Етнічні спільноти

1. Понятійний
апарат аналізу етнічних спільнот

Такого роду спільності називають також
кровнородинними або спільностями, що виділяються на основі особливої культури.
До них відносять: племена, народності, нації. В усякому разі, при вивченні етнічних суспільних
структур, явищ, процесів, центральною базою є категорія “етнос“,
що від грецького походження означає: зграя, група, рій, плем’я, народ.

Ю. В. Бромлей визначає етнос як «спонтанну міжпоколінну
сукупність людей, що історично склалась на певній території, людей, які мають
спільні досить сталі особливості мови, культури і психіки, а також усвідомлення
своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (тобто
самосвідомість), зафіксовану в самоназві (етнонімі)»

Британський соціолог Ентоні Сміт один виокремлює шість головних рис етнічної
спільноти, які найчастіше згадуються і можуть вважатись їхніми атрибутами. Це:

1. групова
власна назва;

2. міф
про спільних предків;

3. спільна
історична пам’ять;

4. один
або більше диференційних елементів спільної культури;

5. зв’язок
із конкретним «рідним краєм»;

6. почуття
солідарності у значної частини населення

Підсумовуючи сказане, Е. Сміт дає
визначення етнічної групи як типу культурної спільноти, що надає великої ваги
міфові про походження та історичній пам’яті й відрізняється однією, а то й
кількома культурними особливостями: релігією, звичаями, мовою, інституціями.

“Народ” – термін багатозначний. Мовою політичних наук
“народом” називають трудящі верстви, класи міста і села. Мовою
соціальних наук – це спільності, які в етнічній ієрархії стоять між нацією та
племенем. Вони стійким чином пов’язані з територією, мають свою мову, культуру,
систему влад, політичний лад. Народ – це культурно-історична спільність
людей.

За визначенням Е.Д. Сміта, нація — це “колектив людей, що має власну назву, свою історичну
територію, спільні міфи та історичну пам’ять, спільну масову громадянську
культуру, спільну економіку і єдині юридичні права та обов’язки для всіх його
членів”.

2.
Природа і типи етнічних спільнот

Історично формування етнічних спільнот можна
відраховувати від моменту розпаду первісного людського стада. Спочатку виникає рід – група людей, які об’єднані кровною спорідненістю. Члени роду усвідомлювали
свою спорідненість і носили загальне родове ім’я. Рід включав в себе кілька або
багато сімей.

Появі роду сприяло виникнення первісної общини,
економічною основою якої була громадська власність. Спільне ведення господарства
на основі общинної власності, природно-зрівняльний розподіл речей, в першу
чергу продуктів харчування, спільний побут і розваги сприяли утворенню такої
спільності як рід. Можна сказати, що рід виступає як найперша виробнича, соціальна
і етнічна група людей, об’єднана в одне ціле спільною трудовою діяльністю,
спільною мовою, спільними релігійними і міфологічними віруваннями, звичаями.

Кілька родів могли об’єднуватися в клани –
родові союзи. Єдність кланів грунтувалась на вірі в спільність походження.

Кілька кланів могли скласти плем’я. Основу єдності
племені складають кровно-родинні зв’язки; крім того, плем’я проживає на певній
території, у його членів спільну мову або діалект, свої звичаї і культ, спільна
господарська діяльність.

Поява племені пояснюється необхідністю насамперед
збереження та захисту середовища проживання (території проживання, місць
полювання та рибальства) від посягань з боку інших людських об’єднань.
Численніший склад населення набагато полегшував завдання переселення і устрою
життя на нових територіях.

Народності починають складатися з племен після появи
перших держав. Для народності характерні територіальна спільність, об’єднана
господарська та культурна діяльність, а також єдина мова. Належність до
народності визначається вже не тільки кровно-родинними зв’язками.

Нація – вища форма соціально-етнічної спільності. Об’єднання
людей за національною ознакою створює найкращі передумови для проживання людей,
організації виробничо-економічного, соціально-політичного і культурного життя.
Спільність економічного життя, єдина мова, спільна територія, деякі особливості
психічного складу людей, які проявляються у специфічних рисах культури.

Можна сказати, що нація – це колектив людей, що має
власну назву, свою історичну територію, спільні міфи та історичну пам’ять,
спільну масову громадянську культуру, спільну економіку і єдині юридичні права
та обов’язки для всіх його членів.

Згуртуванню нації сприяють:

– спільна історична пам’ять;

– розвинена національна самосвідомість.

Історична пам’ять – це
знання минулого, кращих досягнень національної культури, видатних представників
нації у сфері науки, політики, мистецтва, а також прагнення діяти відповідно з
кращими зразками, представленими в історії.

Однак, оскільки в історії кожної нації були не
тільки героїчні сторінки, а й неприємні, історична пам’ять також припускає, що
нація повинна визнавати свою провину за скоєні помилки і робити висновки з
уроків минулого.

Національна самосвідомість –
почуття приналежності до нації, ототожнення її інтересів зі своїми.

Ці інтереси мають на увазі, з одного боку, прагнення
до збереження національної культури, захисту її самобутності, а з іншого –
бажання збагатити свою національну культуру кращими досягненнями інших культур.