важко фіксуються. Тому завдання
етики — вирізнити моральну сторону (складову) з різноманіття людської діяльності,
визначити й описати реальні звичаї, мотиви поведінки людей. Описування моралі — важке дослідницьке завдання.
Соціально-моральна поведінка має свою чітку логіку. Завдання етики полягає в тому,
щоб вивчити реальні моральні процеси. Отже, на описовому рівні етика виділяє об’єкт
дослідження (мораль), вводить у науковий обіг факти, які підлягають поясненню, інтерпретуються
теоретично. Описова функція етики реалізується переважно у розділі про етапи історичного розвитку моралі, або історичну типологію
моралі.

Філософсько-світоглядні
орієнтації етики не є морально нейтральними, вони мають ціннісне значення, характеризуються
моральною визначеністю. Етика узагальнює моральні процеси і задає ціннісні нормативні
перспективи. Вона не створює нових форм моралі, а дає їм закінчені формулювання,
орієнтує на те, що має бути. Це досить складне і, по суті, аналітичне завдання.
Для того, щоб з існуючого різноманіття моральних цінностей виділити ті, що найточніше
виражають глибинні інтереси суспільства та його спільнот, мають історичне майбуття,
їх необхідно піддати науковому аналізу. Таке складне дослідницьке завдання має важливе
орієнтуюче зна­чення для практики морального виховання. Звідси друга функція етики
— ціннісно-орієнтаційна. Історичний досвід
свідчить, що ця функція, залежно від головного принципу філософського світогляду,
пануючої ідеології, може виявлятися в апологетико-прикрашальній або оціночно-критичній
формах, а також у формі моралізаторства чи ригоризму тощо.

Функція вироблення етичних знань пов’язана з поясненням
походження моралі, фактів морального життя, обгрунтуванням моральних цінностей,
принципів, норм, ідеалів, оціночних уявлень конкретно-історичного типу суспільства
і зрештою — із створенням знань про мораль. Етика виробляє наукові знання про мораль,
перетворюючи емпіричні моральні факти на наукові.

Завдання етики:

1) описувати
мораль – її історію, її сьогоднішні норми, принципи та ідеали – те, що прийнято
називати моральною культурою суспільства;

2) пояснювати мораль – намагатися дати аналіз
сутності моралі в її “належному” і “сущому” варіантах;

3) вчити
моралі – давати людям необхідні знання про добро і зло, сприяючи самовдосконалення
людини і виробленню ним власної стратегії “правильного життя”.

3. Теоретичний і практичний рівні етичного знання

Структура етики:

На рівні емпіричного дослідження визначають факти, які мають
відношення до морального життя людини і суспільства, збирають і описують їх, встановлюють
закономірності. Завдання етики на цьому рівні – опис моралі. Це відбувається і в
таких розділах: соціологія моралі, психологія моралі, історія звичаїв.

На теоретичному рівні етика пояснює мораль.
Завдання етики на цьому рівні – понятійно відтворити, осмислити і обгрунтувати мораль,
обгрунтувати сформовану систему моральних норм і цінностей, довести її перевагу,
мотивацію, надійність.

Нормативний рівень. Завдання етики
на цьому рівні: впровадження в суспільне життя перевіреної сукупності цінностей
і норм, стандарту людської моральності, моральне виховання і стимуляція духовного
розвитку людини.

Основні відмінності
в трактуваннях моралі визначаються розбіжностями в розумінні джерела моралі і змісту
морального ідеалу.

У структурі етичного
знання виділяються два рівні знання —
емпіричний і теоретичний. їм відповідають два взаємопов’язаних, але специфічних
види пізнання: емпіричне і теоретичне дослідження етичних проблем. Емпіричне і теоретичне
дослідження етичних проблем пізнають одну і ту ж об’єктивну реальність, але її бачення,
її уявлення в етичних знаннях даються по-різному. Емпіричне дослідження в основі
орієнтоване на вивчення явищ і залежності між ними. На рівні емпіричного пізнання суттєві етичні зв’язки не виділяються
ще в чистому вигляді, але якби висвічуються в явищах, проступають через їх конкретну
оболонку. На рівні ж теоретичного пізнання етичних проблем відбувається виділення суттєвих зв’язків у чистому вигляді. Суть
об’єкта — взаємодія ряду законів, яким підкоряється об’єкт. Завдання теорії якраз
і полягає в тому, щоб відтворити всю взаємодію між законами і, отже, розкрити суть
об’єкта. Виділивши емпіричне і теоретичне етичне пізнання як два особливих типи
дослідження, можна визначити, що теорія і емпіричне мають справу з різними зрізами
однієї і тієї ж етичної дійсності. Емпіричне вивчає етичні явища (обов’язок, совість,
героїзм тощо) і їх кореляції; у цих кореляціях, у взаємодії явищ емпіричне може
сприймати вияв закону. Але в чистому вигляді емпіричне є наслідок теоретичного дослідження.

Емпіричні і теоретичні
рівні етики відрізняються і засобами. Емпіричне
базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з об’єктом, що вивчається,
передбачає здійснення спостережень і експериментальну діяльність. Тому засоби емпіричного
дослідження повинні охоплювати засоби реального спостереження та експерименту. У
теоретичному ж дослідженні етичних проблем відсутня безпосередня практична взаємодія
з об’єктами, на такому рівні об’єкт може вивчатися тільки опосередковано, в уявному
експерименті, але не в реальному. Особлива роль емпірії в етиці полягає в тому,
що тільки на такому рівні дослідження маємо справу з безпосередньою взаємодією експериментатора
із соціальними об’єктами, що вивчаються (людиною, професійною групою, іншою соціальною
спільністю, суспільством узагалі). Саме в такій взаємодії об’єкт виявляє природу,
об’єктивно властиві моральні характеристики. Можна сконструювати в думці безліч
етичних моделей і теорій, але перевірити, чи збігаються ці схеми з дійсністю, можна
тільки в реальній практиці, з якою маємо справу в межах емпіричного дослідження.

Емпіричний і теоретичний рівні етичного мають складну будову
і структуру. У них можна виділити особливі рівні, кожний з яких характеризується
специфічним пізнанням і особливими типами етичного знання.

На емпіричному
рівні можна виділити, щонайменше, дві ступені: по-перше, спостереження, по-друге, емпіричні моральні факти. Дані спостереження
мають первинну інформацію, що одержується безпосередньо в процесі спостереження
за об’єктом. Ця інформація одержується в особливій формі безпосередніх чуттєвих
даних суб’єкта спостереження, що потім фіксуються у формі протоколів спостереження.
Протоколи спостереження виражають інформацію, що отримується спостерігачем, у мовній
формі. Перехід від даних спостереження до емпіричного морального факту передбачає
пізнавальні операції: по-перше, раціональне опрацювання даних спостереження і пошук
стійкого, інваріантного змісту; по-друге, для встановлення морального факту необхідне
з’ясування інваріантного змісту, що виявляється в спостереженнях.

Що ж до теоретично
етичного дослідження, то тут застосовуються особливі методи: ідеалізація (метод побудови ідеалізованого об’єкта); уявний
експеримент з ідеалізованими об’єктами, який мовби замінює реальний експеримент
з реальними об’єктами; логічні методи побудови теорії (сходження від абстрактного
до конкретного, аксіоматичний і гіпотетико-дедуктивний методи); методи логічного
і історичного дослідження та ін. На теоретичному рівні етичного знання виділяється
два рівні: перший — часткові теоретичні моделі і закони, що виступають як теорії,
які належать до досить обмеженої сфери етичних явищ. Прикладами таких часткових
теоретичних етичних моделей можуть служити вчення про виправлення імен («чжен мін»)
Конфуція, про свободу волі в межах релігійної етики та ін. Другий рівень теоретичного
етичного знання: розвинена етична теорія. У ній усі часткові теоретичні моделі і
закони узагальнюються, виступають як наслідок фундаментальних принципів та законів
етичної теорії. Два типи організації наукового етичного знання — часткові теорії
і узагальнені розвинені теорії — взаємодіють між собою і з емпіричним рівнем знання.